Александер Маркус: Основна проблема в тому, що українські підприємства повільно виходять на євроринки

Персоналії
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Александер Маркус, голова правління Німецько-Української промислово-торговельної палати

— Яке основне завдання Німецько-Української промислово-торговельної палати (AHK Ukraine) в Україні?

— AHK Ukraine створена три роки тому, і головна наша мета — сприяння українсько-німецькому економічному співробітництву. Ми допомагаємо українським підприємствам, які бажають потрапити на німецький ринок, і навпаки. Наприклад, якесь українське підприємство, яке вирощує овочі чи фрукти або виробляє деталі для машинобудування, звертається до AHK Ukraine, і ми рекомендуємо, які виставки в Німеччині слід відвідати, яких стандартів продукції дотримуватися, як створити юридичні форми, або ж включаємо це підприємство до складу бізнес-делегації. Німеччина — федеральна країна, тому ми розповідаємо, в якому регіоні найліпше створити той чи інший бізнес, які організації можуть допомогти, як отримати субсидію. Якщо німецьке підприємство цікавиться українським ринком — радимо, як інвестувати, але не говоримо, куди саме. Завдання AHK Ukraine — знайти йому надійного партнера. Тобто звести німецький і український бізнес, щоб обидві сторони були успішні.

— І наскільки цей процес вдалий?

— Доволі успішний. Звісно, німецький бізнес дивиться на обсяг інвестицій в Україну. Перш ніж інвестувати, будь-яке підприємство цікавиться рівнем торговельного обміну між країнами. А торгівля між нами достатньо позитивна. У попередні роки й у 2019 р. спостерігається хороша динаміка (на січень — червень 2019 р. — приріст 8% з обох боків). Вищі показники були 2016-2017 рр. — близько 24%. Взагалі, основний виклик торговельного обміну — не інтерес бізнесу, а рівень купівельної спроможності й можливість капіталовкладень в Україні.

Якщо подивитися на іноземний бізнес в Україні та український бізнес — вони добре розвиваються. У зовнішньоекономічному обміні між Німеччиною і Україною на першому місці — сільгосппродукція, на другому — електротехніка (деталі для автопрому, кухонної техніки). Наприклад, трансформатори, що виробляє німецьке підприємство в Україні, поставляють до Німеччини. Таким чином, німецький бізнес дає нові робочі місця українцям. Лише на Західній Україні німецьким автопромом (виробництво автокомплектуючих) створено близько 35 тис. робочих місць.

— Легше привести німецький бізнес до України чи нав­паки?

— Німецького бізнесу в Україні більше, ніж українського в Німеччині. Адже для успіху в ЄС слід мати своє представництво. Проте основна проблема в тому, що українські підприємства повільно виходять на євроринки. Вони не готові інвестувати: хочуть лише продавати. І найбільший бар’єр — не техстандарти, а українська ментальність.

Типовий приклад. Один з членів AHK Ukraine привіз українського сільгоспвиробника на виставку до Німеччини, потім був візит німецького бізнесмена до України. Уклали 3-річний контракт на щомісячне постачання продукції. Незабаром ціна на товар дещо виросла, й український партнер припинив постачання з формулюванням: “А мені не цікаво”. Це короткострокове мислення… Звісно, більшість українських підприємців змушена короткостроково планувати, бо ситуація в країні нестабільна. Але німецьким партнерам така тактика не зрозуміла. І це загрожує тим, що на Україні може “поставити хрест” не лише німецький бізнес, а й європейський. Взагалі, якщо німець уклав договір, то вважає, що він повинен виконуватися обома сторонами за будь-яких умов.

Ще приклад. В Україні працює банк з часткою німецького капіталу, націлений на підтримку малого й середнього бізнесу. Одного дня до його директора прийшов український підприємець за кредитом і показав баланс з багаторічними збитками. Звичайно, в кредиті йому відмовили. У відповідь він надав іншу теку — з неофіційними документами... В Україні це звичайна бізнес-схема, але у Німеччині так не працюють. І це одна з ключових проблем, коли українське підприємство хоче знайти надійного іноземного партнера, а папери не в порядку. В Німеччині будь-який партнер перевіряється. І коли незрозуміло, хто кінцевий бенефіціар, немає прозорості, якщо баланс підприємства не відповідає міжнародним стандартам — складно провести ділову операцію.

