1920х200 brand 23opt

Понеділок, 06 серпня 2018 17:37

План .Б для роботодавця

Олег Лиховид, президент АТ “Національний резерв”

“Суспільна Альтернатива” пропонує бізнесу нову стратегію формування соціального захисту трудових колективів

Громадська мережа “Суспільна альтернатива” збирає і впроваджує досвід компаній, які роблять перші кроки у формування нової моделі соціальної політики. За словами Олега Лиховида, одного з ініціаторів проекту, зараз бізнесу вкрай необхідно віднайти таке “ядерне паливо”, яке дозволить зростати, долати кризи й запобігати відтоку кваліфікованої робочої сили за кордон. І таким прискорювачем може стати впровадження автономної системи соцзахисту працівників.

Проблема непересічна. В Україні про ризик кадрового дефіциту говорять 86% керівників компаній, а 51% вважають, що цей ризик становить найбільшу загрозу зростанню їхньої організації. Це дані звіту “Виклики, що зростають. Погляд керівників в Україні, 2018” компанії KPMG, яка входить до “великої четвірки” консультантів. “Люди їдуть з країни від безгрошів’я й соціальної незахищеності. Держава допомогти нічим не може. Примусове підняття мінімальної зарплатні лише стимулює інфляцію”, — пояснює Олег Лиховид.

Зрозуміло, що вихід — у вищій продуктивності праці, тобто виробітку на одного працюючого. Багато підприємців намагаються брати на озброєння новітні методи організації виробництва — Kaizen (безперервне вдосконалення виробництва) або його західний аналог lean production (ощадливе виробництво) тощо. “Ці підходи дають дивовижні результати — підвищення продуктивності праці не на відсотки, а у рази. Тільки от біда в тому, що досягає результату хіба що кожен десятий з тих, хто брався до справи. І причина провалів одна — спротив змінам з боку персоналу”, — зазначає пан Лиховид.

Знаючи цю проблему, підприємці вважають за необхідне діяти. Але застосовують лише підкуп трудящих через “суспільні фонди споживання” — премії, соцпакет, корпоративні активності. Все це виїдає бюджет компаній, але моментально блякне, коли працівникам пропонують хоча б на чверть вищу зарплатню.

Ініціатори “Суспільної альтернативи” пропонують інший шлях. На їхнє переконання, на підприємствах потрібна нова соціальна політика застосування технологій соціального інжинірингу. І передусім пропонується відмовитися від непродуктивного “підкупу” працівників, адже всі витрати роботодавця на користь працівника виховують у ньому не так лояльність, як утриманство. Нова соціальна політика ґрунтується на технологіях і методах, що фактично примушують практично кожного працівника взяти на себе відповідальність. А хто не готовий це зробити, той на підприємстві зайвий, яким би фахівцем він або вона не виглядали”, — переконує пан Лиховид.

Запропоновані механізми базуються на організації спільної роботи працівників над вирішенням спільних для них проблем, реалізацією їх спільних бажань чи інтересів. Найактуальнішою спільною проблемою для всіх працівників є їх со­ціальний захист. Тому вирішення саме цієї проблеми вже стало фундаментом побудови нової соціальної політики. В Україні вже є підприємства, де взялися творити свою автономну систему соціального захисту замість витратного соцпакета чи сподівань на захист держави. “Цей проект, по-перше, не вимагає від роботодавця грошей, по-друге, містить усі умови для застосування соціального інжинірингу: спільний інтерес персоналу, взаємодія рівних, позаяк керівники не відіграють лідируючої ролі, хіба що на старті”, — розповідає Олег Лиховид.

Організації майбутнього керуватимуться радше мережевим, ніж ієрархічним принципом. І перехід до такого принципу не буде простим та одномоментним. А нова соціальна політика і стане переходом до цього принципу. І найпростіший її старт — це автономна система соцзахисту.

“Суспільна альтернатива”

Мета проекту: збір та впровадження досвіду компаній, що створюють нові моделі соціальної політики; формування механізмів автономного соціального захисту для бізнесу.

Досягнення проекту: проект перебуває на стадії запуску та формування.

Умови успішної реалізації проекту: усвідомлення, що, по-перше, продуктивність таки виробляють люди, по-друге, стандартні заохочення понад зарплату — це спроби непродуктивного “підкупу”, які створюють лояльність хіба що серед робітників-споживачів, але не творців; перейняття досвіду тих, хто взявся за нові соціальні технології.

Внесок (інвестиції ) компанії у проект: реалізація проекту потребує не грошових інвестицій роботодавців, а лише менеджерської креативності й організаційних зусиль.

Необхідність залучення партнерів: реалізація проекту передбачає широке залучення компаній до обміну досвідом із впровадження запропонованої стратегії нової соціальної політики.

Прочитано 298 раз
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з найцікавішими та актуальними матеріалами.