Перейти к основному содержанию

Олександр Бондаренко: “Задача на цей рік — створити три промислових майданчики для прийому інвесторів”

ср, 09/09/2020 - 11:37

Голова Дніпропетровської області — про лідерство регіону у промвиробництві, переваги ідеї локалізації та космічні плани

— Олександре, з вересня 2019  р. ви очолюєте Днiпропетровську область. Будь ласка, зробiть коротку презентацiю економіки регіону.

— Це найбiльша область України, лiдер за багатьма показниками. Населення Дніпропетровщини складає 3  млн  250  тис. осiб. Наш регіон виробляє 10% ВВП України, на нього припадає 20% українського экспорту. Дніпропетровська область  — лiдер з металургії, тут виробляють 80% металургійної продукції країни. Крім того, область — лiдер по космiчним технологiям — у нас знаходиться 80% пiдприємств цього напрямку. 50% виробництв мiнеральних добрив також знаходяться на Дніпропетровщині. Наша область  — лiдер по кiлькостi агрокомпанiй та ритейл-компанiй. Мережi АТБ, VARUS, EVA, PROSTOR родом з Днiпропетровської областi. Тому я маю повне право вважати, що це бiзнесова, iндустрiальна, з великим науковим потенціалом, найкраща область.

— Область промислова. Чи можете сказати, що вже подолали кризу?

— Нi. Я чітко бачу картину по цифрам податкових надходжень до державного та місцевого бюджетів. У порівнянні з 2019 р. надходження до обласного бюджету зменшились на 5%. По бюджетам міст цифра втрат коливається від 3-4%. У кращому випадку міста вийшли в нуль. Що стосується ОТГ, то реформа децентралізації дозволила їм бути на рiвнi 2019 р. і фінансувати, в тому числі, інфраструктурні проєкти. Тому можна сказати, що ми потроху виходимо на “доковідні” показники. Загалом, скромно оптимістичний прогноз бізнесменів, з якими я спілкувався, — вийти у 0% до 2019 р. Але в цілому, якщо говорити про ВВП Дніпропетровщини, то очікую падіння на 4-5% порівняно з минулим роком.

— Давайте почнемо з аграрного сектору. Цьогоріч на півдні України аграрії постраждали від посухи. Яка ситуація у вашому регіоні?

— Слід зазначити, що Дніпропетровщина є також річковою областю з великим логiстичним потенціалом та iнфраструктурою. І цього року ми й справді йдемо на історичний рекорд для області у 3  млн  т зернових. Оперативнi данi по врожаю кажуть, що буде рекорд. Тому не можу сказати, що на нас щось вплинуло негативно. Встановленню рекорду допомагає технологiчнiсть галузi.

— Маєте на увазі зрошувальні cистеми?

— Не тiльки і не стільки. Зрошувальнi системи, безумовно, будуються  — особливо на півдні. За приватні гроші та за участі Держводагентства. Галузь стає бiльш технологiчною. На врожайність зараз впливають також системи космічного спостереження, якими користуються приватнi компанії. Завдяки космічним знiмкам аграрії спостерiгають за сiвозмiною, кiлькістю вологи на полях. Крім того, на них чітко видно картину по проценту сходів рослин. Це дозволяє вчасно вiдслiдковувати вегетацiю рослин та оперативно реагувати. Комбайни теж стають бiльш технологiчними. І гербiциди вже технологiчніші. Усе це збiльшує врожайнiсть на 1 га.

“МИ ПОТРОХУ ВИХОДИМО НА “ДОКОВІДНІ” ПОКАЗНИКИ. СКРОМНО ОПТИМИСТIЧНИЙ ПРОГНОЗ БІЗНЕСМЕНІВ, З ЯКИМИ Я СПІЛКУВАВСЯ, — ВИЙТИ У 0% ДО 2019 Р. АЛЕ Я ОЧІКУЮ ПАДІННЯ ВВП ОБЛАСТІ НА 4-5% ПОРІВНЯНО З МИНУЛИМ РОКОМ”

— Нині аграрiї здебільшого закупають системи зондування землі за кордоном. Чи є схожі українські продукти?

— Дійсно, на 90% це імпортний продукт, але є також й українські сервіси. Наприклад, Drone.UA вибудовує комплексний сервіс: дрони знiмають поля з великої висоти, а далi спеціальні програми аналiзують вологiсть, сходи, висоту рослин і надають рекомендацiї. Також Національне космічне агентство зараз розробляє подiбнi українськi сервіси для аналізу доступних нам космічних знімків.