— Тобто німецький бізнес обережно заходить в Україну?

— Так, особливо той, який ще не знає країну. Але у вашої держави багато переваг. Тому ті німецькі компанії, які вже працюють в Україні, незважаючи на кризу, залишаються. Вони можуть “заморозити” діяльність, але не підуть. Ба більше, німці не люблять розповідати про свій бізнес, аби не приваблювати конкурентів. Оскільки були випадки, зокрема, за часів президентства Віктора Януковича, коли до успішних німецьких бізнесменів приходили з вимогою ділити бізнес.

— Які німецькі компанії найактивніші в Україні?

— За нашою статистикою, наразі німецьких інвестицій в Україні €1,6 млрд. Але раніше ця цифра була втричі вищою. Зараз в Україні близько 2000 підприємств з німецьким капіталом. Багато хто з них займається виробництвом будматеріалів для Німеччини, в Закарпатській області роблять сумки Picard і рукавички для голкіперів (потім продають в ЄС під брендами Adidas і Puma). Німецька фірма Vekа має в Київській області свій завод, де виробляє віконні профілі. Фірма Кostal, підприємство зі 100%-вими німецькими інвестиціями, працює в Переяслав-Хмельницькому і випускає перемикачі для автомобілів Volkswagen, Ford і Renault. У компанії близько 1000 співробітників і є плани будувати другий завод. Фірма Knauf (виробник будматеріалів, м.Соледар, Донецька обл.) інвестувала в Україну €350 млн тощо.

Взагалі, якщо говорити про іноземні інвестиції, є два критерії: обсяг грошових капіталовкладень і кількість створених робочих місць. Але проблема в тому, що в Німеччині мало знають про українські регіони. Друга проблема — впродовж останніх 20 років було незрозуміло, куди рухається країна — на Схід чи на Захід. А для іноземного інвестора це важливо.

— Назвіть, будь ласка, галузі української економіки та регіони, найпривабливіші для інвесторів з Німеччини.

— Я вже казав, що німецький бізнес погано знає українські регіони, і коли ми їздимо по Україні, закликаємо українських підприємців встановлювати міжрегіональні зв’язки з Німеччиною. Слід проводити менше інвестиційних форумів в Україні — за нинішніх умов, інвестори сюди не приїздять. Треба їхати самим: відвідувати виставки, розповідати про потенціал.

Ще один момент: чомусь, якщо українці розповідають про свою країну, то, виключно, в негативному ключі. Така ситуація спостерігалася після об’єднання двох Німеччин — у Берліні, і теж була складність із залученням іноземних інвесторів. Якщо українці не вірять в Україну, то як повірять в неї інші?

— Ви згадали про складнощі німецьких підприємців в Україні за часів Віктора Януковича. Чи бачить німецький бізнес зміни після 2014 р.?

— Становище дещо покращало, але складнощі залишилися. Якщо говорити про позитив — це повернення ПДВ. Хоча деякі наші підприємці сигналізують про проб­леми зі старими ПДВ та експортними операціями. Краще стало валютне регулювання: зняли так звані санкції за порушення в зовнішньоекономічній сфері. Відзначу, що успішною реформою за останні п’ять років стала децентралізація. Це важливо для країни та інвесторів, адже прибуток від роботи іноземного підприємства не йде повністю до Києва: 60% податку на доходи фізосіб сплачується на комунальному рівні + 15% — на регіональному. Крім того, іноземному бізнесу вже не треба за кожним дозволом їхати у столицю: 99,9% питань вирішуються на місці.

Щодо мінусів, то вони є у правоохоронній системі, — це стосується дотримання законів. І поточна ситуація залишає бажати кращого... Тому треба провести чіткі реформи. Наприклад, в Україні багато департаментів із розслідування економічних злочинів. Взагалі, німецькі та європейські інвестори визнають: українські закони непогані, але вони не працюють. Один з інвесторів, директор автопрому, резюмував: “Якщо я буду впевнений, що в українському суді зможу відстояти свої права, тоді в цій країні буде бізнес-рай”.

