Перейти к основному содержанию

Правила класової війни

ср, 12/04/2019 - 14:30

<p>Лібералізація законодавства, зокрема трудового, була однією з програмних засад партії “Слуга народу”. Які новели обговорює партія влади після проголошення курсу на соціалізм</p>

Переформатовуючи схему взаємин у трикутнику “бізнес — працівник — пенсіонер”, треба відповісти не лише на питання, скільки податків ми хочемо зібрати чи на скільки відсотків має зрости економіка. Насамперед важливо розуміти, чи буде вона сировинною, аграрною, експортною; скільки ми хочемо виробляти інноваційних товарів з високою доданою вартістю; де наші ринки та як залучити відповідних фахівців, маючи країну з відкритими кордонами. Якою буде держава: з ліберальним ринком чи високими соціальними стандартами?

Різні відповіді передбачають різні акценти у трудовому праві.

Нині в публічному полі ініціативи від лідера законодавчої моди — партії влади “Слуга народу”. Підготувати законопроект народні депутати планували ще до кінця вересня, але наприкінці листопада ми досі обговорюємо ініціативи та заяви, а не проекти документів. Чітких відповідей на поставлені запитання в цих ініціативах ми не знайшли.

Головні стейкхолдери процесу реформування — уряд, законодавці, промислові та державні профспілки, бізнес-асоціації та Федерація роботодавців. Спільним в їхніх позиціях, принаймні, є те, що прийнятий ще 1971 р. КЗпП вимагає кардинальних змін. У деталях до консенсусу далеко. Головний спікер реформи від влади, голова Комітету ВР з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова у різний час озвучувала такі тези:

  • Новий Трудовий кодекс буде більше враховувати інтереси роботодавця, ніж найманого працівника.
  • З’явиться більше приводів для звільнення, скоротяться пільги та збільшиться кількість робочих годин.
  • Водночас збільшиться термін офіційної відпустки, буде впроваджена сієста.

Мета влади — стимулювати економічний розвиток, зробити різкий ривок. Створити робочі місця через дуже прості й дешеві умови відкриття та закриття робочого місця. Наразі йдеться про 1 млн працевлаштованих за п’ять років. Цифра величезна, але цілком досяжна. Держстат стверджує: торік в Україні налічувалося близько 3,5 млн неофіційно працевлаштованих осіб (21,6% усіх працюючих). Щоправда, статистична служба включає сюди й тих, хто “надає послуги” роботодавцю, маючи статус ФОП. Не забуваймо також про величезну кількість заробітчан. Інститут демографії називає цифру в 2,7 млн осіб. Лише в Польщі, за даними польського центробанку, працюють 900 тис. українців.

Податки на працю

Головним економічним стимулом для відкриття нових вакансій має стати зниження податкового навантаження на фонд оплати праці. Наразі воно складає 41,5% (ЄСВ, ПДФО, військовий збір). Попереднє зниження ЄСВ відбулось 2016 р., коли його було зменшено з середнього рівня в 44% до єдиної ставки 22%. У результаті, за даними НБУ, 65% підприємств підвищили зарплати, а їхній прибуток збільшився в середньому на 15% (див. “Економічний ефект...”).

Нині експерти-економісти пропонують ще радикальніше зниження навантаження на зарплати:

  • у перший рік реформи — з 41,5% до 32%;
  • у другий рік — з 32% до 25%;
  • починаючи з третього року — встановлення єдиної ставки — 20%.

Досягти зниження пропонується в тому числі завдяки зменшенню розміру чи навіть повній відмові від ЄСВ, який зараз є єдиним джерелом наповнення Пенсійного фонду та базою для солідарної пенсійної системи. Натомість обговорюється варіант, за якого накопичувальні пенсійні фонди (другий рівень системи) наповнюватимуться працівником, роботодавцем та державою рівними частинами. Така система запрацювала в Грузії з 1 січня цього року та функціонує у багатьох інших країнах. Наразі передбачається, що другий рівень пенсійної системи складатиме Державний (добровільний) накопичувальний пенсійний фонд (проект НКЦПФР).

Третій, добровільний рівень системи пенсійних накопичень у нас формально вже існує, але в ньому беруть участь лише 5% працівників. Добровільні фонди закумулювали лише 0,1% ВВП ($97 млн). Для порівняння: Данія, яка посідає 1-ше місце в світі за розміром приватних пенсійних активів ($722 млрд), 2017 р. акумулювала у фонди 208% ВВП, Нідерланди — 184% ВВП ($1,628 трлн).