— Максим Поляков, співвласник американської Firefly Aerospace — родом з Дніпра. Як зробити так, щоб подібні до Firefly компанії мали українську реєстрацiю?

— У Firefly Aerospace у Днiпрi офic на 2  тис. осiб, якi сплачують податки в Україні. Я знайомий з Максимом. У них є також завод з виробництва деталей для ракетносіїв у промзоні Дніпра, де працюють 100 осiб і в який проiнвестовано приблизно $30  млн. Вони вміють, наприклад, на 3D принтерах виготовляти складнi деталi космiчних апаратiв, якi той самий Пiвденмаш робить по три мiсяці. До речі, Firefly Aerospace орендують примiщення й на Пiвденмашi, де працюють частково їхні працівники, а частково  — заводу. Там вони виготовляють окремі деталі для своїх ракет-носiїв. Завдяки цьому на Південмаші ми зберігаємо високотехнологічне виробництво і працівники ДП отримують безцінні навички та замовлення. Це чудовий приклад державно-приватного партнерства, коли приватний бізнес створив і новi робочi місця. Тому я сподіваюся, що на американськiй ракетi Макса Полякова, коли вона злітатиме з американського майданчика, буде також і український прапор.

— Firefly Aerospace є лише маленькою ланкою у глобальному проєкті: вони створюють ракету-носій для NASA. На ваш погляд, як українським космічним виробникам стати частиною таких глобальних проєктів? Можливо, ви розкажете про нашу власну ракету, яка виведе на орбіту український супутник?

— Є декiлька напрямків розвитку космічної галузi. Перший  — це спiльнi підприємства з приватни - ми компанiями, адже космос стає приватним. Маємо приватнi ракети-носії, якi доставляють у космос корисний вантаж. І ми можемо залучати приватнi компанії з Азiї, Європи та Америки до космiчних проєктiв. Гарний приклад — компанiя “Хартрон” (м.Харків), яка має до 20 спільних підприємств з компанiями свiту, 15 з яких прибутковi. Другий напрямок  — будiвництво iндустрiальних паркiв. Є задум зробити iндустрiальний парк на території старих заводів, де підведені всі комунікації. Зареєструвати та запросити технологiчнi компанії з усього свiту. Так ми може - мо створити тематичний індустріальний парк для розвитку “навколокосмiчних” виробництв: оптики, електроніки, хімії тощо. Той самий Південмаш може поділитися своїми кваліфікованими кадрами, інженерами та постачаль - никами. У цього підприємства близько 500 перевірених контрагентів-постачальникiв, і це дуже важливо. Наразі у виробництва є величезні невикористанi потужностi з електроенергії та газу, що цілком готові до підключення. А вже на базi технологiчних паркiв можна створювати iнкубатори, де слід вирощувати нові продукти. Третiй напрямок — підтримка галузі через законодавство про локалiзацiю машинобудування. Усi державні підпри - ємства жаліються на обмежене держзамовлення. Я вірю у те, що держзамовлення на три роки вперед може скласти у деяких підприємств 10-20% їхніх доходів. Це дозволить їм впевнено дивитись у завтрашнiй день, не переживати, як виплатити зарплату, і займатися розвит - ком стратегічних напрямків, наприклад, шукати іноземних партнерів.

— Хто може бути нашими партнерами по космосу?

— Клуб “космічних” держав розширюється. До Росії, США, Китаю, Франції приєдналися Південна Корея, Ін - дія. Про свої космічні амбіції заявила Німеччина, яка розпочала проєкт з будівництва власного космодрому у Марокко. Україні треба йти від загальної зовнiшньої стратегії. Необхідно пiдпорядкувати космiчну та оборонну галузь загальнiй вiйськовiй доктринi, мiжнародному позиціонуванню держави. Не можна покладатися тiльки на Америку чи Китай. Є Пiвденна Корея, Iндiя, маємо навчитися робити альянси. Азія володіє величезним потенціалом, а азiатськi технології можуть бути навіть цiкавiшими за американські. У Кореї є багато перспективних проєктів, Індія збудувала вже декілька майданчиків, на яких ми маємо бути присутніми.