Також німецький бізнес стикається в Україні з рейдерством: минулого року було декілька випадків. Але більшість німецьких підприємців (переважно середньої величини) використовують за кордоном модель 100%-вого володіння підприємством, тому вони менш цікаві рейдерам. Були спроби незаконно переписати підприємство з одного власника на іншого. А торік почастішали неприємні випадки з нашими бізнесменами в сільському господарстві: перед збором врожаю орендар приїжджає на своє поле, а там збирають врожай інші люди, в яких фальшиві папери на володіння ділянкою. І місцевий суд визнає ці підроблені документи дійсними!

— Повернемось до питання інвестицій. Чому частка німецьких інвестицій в Україну (2018 р. — 4,6% від загальних прямих іноземних капіталовкладень) не збільшується так активно, як до Росії (РФ) — навіть за антиросійських санкцій?

— Німецькі інвестиції прийшли до РФ, коли була інша політична ситуація. І, за статистикою, останніми роками вони скорочуються. Звісно, зовнішньоекономічний обмін у 8 разів більший, ніж з Україною, але він втрачає обсяги. Перевага РФ — у створенні сприятливішого клімату для іноземних інвестицій. Насамперед, це прогнозованість у правовій площині. Тобто на державному рівні. Я три роки працював у Німецько-Російській ПТП у Москві і пам’ятаю наказ Дмитра Медведєва: “Не можна кошмарити іноземного інвестора!”. Окрім цього наша Палата могла збільшувати термін дозволу для роботи іноземних бізнесменів в РФ від одного до трьох років. А в Україні ці зміни ввели нещодавно, і німецькі підприємці кожний рік переоформляли документи. Тобто прогнозованість — найважливіше для іноземного бізнесу, бо він хоче розуміти, що відбувається в країні. Важливий і інший чинник — стабільність національної валюти та купівельна здатність.

Але у вашої країни є перевага. У РФ інвестують, щоб там продавати, а в Україну — щоб виробляти продукцію для ЄС. Наприклад, постачання електротехніки з України до Німеччини вдвічі більше, ніж з РФ. Звісно, краще, якби великий концерн виробляв в Україні автомобілі. Але слід враховувати можливості ринку. Якщо порівняти кількість проданих нових автомобілів в Україні з аналогічним показником РФ або іншої країни, то тут ринок маленький. Тому не лише іноземні інвестори, але й українські, вироб­ляють товари в Україні, а імпортують до ЄС.

А взагалі, якщо говорити про іноземні інвестиції до Украї­ни, то 2016 р. найбільша динаміка приросту була з РФ. Це й не дивно. Наприклад, є російські підприємства в IT-сфері, які працюють з України, бо, зважаючи на антиросійські санкції, контакт з російськими серверами для іноземних клієнтів неприйнятний. Те ж саме стосується й банківського бізнесу.

— В ході нашої бесіди згадала своє інтерв’ю з українським послом в Австрії Олександром Щербою. Він розповів, що один з великих австрійських бізнесменів напряму спитав його: “Чому Україна не може бути схожою на Росію? Ми приїжджаємо до РФ, заплатили кому слід — і налагоджено нормальний бізнес. А в Україні щодня новий уряд, чиновники”. Прокоментуєте?

— Це думка лише одного бізнесмена. Але якщо порівнювати РФ та Україну, то в Росії побудована вертикаль влади і вона функціонує, зокрема у сфері бізнесу. Україна — інша держава. Навіть один з екс-президентів Леонід Кучма сказав: “Україна — не Росія”.

— Ми чимало говорили про німецькі інвестиції в Украї­ну. А чи відомі вам приклади українських інвестицій в німецьку економіку за останній час?

