2806 b ua 3

Вівторок, 06 лютого 2018 10:15

“Гроші можна знайти, це нескладно. Головне — мізки, технології”

Валерій Печаєв, власник, голова правління групи компаній “Лекхім” Валерій Печаєв, власник, голова правління групи компаній “Лекхім”

Валерій Печаєв — не нова людина у фармацевтичній галузі. На початку 1990-х років він очолював приватизацію українських фармпідприємств. Тоді ж заснував свій приватний бізнес, зосередившись на виробництві та реалізації ліків. Засновник групи компаній “Лекхім” впевнений, що найміцніший бізнес — сімейний. Тому спадкоємність — один із принципів становлення та розвитку цієї фармацевтичної компанії

— Як виникла ідея вашого бізнесу, як проходило його становлення?

— У1987-1992 рр. я очолював держ­підприємство “Укрмедбіопром”. Мені підпорядковувалось велике госпо­дарство — 68 заводів, три інститути, 12 радгоспів. А ідея приватного бізне­су народилася дуже просто. Як пра­цівника ЦК Компартії України, мене викликав перший секретар ЦК КПУ Станіслав Гуренко і поставив партійне завдання — провести приватизацію галузі: заводи — робітникам, землю — селянам.

Слід зазначити, що фармацевтич­на промисловість першою в Україні практично повністю перейшла у при­ватну власність: з 68 підприємств 61 стало власністю колективів. Причому в нас була своєрідна приватизація. Як такі акції не випускалися. Майно заводів передавалося заводам, які викуповували його у держави за ра­хунок власного прибутку.

Як голова ДП “Укрмедбіопром”, я го­тував підприємства до приватизації і розумів, що галузь переходить в приватні руки, тому треба починати власну справу. В жовтні 1992 р. я пе­рейшов у приватний бізнес (у мене не було акцій підприємств, що привати­зуються) і створив компанію “Лекхім”, яка, як і багато інших в ті часи, займа­лася торгівлею.

Валерій Печаєв
68 років
Власник, голова правління групи компаній “Лекхім”
Заснована 1992 р. група компаній “Лекхім” — зараз одна з провідних фармацевтичних компаній в Україні. Потужності з виробництва ліків розташовані на двох заводах в Харкові й Умані. У компанії є також однойменна мережа аптек. На початку 1990-х років “Лекхім” першою в країні стала виробляти генеричні лікарські препарати. Щорічно вона виводить на ринок по 10 нових лікарських засобів. Загалом в асортименті групи понад 160 найменувань препаратів різних терапевтичних груп

— Що продавали?

— До 1992 р. я закінчив Академію зовнішньої торгівлі в Москві. Наша фір­ма “Лекхім” продавала субстанції для виробництва ліків, хімічні препарати і метали. Це були часи, коли половина країни ще не знала, що таке торго­вельні контракти...

З першого дня свого існування ком­панія була інноваційною. Ми перши­ми в незалежній Україні почали ро­бити генерики — перші 40 препаратів українського виробництва випустили саме ми.

На той час у нас ще не було власних потужностей, але були знання. Тому ми розміщували замовлення на інших українських заводах, надаючи свою сировину і технології. Ці препарати були набагато дешевшими за імпортні аналоги та доступнішими для вітчизняних споживачів.

— Якими були перші обороти ком­панії?

— Наростивши капітал, ми з партне­рами Лесею Радькіною, Валентиною Мазурик, Любов’ю Лазько і моєю дру­жиною Світланою почали вкладати його у виробництво. Перші $700 тис. вклали у новостворене підприємство “Лекхім-Харків”. Купили дорогу лінію для виробництва супозиторіїв вартіс­тю $0,5 млн.

Поступово необхідність в спеціалі­зованій торгівлі іншими товарами зійшла нанівець. Ми зосередилися на фармацевтиці та продовжили роз­ширювати власне виробництво лі­карських засобів. Зараз харківський завод спеціалізується на виробництві ін’єкційних препаратів (потужність — близько 140 млн ампул на рік), супо­зиторіїв і ліків твердих форм.

