Розвиваючи “антикрихкість”

Business book
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Чому треба тренувати свій мозок? Як креативність та здатність критично мислити може забезпечити людині місце в автоматизованому майбутньому? У чому помиляється класична економіка? Якою є найбільша небезпека надмірного споживання? Про це на прикладі книжки Насіма Талеба “Антикрихкість” розповідає керівник програми MBF kmbs Євген Пенцак

Автор “Антикрихкості” Насім Талеб був першим, хто вголос сказав: класична економіка практично померла. А ще тим, хто передбачив: турбулентність має бути значно вищою, аніж вона є. Він так повірив у це, що фактично “одружився” зі своєю ідеєю. І хоча частково його прогнози вже справдились, проте після 2009 р. ринки лише зростали, причому доволі сильно, а турбулентність була низькою. Його передбачення щодо того, що світ знаходиться на порозі чергової кризи, поки не справдились, але він вперто дотримується своєї думки.

Про хиткий фундамент економіки

Чому ж Насім Талеб засумнівався в успіхах економіки й чому він вважає, що ми стоїмо на хиткому фундаменті? На його думку, жоден економічний постулат не виконується в реальному житті. А те, що вивчають на економічних факультетах, не має нічого спільного з реальністю. Навіть якщо ти навчаєшся в західному університеті. Отже, економіка далека від життя. Яка ж альтернатива? Талеб пропонує звернути увагу на те, як організована жива природа і чому вона існує мільйони років.

Вся класична економіка побудована на парадигмі утилітарності, на тезі про те, що ми прагнемо максимізувати своє задоволення. Ми розглядаємо усі наявні альтернативи — і пропускаємо їх крізь власну функцію задоволення, обираючи найкращу опцію. Інакше кажучи, ми витрачаємо на те, від чого отримуємо найбільше задоволення.

Кожна людина намагається знайти таку персональну стратегію розвитку, щоб на роботу витрачати якомога менше часу, а заробляти якомога більше, аж до виходу на пенсію. А після цього моменту “включаються” різні ментальні моделі поведінки. Японці, наприклад, вдвічі більше споживають на пенсії, а американцям досить 75% від того, що вони витрачали до пенсії.

"Наша голова вже програла війну всім автоматизованим системам. Немає жодної гри на прорахунок алгоритму, де ми б могли змагатись з машинами"

У кожної компанії також є власна функція задоволення — це максимізація прибутку, максимізація грошових потоків (тобто тієї кількості грошей, яку генерує бізнес), максимізація капіталізації.

Таким чином, ідея утилітарності пронизує всю сучасну економіку. А от Талеб замислився: чи використовує природа функцію максимізації задоволення?

Природа і мозок людини

У людському організмі дуже багато різних систем, і часто вони дублюють одна одну. Якщо якась виходить з ладу, індивід продовжує існувати, бо її замінює інша система. Скажімо, з точки зору медицини потреби в двох нирках немає: достатньо було б однієї нирки на 10 людей. Чому ж так влаштована природа? Тому, що все живе не діє за принципом оптимальності.

Так само промінь світла з точки А в точку В не рухається найкоротшим шляхом — він рухається так, як буде найшвидше. А траєкторія в залежності від середовища може виглядати зовсім по-різному.

На думку Насіма Талеба, корені сучасної економіки сягають XVIII ст., часів розвитку ньютонівської механіки, коли люди були захоплені ідеєю про те, що можна прорахувати траєкторію будь-якого тіла, знаючи сили, що на нього діють. Але ж тіло — неживе, а людина — жива. І, напевно, нам варто було б змінити підхід: замість оптимальності міркувати про стабільність у певному діапазоні. Адже найчастіше ми не хочемо досягати екстремуму, ми готові отримати менший результат, але стабільніший.

Сучасні гарвардські дослідження свідчать, що людський мозок не прагне оптимальності, адже інакше ризикує загнати себе на таку вершину, звідки летіти можна лише вниз. Мозок не бачить різниці між збільшенням споживання на 20% чи на 50%. А коли ми суттєво збільшуємо споживання (так, щоб наш мозок це все ж помітив), а дохід при цьому не зростає пропорційно, людина потрапляє у петлю депресії. Адже, зрештою, ми змушені знизити рівень споживання, і мозок перестає продукувати гормони щастя.

Петля споживання

Все більше людей замислюються: навіщо ж нам взагалі заганяти себе у цю петлю, збільшуючи споживання? Зараз набирають сили протилежні тренди: наприклад, один француз стверджує, що йому для життя достатньо 40 товарів. Але сучасна економіка базується на надмірності споживання! І зупинитись вона не може. Популярна метафора сучасного життя — це ніби танець з горилою: не ми вирішуємо, коли цей танок зупинити.