Маємо також врахувати негативні демографічні реалії України: зростаючу кількість пенсіонерів утримує все менша кількість працюючих, до того ж активно збільшується трудова міграція.

Зниження навантаження на фонд оплати праці також означає автоматичне зменшення надходжень до Пенсійного фонду. Недонадходження до бюджетів у перший рік реформи мають бути компенсовані скороченням неефективних видатків бюджету та модифікованим податком на землю.

Наші “одноутробні” “совкові” браття, Казахстан та Росія, запроваджували трирівневу пенсійну систему шляхом поступового зменшення відрахувань у солідарну систему (перший рівень), паралельного запуску накопичувальних фондів другого рівня, відрахування до яких є обов‘язковими, та добровільної системи накопичень (третій рівень).

Тому, за задумом законодавців, український бізнес має включитися в пенсійну реформу другого рівня та направляти 1-2% відрахувань з фонду оплати праці до накопичувальних фондів в інтересах робітників. В Грузії цей показник складає 2%, у Новій Зеландії — від 3%. OECD (Організація економічного співробітництва та розвитку) пропонує Україні додати в “дорожню карту” реформ також обов’язковість пенсійних накопичень (так званий другий рівень пенсійної системи).

Ці накопичувальні пенсійні фонди інвестують кошти у цінні папери, облігації, позики, інші фінансові інструменти. У підсумку пенсіонер отримає збільшення пенсії за рахунок суми своїх накопичень у Фонді та відсотків на інвестиційний дохід.

Наразі не зовсім зрозуміло, яким саме буде другий рівень пенсійної системи. Величезні кошти акумулюватимуться у фондах, які ще навіть не засновані. Але всі стейкхолдери погоджуються, що реформа може створити окремий фінансовий ринок пенсійних інструментів.

Головний ризик полягає в тому, що до моменту виходу на пенсію заощадження у Фонді можуть знецінитися внаслідок, наприклад, чергового стрибка інфляції. Індексувати вкладення при цьому держава, звичайно, не зможе фізично. Недовіру до інвестиційних фондів законодавець збирається подолати нормативно: створити та зобов’язати платити.

За низької інфляції солідарна пенсійна система, що працює завдяки внескам роботодавців з відрахувань з фонду оплати праці, доповнена добровільною накопичувальною системою приватних фондів, вважається найнадійнішою та найефективнішою.

Дякую за роботу, вас звільнено

Чинні трудові норми містять розлогий перелік підстав для звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Водночас процедура звільнення працівника без його на те згоди часто перетворюється на тривалий судовий процес або виснажливий конфлікт, в якому роботодавець має довести професійну непридатність або злий намір працівника. Роботодавець при цьому наділяється приблизно тими самими правами, що і працівник. Якщо йдеться ще й про державне підприємство — ця історія може тривати рік і більше.

Задля швидких кадрових змін “Слуги народу” змінили закон для держслужбовців і запровадили додаткові підстави їхнього звільнення за ініціативою суб’єкта призначення. Якщо спрощено, то суб‘єкт призначення може звільнити посадовця “за власним бажанням”, наприклад, через втрату політичної підтримки. Такого права прагнуть і бізнесмени. Звільнити, якщо працівник втратив довіру, не підходить до нових умов, не зміг працювати у новій команді тощо.

1efsdgbrtb

Реформатори прагнуть почати хоча б з того, щоб надати роботодавцю право на звільнення, якщо працівник знаходиться на лікарняному або у відпустці. Цими гарантіями нерідко зловживають чиновники, обвинувачені в корупції.

Профспілки, природно, виступають категорично проти. “Це реальна загроза, тому що змінюється ідеологія трудових відносин”, — зауважує Григорій Осовий, голова Федерації профспілок України (ФПУ).

Старообрядна ФПУ тим часом залишається активною стороною в комунікації “уряд — профспілки — роботодавці” щодо визначення нових умов праці, розміру зарплати тощо. ФПУ, як і Федерація роботодавців (ФРУ), визнана стороною діалогу на рівні законів. Ще в травні 2019 р. уряд (Володимира Гройсмана), ФПУ та ФРУ підписали Генеральну угоду про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики та трудових відносин в Україні на 2019-2021 рр. У цій Угоді жодних кардинальних змін на ринку праці передбачено не було. Тому реформаторського запалу у профспілках не поділяють. Керівник профільного департаменту ФПУ Дмитро Лях ще категоричніший і вважає, що нововведення є прямим лобіюванням інтересів транснаціональних корпорацій та спрямовані на здешевлення робочої сили. Профспілки розробили власний варіант Трудового кодексу, погодили його з ФРУ. Одна біда — цей проект не розглядається авторами законодавчого “турборежиму”.