У2000 р. придбали майданчик і по­будували другий завод в Умані, де за­раз випускаються таблетки, капсули, гранульовані препарати — загалом близько 100 найменувань. Тут ми пер­шими освоїли виробництво пелето­ваних препаратів.

Обидва підприємства підтвер­дили відповідність вимогам на­лежної виробничої практики (Good Manufacturing Practice; GMP). Уманський завод “Технолог” отримав сертифікат GMP, харків­ський — отримає в березні-квітні поточного року. До речі, нещо­давно ми почали реєстрацію своїх препаратів у Всесвітній організації охорони здоров’я.

Наразі “Лекхім” входить до Топ-10 провідних виробників ліків в Украї­ні. Постійно розширюємося, будує­мося, модернізуємося.

— Скільки інвестуєте в розвиток?

— На рік інвестуємо в середньому $8-10 млн. Зокрема, в Харкові лише в грудні минулого року запустили нову лінію з виробництва порош­ків у саше. А в березні плануємо розпочати виробництво води Enjoy в скляних пляшках. В Умані, також у березні, маємо намір ввести в екс­плуатацію промислове виробни­цтво твердих лікарських форм та розчинів площею 4,5 тис.кв.м.

— Чому вирішили виробляти воду?

— Під Харковом є унікальне родо­вище води сеноманського періоду (він тривав з 93,9 млн років до 100,5 млн років до н.е. — Ред.). Для влас­них виробничих потреб ми пробу­рили свердловину глибиною 750 м. Я вже думав, нафту знайдемо...

З листопада минулого року почали використовувати цю воду у вироб­ництві ін’єкційних препаратів. І завдяки цьому джерелу змогли вдвічі скоротити кількість реагентів для підготовки ін’єкційної води.

Враховуючи, що можливості свердловини більші, ніж потреби нашого виробництва, ми виріши­ли воду розливати. Адже якість її дуже висока. Окрім реалізації на внутрішньому ринку плануємо експортувати воду до Азербай­джану, Саудівської Аравії, Катару та інших країн.

— Які етапи в історії компанії були найскладнішими?

— Взагалі ведення бізнесу в Украї­ні і досі складний процес. Але якщо обирати зі складного, найскладніший період — це 1993-1994 рр., коли була божевільна інфляція, беззаконня та відвертий рекет.

Зараз приватний рекет змінив дер­жавний... Іще невідомо, що гірше.

Починати з “нуля” було дуже важко. Щоб зібрати гроші для статутного фонду підприємства, я половину бу­динку виніс до комісійного магазину. Не було на кого сподіватися, ніде шу­кати допомоги.

— Коли і чому стали розвивати роз­дрібний напрям?

— Це було наприкінці 1990-х років. Чесно кажучи, ми не збиралися займатися аптечним бізнесом. Просто один друг-єврей виїжджав жити до США і хотів продати бізнес так, щоб отримати за нього гроші. Ми купили три аптеки.

Взагалі рентабельність аптечного бізнесу починається з семи аптек. Наразі в нас вісім аптек “Лекхім”. Якщо аптечний бізнес вести про­зоро і чесно, то його рентабель­ність досить низька — близько 3% на рік. А оскільки щороку ми ви­водимо на ринок по 10 нових пре­паратів, аптеки використовуємо, швидше, як маркетинговий інстру­мент. Аналізуємо, як продаються нові препарати.

— Скільки припадає на аптечний напрямок в загальному обороті компанії?

— Частка незначна. В 2017 р. обо­рот компанії склав 1,3 млрд грн., а аптечна мережа принесла 40-50 млн грн. Тобто це допоміжний напрямок, який, як у нас кажуть, “важко нести, шкода кинути”.

— Яку частку своєї продукції ком­панія експортує?

— Більше 20%. З кожним роком розширюємо географію збуту. Від­правляємо ліки до країн СНД. Після того як наші підприємства пройшли

перевірку на відповідність європей­ським стандартам GMP, отримали міжнародні сертифікати відповід­ності, компанія почала продавати продукцію у Південно-Східну Азію, Африку. Зараз триває реєстрація чо­тирьох препаратів компанії в Європі, і 10 препаратів готуємо до цього. І, як я вже казав, один протитуберкульоз­ний препарат віддали на реєстрацію до Всесвітньої організації охорони здоров’я.

valeriy2

“Ведення бізнесу в Україні і досі складний процес. Але якщо обирати зі складного, найскладніший період — це 1993-1994 рр., коли були божевільна інфляція, беззаконня і відвертий рекет. Зараз приватний рекет змінив державний... І ще невідомо, що гірше”

— До яких обсягів експорту праг­нете?