Про поведінкову й новітню економіку

Поведінкова економіка значно відрізняється від класичної, адже, принаймні, 50% у ній — це психологія. Нобелівські лауреати Фінн Кідланд й Едвард Прескотт на початку 2000-х років отримали премію за те, що довели: макроекономічні моделі більше не працюють, і виправити це вже неможливо. Їх треба будувати “з нуля”.

Питання про те, що це мають бути за моделі, досі не вирішені. Якби ми знали, які моделі можуть описати майбутнє, тоді б не було кризи 2007-2009 рр. і ми б не спостерігали те, що бачимо зараз: як борг США стрімко зростає, а паралельно зростає фондовий ринок. Ми ніби ліземо на високе дерево й обрубуємо за собою всі гілки. Нам нічого не залишається, окрім як і надалі “підігрівати” наявну систему новими грішми та потоком нових товарів для споживання: щоб люди хотіли запхнути їх у себе чи в свою голову. Інакше зупиниться все економічне зростання і доведеться падати з дерева.

"Як залишитись серед тих 5%, яких не зможуть замінити машини? У сучасному світі капіталізуються ідеї. Треба тренувати свій мозок, свою креативність"

У провідних бізнес-школах світу мало хто зараз говорить про класичну чи навіть поведінкову економіку. Частіше можна почути про блокчейн, смарт-контракти, великі дані, віртуальну реальність, економічні графи. Зараз ми бачимо весь світ крізь призму взаємозв’язків компаній, сфер бізнесу тощо. Вже не досить підвищити ефективність у маленькому ребрі економічного графа, потрібно думати про те, як побудувати містки в цьому графі, як створювати нові конфігурації, що змінюватимуть сприйняття світу. І робити це треба дуже швидко, бо якщо ти не побудуєш місток, це зробить хтось інший, а ти залишишся без ринку.

Раціо та стосунки

У житті треба розуміти, що не лише ти максимізуєш свої інтереси, а й інші. А люди отримують найбільше задоволення від емоцій, які переживають. То якими нам варто бути: гіперраціональними (вигравати та не отримувати задоволення від життя) чи емоційними? Напевно, що варто балансувати ці дві сторони.

Наприклад, коли ми моделюємо стосунки з іншими людьми чи з іншими компаніями, нам слід разом із раціональними альтернативами та стратегіями конкурентів моделювати й рівень їхньої емоційності, ірраціональності. Розуміти, від чого вони отримують задоволення, і враховувати це.

Про новий капіталізм

Теперішній капіталізм дає неправильні дороговкази. Скажімо, людина може бути наділена рідкісним талантом, але йде працювати туди, де може заробити більше грошей. Ми мали б найповніше реалізовувати свої задатки, а фінансова система — сприяти нам у цьому. Тоді ці таланти не витрачались би марно. Саме на це має бути спрямований новий капіталізм, якого ще нема.

До того ж розвиток медицини веде до збільшення тривалості життя людей. За прогнозами, середню тривалість життя до 2050 р. можна буде довести до 150 років. А нобелівські лауреати з медицини стверджують, що навіть без заміни органів можна прожити до 120 років. А що людина робитиме стільки часу? Очевидно, що зміниться стратегія її життя. Не буде більше “одружився-народив дітей-вийшов на пенсію”. Нам потрібно буде шукати способи реалізувати різні свої таланти. Ми вже відчуваємо, що протягом життя людина не може реалізовувати лише одну стратегію.

Людина проти машин

Не варто сподіватись, що наш мозок є ефективним. Багато в чому він досі є мозком печерної людини. Ми часто не можемо вирішити навіть просте завдання, а коли йдеться про великі масиви даних, ми можемо хіба що здогадуватись, які закономірності там приховані.

Наша голова вже програла війну всім автоматизованим системам. Немає жодної гри на прорахунок алгоритму, де ми б могли змагатись з машинами. Двадцять років тому комп’ютер вперше виграв у чемпіона світу з шахів, а зараз взагалі немає сенсу намагатись обійти машину в цій грі. Наразі комп’ютери змагаються між собою, а ми можемо лише порівнювати, яка методологія, який тип штучного інтелекту ефективніший.

До чого призведе масова автоматизація? Про це йшлося на останньому Всесвітньому економічному форумі в Давосі. Швидше за все, ця трансформація буде несхожою на всі попередні. Йдеться не просто про робочі місця, які зникнуть, або нові технології, що з’являться. Зараз перед нами стоять запитання: а чи буде взагалі потрібна людина? залишиться вона вершиною розвитку цивілізації чи її замінить щось інше?