Професійні страйкарі

Профспілки вигадали не в СРСР. У всьому світі вони на платній професійній основі представляють інтереси найманих працівників. Історію взаємин профспілок та роботодавців не слід прикрашати. Взаємодія та взаєморозуміння є, радше, наслідком… війни, а не її розумною альтернативою.

Моніторинг публікацій англомовних ЗМІ на цю тему нагадує, радше, зведення з театру бойових дій, де хтось виграє, а хтось здає позиції. Жодного натяку на win-win ми не знайшли. У США 2018 р. страйкували близько 0,5 млн осіб. Це найбільша кількість страйкуючих починаючи з 1986 р. Причини? Закриття заводів, розмір зарплат, скорочення розривів між мінімальною платнею та винагородою “топів” (зараз вона складає 250-300 разів). Україна також мала розвинену мережу первинних профспілок саме на промислових підприємствах. Вони продовжують працювати і зараз. Вугільна галузь, металургія, “Укрзалізниця” і нині мають потужні галузеві профспілки. Тож можна зробити висновок: якщо зростатиме українська промисловість — отримаємо організований та потужний рух оновлених профспілок, звільнений від радянського парафіну.

Найбільш публічним та агресивним засобом захисту прав робітників є страйк. Про його початок необхідно письмово попередити власника підприємства за сім днів, а рішення про страйкування має бути прийняте більшістю працюючих.

2efsdgbrtb

Галина Третякова зазначає: “Страйк — це економічний інструмент боротьби з роботодавцем за кращі умови праці. Економічний. Держава давно перестала бути одноосібним роботодавцем. А тому потрібно нарешті надати право реально страйкувати профспілкам та, відповідно, право локауту роботодавцям”. На її думку, страйкувати працівники мають з вимогами до роботодавця, а не до Кабміну чи парламенту. Як наслідок, сторони мають укласти колективний договір галузевого, територіального рівня або рівня певного підприємства. Зараз держава вважається рівноправною стороною соціального діалогу на ринку праці. На думку законодавців, ця норма застаріла. На думку профспілок, держава має залишитися на полі.

Найбільші страйки та вуличні акції в Україні проводять профспілки великих держпідприємств. Лідерами тут традиційно є шахтарі. Останній мітинг на підтримку власного варіанту Трудового кодексу ФПУ провела саме під стінами ВР. Політичний цей мітинг чи економічний — вирішуйте самі.

Законодавці пропонують врівноважити права роботодавця, надавши йому можливість застосовувати локаут (англ. lock out, буквально — “замикати двері”). Це право на тимчасову (аж до повної) зупинку роботи підприємства одночасно з припиненням виплати зарплати працівникам. Зазвичай локаут застосовується як інструмент тиску, коли сторони вже почали переговорний процес, але профспілки чи працівники висувають вкрай невигідні власнику умови. Крайньою формою локауту є звільнення всіх страйкарів та найм нових працівників.

Чужим тут не місце

2017 р. законодавець спростив для роботодавця процедуру працевлаштування іноземців, яких розділили на дві великих категорії: висококваліфіковані працівники та всі інші. Водночас закон все ще передбачає якісь особливі “підстави” для працевлаштування іноземців та встановлює доволі дивні вимоги до їхньої мінімальної зарплати (не менше 10 розмірів “мінімалки”). Фактично роботодавець має передбачити витрати на одного іноземця не менше ніж 50 тис.грн на місяць, пройти складні бюрократичні процедури з отримання дозволу на роботу іноземця — та готуватися до візиту нових контролерів.

Олександр Соколовський, власник групи компаній “Текстиль-Контакт”, зазначає: “У багатьох галузях, в тому числі у текстильній, є кадровий дефіцит. Він завжди був, а останніми роками, з міграцією трудових ресурсів, стало ще складніше. Доводиться запрошувати текстильників з Узбекистану та платити їм по 35 тис.грн. І це при тому що вони згодні працювати за менші гроші, а ми не готові стільки платити”.

БІЗНЕС продовжуватиме аналізувати зміни на ринку праці після публікації проектів нормативних актів.

 

Володимир Полевий

Читайте також