— А де знайти iнвесторів у такі проєкти?

— Космос  — це не обов’язково власний космодром. Є   велика кількість компаній, які спеціалізуються на виробництві компонентів та комплектуючих для космічних програм. Вони виробляють сонячні панелі, акумулятори, засоби зв’язку тощо. Ці компанії знаходяться у постійному пошуку зручних для виробництва майданчиків. І таким майданчиком може бути, наприклад, iндустрiальний парк на базi того ж Пiвденмашу. Як майданчик з економічними та податковими преференцiями, куди має прийти іноземний приватний інвестор. Космос стає все менше військово-політичним проєктом. Низка приватних компаній володіють технологіями, яких немає у військових.

— Розкажiть про інші проєкти iндустрiальних паркiв та державно-приватні партнерства.

— Ключовий критерiй для інвестора, а, відповідно, і для нас  — це наявнiсть комунiкацiй. Якщо я хочу будувати будь-який завод, наприклад, з пошиття одягу, у мене все одно мають бути електроенергія, водопостачання та каналізація. У якості таких майданчиків ми розглядаємо території старих підприємств, де комунікації вже існують. Задача на цей рiк  — швидко створити два-три майданчики і почати приймати iнвесторiв. Плюс зміни до закону про iндустрiальнi парки, який має бути проголосований у вереснi. Він надає додатковi економiчнi стимули — звільняє від податку на прибуток на перші п’ять років роботи в парку, а також від мита та ПДВ при ввезеннi обладнання й сировини до iндустрiального парку.

Гарний приклад державно-приватного партнерства  — міжнародний аеропорт “Дніпро”. Тут держава будує смугу, приватний iнвестор — термiнал і інфраструктуру. Загальна вартість будівництва поділена приблизно навпіл. Вартiсть смуги складає близько 2 млрд грн, плюс вартість термiналу, парковок тощо — також 2 млрд грн. У підсумку ми отримали робочi мiсця та перспективи для залучення інших інвестицій: готелів, ресторанів, прокатів авто тощо. Але розпочне проєкт держава, побудувавши злітну смугу, де ми зможемо приймати найбільші пасажирські лiтаки Боінг 777. Аеропорт почнемо будувати восени цього року і до кiнця 2022 р. плануємо завершити будівництво, щоб цей економічний “магніт” почав працювати.

Ще один приклад ДПП — проєкт найбільшого в Україні екопарку-сафарі за участі благодійного фонду Олександра Фельдмана, який має подібний парк у Харкові. Хочемо, аби до цього парку приїздили діти з усієї України. Восени розпочнемо його будівництво коштом приватного інвестора. Комунальна частка  — це майданчик, земельна ділянка та уся бюрократія з підготовки проєктної документації та погоджень. Далі цей туристичний “магніт” створюватиме нові робочі місця і поповнюватиме місцевий бюджет. Мрію, щоб у кожній області було по п’ять подібних проєктів.

— Ви є одним з тих, хто бачить в ідеї локалізації очевидні переваги для українського виробника. Опоненти зазначають, що вона має значні корупційні ризики і спотворює механізми конкуренції. А як вважаєте ви?

— Корупційні ризики присутні завжди. Для їхнього нівелювання повинні якісно працювати правоохоронні органи. Це, до речі, постійно повторюють представники іноземних інвесторів. Бізнесу по замовчуванню потрібна якісна, транспарентна система правоохоронних органів. І, так, локалізація  — це система пiдтримки державних, але і приватних пiдприємств. І це загальносвітова тенденція, яку я, наприклад, спостерігав цьогоріч на форумі у Давосi. Різні прояви протекціонізму лише загострилися під час COVID-19. Тарифна війна теж присутня “по замовчуванню”. З огляду на спеціалізацію області, я слідкую за металургійними війнами. США, Китай, Індія, Туреччина  — мита і тарифи змінюються щомісяця. Це робочий інструмент захисту бізнесу, який прямо пов’язаний зі зростанням ВВП.

— Давайте приклад: ЗАЗ почав випускати російську “Ладу”. Якщо законодавець передбачить легкові автомобілі у законі, і, виконуючи букву закону, наша армія пересяде на ці авто. Що скажете з цього приводу?

