Андріан Прокіп: Скорочення попиту на традиційні енергоресурси станеться не за рік

Спецпроект: Енергія, екологія, економіка
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Андріан Прокіп, експерт напрямку “Енергетика” Українського інституту майбутнього

Заміна відновлюваною енергетикою традиційних ресурсів — питання часу, проте не найближчого. До 2030 р. левова частка країн будуть критично залежними від використання традиційних викопних енергоресурсів, а 2050 р. значна частина країн, імовірно, їх використовуватимуть. Наприклад, Німеччина, яка докладає багато зусиль та коштів для енергетичного переходу, ще тривалий час користуватиметься невідновлюваними ресурсами. Прийнято політичне рішення відмовитись від атомної енергетики до 2023 р., але вугілля використовуватимуть до 2038 р., газ — ще довше. Подібна ситуація буде в більшості країн ЄС.

Звісно, не можна виключати появи нових проривних енергетичних технологій, які суттєво прискорять такий енергетичний перехід. Поява дешевих енергоакумулюючих технологій здешевить та спростить використання відновлюваних ресурсів та атомної енергетики. Але не буде такого, що одного ранку ми прокинемось у новому світі.

Варто розуміти, що скорочення попиту на традиційні енергоресурси станеться не за рік і не за два. Попит на ці ресурси буде відносно стабільним протягом багатьох років, а його скорочення відбуватиметься поступово. Наприклад, за оцінками Оксфордського інституту енергетичних досліджень, навіть якщо інвестиції у вітрову та сонячну енергетику зростуть до рекордних $1 трлн, ці ресурси лише наполовину забезпечать потребу в енергії до 2055 р.

Окреме важливе питання — кліматичний консенсус. Чи домовляться країни в рівній мірі впроваджувати використання відновлюваних ресурсів? Згодом, коли частка відновлюваних ресурсів у більшості країн вже буде високою, чи не буде практики вжиття санкцій до країн, які не дотримуються кліматичної політики? Якщо цього не трапиться, термін використання країнами невідновлюваних ресурсів потенційно може подовжитись.

Зараз перспективи глобального консенсусу в кліматичній та енергетичній політиці невисокі. Так, США вийшли з Паризької угоди, Індія та Китай не брали конкретних зобов’язань по Кіотському протоколу, з якого згодом вийшла й Канада.

Як підготуватися країнам? Багато що залежить від частки експорту ресурсів в національній економіці. Країнам, які значну частку доходу отримують від експорту енергоресурсів, необхідно створити нову нішу, в якій вони будуть заробляти та створювати національний дохід. І часу на це достатньо.

Якщо США продовжать динаміку розвитку як одна із найтехнологічніших країн, то енергетичний перехід для них не буде страшним. Що буде з Росією? Їхні легкодоступні нафтові запаси закінчуються, а тому збільшуватиметься собівартість видобутку ресурсу. Проте у світі зростатиме роль газу. А Росія — серед глобальних лідерів по запасах цього ресурсу. Імпорт ЄС російського газу за 15 років скорочуватиметься на користь китайського. Впродовж 10 років Росія може опинитися у трійці глобальних торговців скрапленим природним газом. Не треба забувати, що це ядерна держава, яка володіє технологіями мирного атому. Частково вони продовжуватимуть будувати та обслуговувати атомні реактори в світі. Окрім того, в Росії багато інших корисних копалин, які вони можуть експлуатувати.

Стосовно України.

Наразі технічно досяжний потенціал відновлюваних ресурсів в Україні складає близько 80% загального первинного постачання енергії. Крім цього ми вкрай енергонеефективні. З одного боку, ми можемо скоротити енерго­споживання шляхом підвищення ощадливості використання енергії та суттєво наростити відновлювані ресурси. З іншого боку, економічний розвиток вимагатиме все більше енергії, тому нам не обійтися без нових технологій та, можливо, продовження використання атомної енергетики.

 

Говорила з експертом Ольга Пташка