Перейти к основному содержанию

Влада третій рік поспіль балансує між “зрадою” та “перемогою”. На який бік вона пристане у другій половині своєї каденції?

ср, 12/22/2021 - 10:54

Два з половиною роки тому в Україні відбулася подія, яку назвали “електоральною революцією”.

У квітні 2019 р. президентом було обрано Володимира Зеленського, а внаслідок дострокових виборів до Верховної Ради більшість депутатських місць зайняла пропрезидентська фракція “Слуга Народу”. Такої комбінації — Президент із власною монобільшістю в парламенті, яка не потребувала коаліційної угоди з іншими фракціями — не було за всю історію незалежності. Це відкривало вільний шлях будь-яким перетворенням.

Незважаючи на позитивні перспективи для українського підприємництва, БІЗНЕС на той час обережно і, радше, критично висловлювався щодо нової влади. Ми відмічали декларативність передвиборчої програми Президента — потужної з точки зору емоцій, проте яка не містила конкретного переліку реформ. Єдиним виключенням були обіцянки запровадити податок на виведений капітал та податкова амністія. Також під великим питанням була наявність дієвої команди реформаторів у Раді та уряді.

В нинішньому політичному циклі Президент, Кабінет міністрів та “Слуги Народу” зазнають серйозних атак з боку різних політичних сил. Критики і негативу в інформаційному просторі вистачає. Тому ми спробуємо говорити більше про позитив і вікно можливостей, наскільки це можливо. Тож що вдалося і що не вийшло у “зеленої” влади? Які перспективи на найближчі роки?

Нарешті — стратегічне

Одне з найбільших позитивних, але не очевидних для широкого загалу досягнень влади — розробка та ухвалення в березні цього року раціональної Національної економічної стратегії до 2030 р. Вперше такий документ базується на аудиті економіки України та пошуках точок росту, а не на забаганках чи фантазіях чиновників.

Стратегія передбачає зменшення податкового навантаження на бізнес, зокрема в частині оподаткування праці. Одним з найважливіших пунктів є намір зменшити так звану “дискрецію” чиновників — їхню здатність самовільно визначати, наприклад, розмір штрафів або базу оподаткування. Мінімізація повноважень чиновників і зведення їхніх дій до виконання простих та зрозумілих всім алгоритмів є одним із фундаментальних підходів до формування законодавства в країнах ЄС, до якого Україна прагне увійти.

Проте, як і у більшості з сотень (!) українських державних стратегій, основні проблеми починаються на етапі їх виконання. Не минуло й чотирьох місяців після ухвалення стратегії, як вже влітку уряд затвердив Бюджетну декларацію на 2022-2024 рр., у якій не передбачено жодних скорочень податків.

Омріяна стабільність?

Якщо з економікою все добре, то будь-яка влада будь-де приписує це собі. Міра цих заслуг для кожної країни різна, але все ж маємо відмітити відносну макроекономічну стабільність вітчизняної економіки. Зокрема, 2020 р. український ВВП скоротився на істотні 4%. Це обумовлено пандемією та карантинними заходами в Україні й світі, точно так само, як падіння 2014-2015 рр. стало наслідком військової агресії РФ. Але цього року українська економіка трохи відіграється за минулорічний провал — очікується зростання ВВП на рівні 3,5%. Водночас варто зазначити, що прогноз зростання світового ВВП складає 5,7%. Тобто Україна йде нижче світового тренду.

Є й гарні новини. У 2020 р. через пандемію вітчизняні компанії скоротили експорт товарів і послуг на 7,3%, до $59,4 млрд. Але відновлення значно потужніше. За січень —вересень 2021-го закордонним замовникам надано товарів і послуг майже стільки ж, скільки за весь минулий рік — на $56,1 млрд! За даними Держстату, порівняно з аналогічним періодом 2020 р. експорт зріс на 32,2%. Відбувається й зміна його структури — в півтора раза збільшився експорт до ЄС. Тепер він становить $21,8 млрд проти $14,7 млрд за перші три квартали 2020-го.

Крім того, при менших темпах зростання імпорту сальдо зовнішньої торгівлі стало позитивним: українські компанії експортували у січні — вересні товарів і послуг на понад $443 млн більше, ніж імпортували.

Ринок землі

Одна з найвагоміших перемог влади відбулася 31 березня 2020 р., коли Верховна Рада ухвалила законопроєкт про старт ринку землі. Згодом парламентарі прийняли також закони щодо електронних аукціонів і земельної децентралізації, яка розширила повноваження територіальних громад у питаннях власності на землю.