"Помилки в бізнесі — це інвестиції у запобігання великим помилкам у майбутньому"

Зараз я бачу, як сотнями тисяч звільняють працівників різних сфер: водіїв, викладачів, фінансистів, аналітиків. Раніше вони мали перевагу перед іншими людьми, оскільки вміли виконувати певну вузькоспеціалізовану роботу, у них краще працювали нейронні мережі, вони вміли планувати на декілька кроків наперед. Але тепер, яка різниця, вмію я прораховувати на два чи п’ять кроків наперед, якщо комп’ютер усе одно ефективніший? Раніше здавалось: що вужча ваша спеціальність — то більше ви захищені. А виявилось, що це геть не так.

Інший бік поточної ситуації можна описати історією про бджіл. Бджоли не знають, що збирають мед, це знають лише люди, які тримають бджіл, аби ті збирали для них мед. У світі понад 40% населення живе менш ніж на $2 на день. Ще 30% — до $10 на день. І поляризація доходів з кожним роком збільшується. За аналогією з бджолами багаті люди дбають про бідних, тому що ті примножують їхній капітал.

Найкращий шлях для цього — створити типові школи, заганяти туди дітей і говорити всім одне й те саме. Потім вчити їх у професійній школі — щоб людина до кінця життя виконувала одну функцію досить ефективно. Натомість давати їй достатньо, щоб вона відчувала хоча б якесь задоволення від життя.

З поширенням автоматизації потреба у таких людях практично зникає. У США трильйони доларів витрачаються на автоматизацію високотехнологічних сфер на кшталт автомобільної. А якщо люди вже не будуть потрібні для виробництва — навіщо про них дбати?

Зараз великі корпорації обговорюють питання: як оподатковувати роботів? А людське майбутнє вже певним чином вирішено: потрібен буде певний прошарок людей незамінних, що даватимуть вказівки роботам. Людство поділиться на тих, хто ставить завдання роботам, і тих, хто виконує завдання роботів.

Все йде до того, що обчислювальні потужності зростатимуть і масиви даних для обробки збільшуватимуться. І, швидше за все, прийде час, коли більшість людей втратять роботу.

Що робити з вивільненою трудовою масою? Для початку треба буде хоча б створити видимість, що робота людей комусь потрібна. Але вона ставатиме все менш оплачуваною, і державі доведеться давати людям гроші (у США та Європі вже зараз експериментують з безумовним основним доходом). Але треба буде й чимось зайняти населення.

Одна з ідей — завести людей у віртуальну реальність та комп’ютерні ігри. Якщо віртуальна реальність буде промальована досить якісно, наш мозок не зможе відрізнити її від реальності. Найбільшою популярністю на ринку праці, ймовірно, користуватимуться дизайнери, які створюватимуть нові світи.

Стратегія у новому світі

Як залишитись серед тих 5%, яких не зможуть замінити машини? У сучасному світі капіталізуються ідеї. Отже, треба тренувати свій мозок, свою креативність.

Також варто розвивати вміння все піддавати сумніву. Що більше людина впевнена у своїй правоті, то з більшою ймовірністю вона помиляється, то негнучкішою вона є. Це сигнал, що вона знаходиться на початковій стадії свого розвитку. Зріла людина не може впевнено відповісти на жодне запитання. Варто усвідомлено працювати над тим, щоб не бути впевненим у тих думках, які ти проголошуєш. А коли ти не такий впевнений, то починаєш впускати у свій розум думки інших, починаєш слухати замість того, щоб нав’язувати своє.

Погані рішення в житті чи в бізнесі приймаються не тому, що ми чогось не знаємо, а тому що те, що ми знаємо, є неправильним. Але ми не зупиняємось. Нам здається, що можна автоматично приймати правильні рішення. Один з основоположників поведінкової економіки Деніел Канеман вважає, що 80% людей взагалі не “вмикають” рефлексивне мислення, не аналізують, чому вони роблять саме так.

Світ стає складнішим лише зовні, а всередині він дуже простий. Але докопатись до цієї простоти вкрай складно. Інколи ми дивимось на проблему, і вона здається надскладною, але коли ми змінюємо кут зору або віддаляємось — все стає зрозумілим. Одна з найважливіших вправ — це подивитись на своє життя зовсім з боку, з висоти пташиного польоту. І тоді ми перестаємо думати тижнями, місяцями чи роками, а починаємо розуміти найголовніше: що я хочу робити? що хочу реалізувати?

Про антикрихкість

Ідея антикрихкості полягає у тому, щоб наражати своє життя на різні невеликі ризики, готуючись до великих.

Помилки в бізнесі — це інвестиції у запобігання великим помилкам у майбутньому. Тому до них варто ставитись поблажливо. Помилок взагалі не варто боятися, натомість треба багато пробувати, але не ставити на кін великі суми грошей. І тоді компанія отримує таку собі “вакцину” від “штормів” чи “захворювань”, які можуть трапитись у майбутньому.