Два українці — три стратегії

Спецпроект: Енергія, екологія, економіка
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Прийняті Україною екологічна та енергетична стратегії мають небагато шансів досягти поставлених цілей

На світовому рівні стратегічні орієнтири (Глобальні цілі розвитку) було затверджено 25 вересня 2015 р. резолюцією ООН “Змінюючи наш світ: Порядок денний в області сталого розвит­ку на період до 2030 року”.

Підкреслимо універсальність та системність такого підходу. Проблеми людства розглядаються у світовому вимірі, і для їхнього вирішення пропонуються комплексні, взаємопов’язані заходи. Екологічним проблемам приділено увагу відразу у чотирьох Глобальних цілях (#6, 13, 14, 15). Ідеться про чисту воду та належні санітарні умови для населення, боротьбу зі зміною клімату та збереження екосистем суші та моря. Енергетиці присвячена ціль #7 “Доступна та чиста енергія”.

ООН контролює імплементацію цілей у національні програми урядів. Так, в Україні у вересні 2017 р. Кабмін представив Національну доповідь “Цілі сталого розвитку: Україна”, яка конкретизує Глобальні цілі в конкретних завданнях та містить перелік чітких критеріїв для оцінки їх досягнення.

Глобальні цілі справді мають реальний вплив. 2019 р. тема збереження морських екосистем стала однією з ключових на Світовому економічному форумі у Давосі (WEF). “Нам потрібні океани, щоб забезпечити більше їжі, більше робочих місць і більше енергії. І ми повинні підтримувати їхню здатність формувати клімат і підтримувати біорізноманіття”, — зазначила у своєму виступі Ерна Солберг, прем’єр-міністр Норвегії, країни, яка понад 70% свого експорту формує за рахунок морської продукції.

Право на “безпечне для життя і здоров’я довкілля” задеклароване у ст.50 Конституції Украї­ни. У березні цього року набув чинності Закон “Про Основні засади (стратегію) екологічної політики України на період до 2030 р.”. На жаль, замість того щоб розглянути екологічні виклики в комплексі з викликами економічними та соціальними, автори документа зазначили, що “першопричиною екологічних проблем України є підпорядкованість екологічних пріоритетів економічній доцільності”. Відповідно, подальший зміст документа відображає концепцію, за якою економіка та соціальна сфера мають бути підпорядковані питанням екології.

Передбачено “впровадження екосистемного підходу в галузеву політику та удосконалення системи інтегрованого екологічного управління”. Не заперечуючи важливість екологічних пріоритетів та концепцій, слід підкреслити відірваність такого підходу від макроекономічного контексту та соціальних реалій.

Україна взяла на себе зобов’язання вже до 2020 р. досягти рівня в 11% енергії, виробленої з використанням ВДЕ

Для захисту атмосферного повітря та обмеження викидів парникових газів пропонується “забезпечити виконання ратифікованих міжнародних документів щодо протидії зміні клімату та поліпшення якості атмосферного повітря”. Гарна заява, проте відповіді на те, яким коштом і за який час потрібно декарбонізувати економіку та впровадити відновлювані джерела енергії, розробники документа не надають. Нагадаємо, що енергію з відновлюваних джерел промислові та приватні споживачі фінансують з власної кишені, сплачуючи за “зелений” тариф у 8 раз більше, наприклад, за вартість енергії атомних електростанцій. Найбільшим забруднювачем повітря є транспорт на двигунах внутрішнього згоряння. Від нього треба відмовлятися, проте… Україна не виробляє легкового та вантажного транспорту на електротязі.

Стратегіям розвитку енергетичного сектору держава приділила ґрунтовнішу увагу. Глобальні цілі (#7) передбачають, що до 2030 р. людство має забезпечити доступ до недорогих, надійних, стійких і сучасних джерел енергії для всіх. В Україні ціль конкретизована на чотири завдання: розширення та модернізація інфраструктури; диверсифікація постачання первинних енергетичних ресурсів; збільшення частки ВДЕ; підвищення енергоефективності економіки.

Прийнята урядом Енергетична стратегія України на період до 2035 р. “Безпека. Енергоефективність. Конкурентоспроможність” передбачає паралельне впровад­ження заходів з енергонезалежності та декарбонізації. Наприклад, консервація потужностей ТЕС має відбуватись на тлі їхнього заміщення іншими видами генерації, зокрема атомною. Частка ВДЕ до 2035 р. має бути доведена до 25% з акцентом на гідроенергетику як зручний для балансування вид генерації. Нагадаємо, що, вступивши до Енергетичного співтовариства, Україна взяла на себе зобов’язання вже до 2020 р. досягти рівня в 11% енергії, виробленої з використанням ВДЕ, в загальній структурі енергоспоживання.

Разом з цим Стратегія не дає відповіді, як збалансувати енергосистему та забезпечити її балансуючими потужностями. Також незрозуміло, як Стратегія корелює з реальними кроками законодавця та уряду в сфері енергетики. “З точки зору енергоефективності генерація енергії має бути максимально наближена до споживаца. В ідеалі, сам споживач має бути виробником енергії. Проте наразі ще є чинною (Президент ще не підписав відповідний закон. — Ред.) редакція Закону про енергетику, за якою “зелений” тариф не може бути нарахований власникам приватних СЕС, які розміщені на землі, — зазначає Святослав Павлюк, виконавчий директор Асоціації “Енергоефективні міста України”. — І це замість стимулювання приватної генерації з ВДЕ”.

Передбачено створення системи прогнозування генерації електроенергії та використання нових технологій акумулювання енергії. Важливу роль відіграватимуть ядерна енергетика, гідроенергетика, вітрова енергетика та інші ВДЕ з найменшим рівнем викидів парникових газів. Україна розглядає атомну енергетику як одне з найбільш економічно ефективних низьковуглецевих джерел енергії. Прогнозується, що частка атомної генерації в загальному обсязі виробництва електроенергії збільшуватиметься. Разом з цим Всеволод Ковальчук, директор ДП “НЕК “Укренерго”, підкреслює: “Саме “Енергоатом” є донором чинного ринку електроенергії, 90% енергії якого продається за фіксованою ціною”. Це ставить під сумнів можливість накопичення “Енергоатомом” фінансового ресурсу для розвитку.

Також експерти зазначають, що у Стратегії немає планування потреби країни у енергоресурсах. “База будь-якої галузевої стратегії — макроекономічний прогноз і сценарний аналіз розвитку економіки в довгостроковій перспективі. Без цього в принципі неможливо оцінити потребу країни в енергетичних ресурсах. Неможливо якісно й ефективно підійти до скорочення енерго­споживання, зниження енергоємності економіки, стимулювання енергонезалежності”, — вважає експерт Українського інституту майбутнього Анатолій Амелін. Стратегія не враховує головних ризиків для сталого розвитку енергосектору. Так, передбачений розвиток атомної генерації, але при цьому не дано відповіді на питання, як подолати 100%-ву залежність від імпорту ядерного палива.

Відсутні етапи і терміни впровадження конкретних кроків Стратегії й органи та інститути, відповідальні за їх реалізацію. Документ не пропонує систему моніторингу ризиків, KPI залучення інвестицій та модернізації сектору. Відсутність робочої Енергетичної стратегії України як похідної від довгострокової Економічної стратегії обумовлює неможливість планувати потреби країни у різних енергоресурсах на 5-10 років та, відповідно, розробити план по забезпеченню країни енергоресурсами.

 

Володимир Полевий