Відкриття ринку десятиліттями відкладалося з політичних міркувань. Низка політиків, виступаючи лобістами прихованих зацікавлених осіб, лякали громадян підступними олігархами та закордонними багатіями, які мали одразу скупити українські родючі землі за безцінь. Причини зацікавленості у продовжені статус-кво відкрилися з новим головою “Держгеокадастру” Романом Лещенком (нині міністр агропромполітики). Виявилося, що за часи мораторію на продаж у приватну власність було виведено понад 5 млн га державних земель. Звичайно, що покупці та чиновники, які допомагали виконати ці оборудки, не хотіли висвітлення реального стану речей.

Спротив зацікавлених груп та їхня кампанія із дискредитації реформи в пресі далася взнаки. Відкриття ринку відбулося у скороченому варіанті. З 1 липня 2021 р. до 1 січня 2024 р. купувати землю сільськогосподарського призначення дозволено тільки громадянам України. Встановлено обмеження на максимум 100 га у власності однієї фізичної особи. Таким чином, компанії та іноземні покупці не беруть участь на першому етапі. Українським компаніям дозволять купувати до 10 тис. га сільгоспземель з 2024 р. Щодо продажу земельних ділянок іноземним фізичним і юридичним особам планується провести всеукраїнський референдум.

Отже, реформу не можна вважати запровадженою повноцінно — відкриття ринку відбуватиметься повільно. Але давайте не забувати, що декілька років тому землю сільгосппризначення не можна було продавати взагалі. Ставши товаром, земля збільшує свою цінність як для власників, так і для орендарів.

Діджиталізація

Однією з передвиборчих обіцянок Володимира Зеленського була держава у смартфоні: “Моя ціль — повна відкритість діяльності влади, автоматизація публічних процесів онлайн, зведення всього функціоналу держави до розмірів смартфону”. Так само як і з земельною реформою, маємо констатувати, що прогрес у цьому питанні є, але роботи ще багато.

Щонайменше, нині переваги діджиталізації більшою мірою відчули фізичні особи, а не підприємці. Застосунок “Дія” виявився корисним для громадян, адже дає змогу перевести у цифровий формат важливі для взаємодії документи: паспорт, ідентифікаційний код, водійське посвідчення, а віднедавна і сертифікат про вакцинацію. Водночас реалізація програми paperless, яка передбачає цифровізацію державних послуг на всіх рівнях без використання паперових документів, тільки починається. Крім того, запуск застосунку супроводжувався проблемами з безпекою та періодичними помилками у роботі.

Щодо цифрових інновацій для бізнесу, то тут поки що не густо. “Дія.Бізнес” являє собою довідковий портал, а не допоміжний сервіс. “Дія.Сіті”, спеціальний правовий режим для IT-індустрії, ще проходить парламентські процедури. Названий “віртуальною бізнес-країною”, цей режим дозволить ІТ-компаніям отримувати податкові пільги у певних напрямках діяльності. Наприклад, передбачається оподатковувати заробітну плату на рівні ПДФО 5%, ЄСВ — 22% від мінімальної зарплати та військовий збір — 1,5%. Компанії-резиденти “Дія.Сіті” платитимуть 9% податку на виведений капітал або 18% на прибуток. Також пропонується встановити нульовий податок на “дохід фізичної особи, отриманий як дивіденди, якщо вони не розподілялися два і більше роки”.

Загалом, можна сказати, що діджиталізація тільки починається, хоча вже й минуло 2,5 роки від інавгурації Президента. Міністр цифрової трансформації Михайло Федоров цього року проголосив запуск 94-х цифрових проєктів у юстиції, охороні здоров’я, освіті, економіці, енергетиці та інших сферах. Буде добре, якщо обговорення та втілення цих ініціатив відбудеться швидше, ніж їхня розробка. Ще краще, якщо “державу в смартфоні” нарешті дочекається бізнес.

Закон про локалізацію

Переходимо до того, що владі не вдалося або вдалося не повною мірою. Одним із прикладів останнього є законопроєкт про локалізацію виробництва. Розроблений у 2020 р., він уніфіковує поняття “локалізація” до всіх видів продукції та встановлює поступове зростання рівня локалізації у державних замовленнях від 10% до 40% протягом 10 років. Йдеться про збільшення місцевої складової у товарах й послугах, які закуповують органи влади та державні підприємства.

Автори закону виходять із того, що українська інфраструктура найближчими роками потребуватиме сотні мільярдів гривень на модернізацію існуючих і створення нових об’єктів. Цілком логічно, що збільшення частки локалізації дасть стимул для розвитку вітчизняних компаній. За розрахунками авторів, прийняття закону збереже 200 тис. наявних робочих місць та створить ще понад 60 тис. нових у переробній промисловості. Також очікується ефект додаткового зростання ВВП на 3,9% у п’ятирічній перспективі.

Законопроєкт пройшов перше читання, але надалі забуксував. За нього виступають провідні бізнес-асоціації України, але критикують представники Євросоюзу, нашого ключового торгового партнера. Чи є позиція ЄС головною причиною відтермінування розгляду закону про локалізацію у другому читанні — покаже найближчий час. На словах Президент підтримує ідею збільшення державних замовлень саме в українських виробників.