— Чим більше, тим краще. Адже ро­сійський ринок закрився. Ми змуше­ні нарощувати експорт в різні краї­ни. Наприклад, почали торгувати з В’єтнамом, незважаючи на те, що по­руч з цією країною знаходяться такі фармацевтичні “монстри”, як Китай, Індія. Також поставляємо ліки до країн Близького Сходу — Іраку, Ємену, про­ходимо реєстрацію в Кувейті, Сомалі. Плануємо експортувати в інші афри­канські країни.

— Адо РФ скільки експортували?

— У загальному обсязі експорту ме­дикаментів на РФ припадало близько 40%. Але ми відновили цей обсяг за рахунок згаданих країн. І, чесно кажу­чи, нам вигідніше продавати до дале­кого зарубіжжя, оскільки там зовсім інші ціни і норма рентабельності екс­порту зростає.

— Українські ліки займають майже 75% (у натуральному вираженні) в загальному обсязі реалізованих на внутрішньому ринку медикаментів. Яким, за вашими оцінками, має бути оптимальне співвідношення вітчиз­няних та імпортних препаратів на ринку? Що необхідно зробити, щоб досягти такого співвідношення?

— За підсумками минулого року частка українських препаратів склала майже 80% в натуральному вираженні і 48% — в грошовому. До речі, найбільший рі­вень забезпечення вітчизняними пре­паратами — в Канаді. Незважаючи на те що поруч такий великий виробник, як США, на канадському ринку місцеві виробники займають 95%.

В Україні, гадаю, 80% — це оптималь­но. І20% імпортних — оригінальних, інноваційних, комбінованих та інших препаратів. Якби в Україні не було такої потужної фармацевтичної про­мисловості, складно собі уявити, як би населення виживало, тому що деякі життєво важливі вітчизняні препарати в 5-6 разів дешевші за імпортні ана­логи. Українські препарати дешевше, оскільки в нас зарплата в 10-12 ра­зів нижча, ніж в розвинених країнах, де на зарплату припадає більше 50% в структурі собівартості продукції. А в нас — 7-10%.

Водночас українські ліки за якістю нічим не відрізняються від західних. Якщо наші підприємства впроваджу­ють GMP, то на найвищому рівні.

Я часто буваю на виробництвах в роз­винених країнах, де ці стандарти дав­но впроваджені, але на деяких підпри­ємствах рівень виробництва набагато нижчий.

Вітчизняна фармацевтична галузь зробила колосальний ривок у техніч­ному оснащенні. У цьому сенсі ми на 10-15 років випереджаємо, наприклад, Росію. Якщо вони не почнуть впроваджувати GMP зараз, то нас вже просто не доженуть.

Крім того, протягом останніх п’яти ро­ків в Україні впроваджена жорстка регламентація створення і реєстрації ліків. Якби цього не було, українські фармвиробники не могли б реєстру­вати свої препарати в Європі, в ВООЗ.

— Збільшенню частки українських ліків на ринку сприяла інфляція, але не державна політика імпортозамі­щення, про яку раніше говорили...

— Вважаю, що в Україні взагалі про­тягом 20 років не було державної по­літики в фармацевтиці. Про що гово­рити, якщо за 26 років незалежності МОЗ очолює вже 20-й міністр. Про яку державну політику можна говорити? Чиновники не помічають, як виросла вітчизняна фармацевтична галузь і чим вона зараз є. А, може, це й на краще.

Історично в СРСР 60% загального об­сягу готових лікарських форм ви­пускала Україна. І галузь виграла від приватизації, тому що на самій ран­ній стадії на підприємства прийшли розумні господарі. А жорстка конку­ренція змусила гравців підвищувати якість, рівень виробництва, розвивати експорт.

— Яка зараз рентабельність фарма­цевтичного виробництва в Україні?