— Прикладів мало. Шість років тому одна з інвестицій була в регіоні Нюрнберга і фокусувалася на медичному устаткуванні. Український інвестор купив німецьке підприємство з метою мати продукцію “Made in Germany”. Бізнес не став успішним. Зараз українські сільгосппідприємства і великі концерни заходять до Німеччини: створюють офіси, купують іноземне устаткування, досягають європейської якості, отримують сертифікати.

Якщо говорити про поставок сільгосппродукції за останні роки з України до Німеччини, то 2016 р. він склав 70%,  2017 р. — 49%. І це при тому, що є квоти!

— В Україні вважають це несправедливим — ми відмовилися від величезного російського ринку, а від ЄС отримали суцільні квоти…

— Політика — не для справедливості. Мій викладач у 4-му класі сказав: “Александер, справедливості в світі немає”.

Я розумію, що при підписанні Угоди про асоціацію (УА) України з ЄС говорили про вільну торгівлю, а квоти її нівелюють. Але, якоюсь мірою, вони захищають країну від банк­рутства її підприємств у тій чи іншій галузі. Скажу більше: в Німеччині дуже сильне лобі у сільгоспгалузі. До того ж квоти допомагають європейським політикам пояснити своєму населенню, чому все ж було підписано УА. Водночас УА дає право на постачання продукції до ЄС. Звісно, для цього Україна має дотримуватись євростандартів, мати модернізоване виробництво. Але хіба це погано?

— Ні. Але часто буваючи в європейських столицях, на прилавках супермаркетів я не бачу товарів українських виробників (окрім Nemiroff і ТМ “Чумак”)…

— Відповідь проста: немає маркування, але по штрих-коду можна зрозуміти, чия продукція. Наприклад, Україна — найбільший експортер меду до ЄС. Але українські виробники ще не зробили свою торгову марку, тому мед купують великими партіями, розливають і маркують як “Вироблено не в ЄС”. І це проблема українського бізнесу, який поки не дозрів до маркування.

Ще одне питання, яке гальмує вихід української продукції до ЄС, — небажання виробників розуміти запити європейського споживача. 2017 р. ми хотіли привести на німецький ринок українського виробника томатної пасти і кетчупів. Але “каменем спотикання” стала упаковка товару: в Україні його пакували у пластиковий дой-пак, а в Німеччині така продукція продається в пляшках. Ще приклад. Я зустрічався з українським виробником морозива і хотів вивести його на наш ринок, але порадив змінити бренд відповідно до смаку європейського споживача. Проте він категорично відмовився продавати свій товар на таких умовах… Я розумію: хочеться виходити на ринок під власною маркою, але з чогось треба починати.

На жаль, українські бізнесмени не бажають адаптуватися до нюансів європейського ринку, хочуть реалізовувати оптом і лише те, що вони хочуть продавати (товар, який має попит в Україні). Щоб вийти на євроринки, слід розуміти місцеві тенденції, а для цього треба мати там свої офіси. Так роблять багато країн, зокрема й РФ. І російських товарів в ЄС продається зараз чимало. Тобто, щоб українським виробникам вийти на ринок ЄС, слід змінити менталітет.

— А які очікування в німецького бізнесу від нової влади в Україні?

— Вперше я приїхав до Києва 2007 р., й очікування досі незмінні: прозорість правової системи, надійність державних рішень, викорінення хабарництва тощо. Ми радимо нашому бізнесу не зв’язуватися з “відкатами” й хабарями. Зараз у Німеччині йде жорстка перевірка на комплаєнс (попередження дій співробітників компанії, що суперечать закону). І якщо буде доведено, що німецький співробітник в Україні дає хабарі, за законодавством, він сяде до в’язниці в Німеччині. Влітку в нас була зустріч з Президентом України Володимиром Зеленським, і ми говорили про те, що будь-який бізнес має право спокійно працювати, якщо він дотримується законів. Щоб не було преференцій, існував нормальний ринок, щоб правоохоронні органи працювали згідно із законодавством, а все інше бізнес зробить сам. Адже в Україні є всі умови для успішного розвитку бізнесу — від чорнозему до людського капіталу. А поки, як казав один з героїв відомого фільму “Біле сонце пустелі”: “За державу прикро!” .

 

Тетяна Омельченко