Забутий ПНВК

Напередодні виборів Володимир Зеленський активно зустрічався з експертним середовищем. Відеоролики про ці зустрічі публікувалися його командою та давали певні “нариси” політики майбутнього президента. Саме з цих зустрічей ідея запровадження податку на виведений капітал (ПНВК) замість податку на доходи юросіб “перекочувала” у передвиборчу програму. Проте партія Президента не поспішає втілювати цю обіцянку. Навіть навпаки, голова профільного парламентського комітету від “Слуги Народу” Данило Гетманцев виступає проти ПНВК. При цьому аргументацією є відсутність ефекту від попередніх зменшень податків і заплановане підвищення ставок корпоративних податків у… США.

Мало того, що навіть адміністрація Джо Байдена не наважилася на цей крок, хоча про це йшлося під час передвиборчої кампанії. То ще й інформація щодо податку на доходи юросіб виявилася перекрученою. Наприклад, податковий експерт Олександр Кучеренко у своєму блозі доводить, що внаслідок покрокового зменшення ставки з 23% до 19% у 2011-2013 рр. надходження від податку залишились на тому самому рівні. А загалом надходження відтоді зросли вдвічі.

Проте не лише це важливо. Якщо говорити про ті самі США, то там інша модель оподаткування. Головне — податки фізичних осіб, зокрема й власників корпорацій. Податки на прибуток тих самих корпорацій натомість складають лише 1% у всіх надходженнях. Втім, в Україні маємо дещо інший “перекіс” — із 308 тис. платників цього податку 3/4 усіх надходжень дають лише 0,3% компаній.

Всі ми олігархи

Досить тривожним сигналом для бізнесу став законопроєкт #5600 про внесення змін до Податкового кодексу. Причина цього — повне протиріччя як передвиборчій програмі Президента, так і Національній економічній стратегії 2030. Як це можливо? Просто автори законопроєкту, зокрема вищезгаданий пан Гетманцев, подали його як “антиолігархічний”. Щодо якості документу говорять цифри — до другого читання депутати подали понад 10 тис. правок, хоча текст закону налічує 14 тис. слів. Тобто, якщо ухвалити всі правки, вийде на 70% інший зміст.

Основна проблема полягає в тому, що законопроєкт насправді стосується, радше, малого та середнього бізнесу. Зокрема, вводяться обмеження на ведення бізнесу малими сільськогосподарськими ФОПами, скасовуються податкові пільги при продажу житлових приміщень та вводиться мінімальний податок на землю сільськогосподарського призначення площею від 1 га. Це лише частка прикладів рішень, які стосуються десятків тисяч підприємців, далеких від олігархії. Ще більшу загрозу становлять такі нововведення, як право податкових чиновників брати у заставу майно платників без рішення суду, якщо вони не погоджуються на суми нарахованих податків або штрафних санкцій. Тобто є наміри запровадити принцип “спочатку заплати, а потім оскаржуй”. Сюди також можна додати пропозицію обмежити термін включення податкових накладних до податкового кредиту шістьма місяцями замість трьох років, як це відбувається зараз. Усі подібні інновації є свідомим закручуванням податкових “гайок” для всього бізнесу, від малого до великого. Замість лібералізації та обмеження свавілля чиновників де-факто створюється ще більша корупційна годівниця для податківців.

Маніпулятивна сутність та недостатня якість законопроєкту #5600 стала настільки очевидною, що 18 листопада Верховна Рада зняла його з розгляду. Отже, подібні антипідприємницькі ініціативи не знайдуть підтримки і в майбутньому. Проте питання, навіщо було взагалі виходити з такими пропозиціями, залишається відкритим.

Вікно можливостей

По мірі наближення чергових виборів у влади все звужується вікно можливостей довести, що задекларовані нею у 2019 р. наміри викорінити корупцію та створити поле для розвитку українського бізнесу дійсно були щирими. Підстави є. Нещодавно, хоч і кволо, стартувала податкова амністія — за два місяці задекларовано понад 110 млн грн. Розблоковано судову реформу — за участі іноземних суддів створено Етичну раду, яка проведе перезавантаження Вищої ради правосуддя. Офіс простих рішень та результатів презентував Акт про свободу підприємництва, який “формує чіткі та справедливі правила регулювання підприємництва та гарантує свободу ведення бізнесу в Україні”.

З іншого боку, накопичилось дуже багато невирішених проблем, найболючишим з яких наразі є питання енергетики, яке заслуговує на окрему статтю. Всі ці виклики є й можливостями. Але чи скористається ними влада, щоб не просто перемогти на виборах, але й увійти в історію? Адже, як казав президент Леонід Кучма, “Україна — не Росія”, українці не дають владі шансу зволікати з реформами під мантру “часу на розкачку більше немає”.

Андрій Морозовський