— 15-23% залежно від обсягів. На­приклад, якщо підприємство хоче брати участь у державній програмі “Доступні ліки”, де жорстка конку­ренція, потрібно бути готовим про­давати медикаменти з мінімальною рентабельністю. Зате є гарантований обсяг збуту.

— Чи цікавляться іноземні компа­нії придбанням фармацевтичних активів в Україні? Вам надходили пропозиції про продаж компанії?

— Звичайно. П’ять-шість пропози­цій на рік. І криза в Україні не надто вплинула на цей інтерес. Іноземні інвестори уважно стежать за фінан­совими показниками українських фармацевтичних компаній.

Звичайно, коли інвестклімат в країні покращиться, якісь фармацевтичні компанії куплять. Проте, як би там не було, в Україні дуже розвинена спадкоємність, бізнеси передають­ся від батьків дітям і онукам. Так у нас у “Лекхімі”. Моя старша дочка Тетяна— генеральний директор ком­панії, молодша Ольга — заступник генерального директора. Так само, наприклад, у “Дарниці”, на Борщагів­ському хімфармзаводі й інших ком­паніях. Адже сімейний бізнес — одна з найміцніших структур, бо власники не зацікавлені в його продажі.

— Ви не зацікавлені в продажі сво­го бізнесу?

— Ні. Щоб забезпечити сім’ю, багато не треба — будинок, машина. Мати нерухомість за кордоном — дурість. Навіщо?

Просто цікаво працювати. Ми живе­мо цим.

Зараз у “Лекхімі” розробляються чотири інноваційні оригінальні препарати. Це дуже цікава справа, що вимагає багато зусиль і коштів. Але коли від ідеї приходиш до ре­зультату — готової лікарської фор­ми, це ж захоплення, це не переда­ти словами... Навіщо ж продавати цей бізнес?

— Скільки коштів необхідно для розробки оригінального препа­рату?

— У нас — $15-50 млн, за кордоном — $0,8-1 млрд.

— Чому така різниця?

— Загалом в Україні ми значно не­дооцінюємо нашу науку, досі корис­туючись академічними розробками часів СРСР.

— Якою ви бачите свою компанію через 10 років?

— Ми продовжуватимемо розви­ватися. Плануємо займатися вироб­ництвом сировини для фармацев­тичної промисловості. Рано чи пізно український фармацевтичний ринок прийде до стагнації. І ми перейдемо до виробництва біотехнологічних препаратів і речовин. До речі, в СРСР біотехнологічний напрямок був дуже розвинений. У нас було близько 20 за­водів такої спеціалізації. На жаль, все розікрали, обладнання “порізали”. Тоді підприємства робили всі амінокисло­ти, збиралися випускати штучну кров. Тепер все треба піднімати заново.

Хочемо залучити японців до інвесту­вання у виробництво біотехнологіч­них препаратів. У квітні їдемо з колега­ми на переговори до Японії.

— Як плануєте залучати?

— Технологіями, капіталом або інжині­рингом. Подивимося, як вони захочуть брати участь.

— Скільки інвестицій необхідно для організації виробництва субстанцій і біотехнологічних препаратів?

— Перші вкладення становитимуть $15-20 млн.

— Чи плануєте будувати нові підпри­ємства або розширювати потужності діючих заводів?

— Розширення потужностей діючих заводів — це процес постійний. Новий завод саме плануємо побудувати. Буде “Лекхім-біо”.

— Досі інвесторів не залучали?

— Розвивалися за рахунок власних коштів. Брали кредити. Багато хто скаржиться на високі процентні став­ки. Але коли є що віддати в заставу, а підприємства стабільно розвиваються, вартість кредиту знижується. Зараз ми беремо валютні кредити в Україні під 5% річних. Це дозволяє нам розвива­тися. Гроші можна знайти, це несклад­но. Головне — мізки, технології.

— У вас було бажання виїхати з країни?

— Ні. Я свою країну люблю. Хоча пропонували переїхати і працювати за кордоном. Але — ні. Батьківщина є Батьківщина, її не змінюють.

Прочитано 921 раз
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з найцікавішими та актуальними матеріалами.