— Я б не коментував такий хід. Законодавець явно не передбачав таку ситуацію. І на даний час автомобілі не входять до сфери дії закону. Профільний парламентський комітет, який має безпосереднє відношення до цього законопроєкту, робив виїзне засідання на Дніпропетровщині, де ми домовилися про розвиток космосу. З цією командою ми готували зміни до закону про iндустрiальнi парки та про реструктуризацію боргів Пiвденмашу, і глобально я повністю розділяю їхнє бачення підтримки наших підприємств. Але я згідний з тим, що слід дивитися у деталі і виписувати процедури коректнiше. Жодної зради точно немає, а є щире бажання підтримати нашу економіку.

— Проєкт закону передбачає підтримку вже існуючих великих підприємств. Чи є цi підприємства точками росту економіки? Як підтримати нові виробництва?

— Закон буде працювати і на розвиток також. Чому? Коли вступить в силу норма про певний відсоток при закупівлі якихось машин, то в Україні фактично створиться нова ніша. Якщо в “Укрзалізниці”, наприклад, немає наших деталей чи двигунів, то це стимул робити їх в Україні. Ми створюємо цілу нішу для нового виробництва. Зокрема, будемо запрошувати ці нові підприємства в наш індустріальний парк (Дніпропетровщина планує створити такий на базі одного зі старих підприємств. Наразі розглядають варіанти. — Ред.). Проте українські підприємства й справді поки не до кінця розумiють, де ми створимо попит і нові ніші для виробництва. Думаю, що підприємці будуть дивитися на нові тендери у системах закупівель і приймати рішення: “а давай під цей напрямок запустимо нову лінію”. Якщо вони почнуть створювати нові виробництва, наш відділ залучення інвестицій буде запрошувати їх в регіон. У нас є вільні цехи і комунікації. Там немає євроремонту, але є стіни, вiкна, стеля і підведені всі комунікації. Можна заходити і починати працювати.

— Перейдемо до енергетики. Через спад промвиробництва є криза балансування електроенергії. Як ви вирiшуєте цю проблему?

— Перш за все, треба розставити всi крапки над “i”. Хто за що відповідає: за балансування відповiдає Мiнicтерство енергетики, НКРЕП та ДП “Енергоринок”. Виходячи зі змісту проголосованого закону про ВДЕ (законопроєкт #3658. — Ред.), є позитивом, що “зелена” енергетика буде продаватись на аукцiонi, і це збалансує попит і пропозицію. У нас в області таких потужностей більше 1,1 ГВт•рік. Найбільше будується сонячна генерація, але є й вiтрова. Загалом  — понад 100 станцiй ВДЕ. Минулого року ввели в експлуатацію Покровську СЕС та Нiкопольську СЕС ДТЕК — це дві найбiльшi в Українi станції, друга та третя по потужності в Европi. Нам це цiкаво, бо, по-перше, це податковi надходження. Нiкопольська СЕС, наприклад, дасть в місцеву громаду 20-25 млн грн податкiв. Зокрема, податок на землю, ПДФО спiвробiтникiв і, основна сума, податок на прибуток. Бюджет громади в середньому  — 50-70 млн грн, тож це велика сума грошей.

По-друге, Дніпропетровщина  — це екологічно складний регіон. Тому ми підтримуємо проєкти з впровадження ВДЕ.

— Для балансування ВДЕ в Україні використовують теплову генерацію, і саме вона є найбільшим забруднювачем. На черзі  — будівництво акумулюючих та швидко маневрових потужностей. Що треба робити, аби підприємці інвестували в маневруючi потужностi?

— Як економіст, вважаю, що треба думати про інвестиції в накопичувальні та маневруючі потужностi. Потрібно робити привабливими для приватного капіталу всi ланки енергосистеми і запроваджувати там ринкові конкурентні ціни. Державна монополія неефективна. Сподіваюся, що уряд та Міністерство енергетики будуть працювати над цим. Європа займається цим питанням вже протягом 10 років, ми також з часом вирішимо усі проблеми.

Дніпропетровщина є дуже перспективною з огляду на розвиток так званого “зеленого” водню. Німеччина вже ухвалила закон про збільшення частки виробництва енергії з “зеленого” водню. Ми також розпочали такий проєкт державно-приватного партнерства. Йдеться про українського виробника з іноземними інвестиціями з виробництва “зеленого” гідрогену на базі існуючих сонячних потужностей.

Володимир Полевий

Читайте також