“Майбутнє не можна передбачити, але його можна запроектувати”

Персоналії
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Економічні стратегії та прогнози є одним з основних продуктів Українського інституту майбутнього. Це не дивно, оскільки більшість засновників Інституту — бізнесмени, зацікавлені в економічному розвитку України. Співзасновник Інституту і директор економічних програм Анатолій Амелін розкрив деякі деталі інноваційної стратегії розвитку економіки України до 2030 року, яку готує Інститут

— Стратегія розвитку України, яку розробляє Інститут, передбачає зростання номінального ВВП до $1 трлн в 2030 р. Зараз річний ВВП становить $130 млрд. Як можна досягти настільки амбітної мети?

— Ми ставимо завдання в 2030 р. мати номінальний ВВП $1 трлн. Насправді можна ставити і вполовину менше, і вдвічі більше. Йдеться про те, що має бути можливість виміряти та досягти мети. Перша гіпотеза була: 1 трлн, можливий він чи ні? Дослідження, які ми провели, показали, що ця мета досяжна, і ми визначили чинники, які впливають на її досягнення.

Чотири ключові чинники, які впливають на розвиток економіки, — інвестиції, чистий експорт, споживання і державні видатки. Ще важливе питання: чи може продуктивність праці бути збільшена в 10 разів за 10 років? У класичних секторах економіки, на жаль, ні. На металургійному заводі я можу підвищити продуктивність в 2-3 рази, але не в 10. А ми говоримо про докорінну зміну структури економіки. Зараз економіка України сировинна. Більше половини економіки формується за рахунок експорту, 80% якого — сировинний.

Щоб досягти мети, про яку я кажу, нам потрібно мати мінімум 60% української економіки в нових секторах — це high-tech та IT. І навіть за такого формату класичні сектори до 2030 р. зростуть приблизно втричі в грошовому обчисленні. Але ключовий внесок в розвиток економіки робитимуть саме нові технології, нові продукти. Це критично важливо. Без них Україна ніколи не стане економічним, політичним суб’єктом, що впливає на позицію хоча б в цьому регіоні.

— Який потенціал мають IT до подальшого розвит­ку? Чи є IT у наш час новим сектором?

— Я не сказав IT, я сказав high-tech та IT. Справа в тому, що IT з часом, звичайно, трансформуватиметься. В Україні зараз близько 120 тисяч людей залучено в цей сектор, в 2020 р. очікується вже 200 тис. Тобто тренд надзвичайно добрий. Але ми розуміємо, що алгоритми можуть потихеньку замінити людей у виконанні простих завдань. В Індії, наприклад, звільняють людей в тих секторах, де вони вже стають економічно невигідними.

High-tech — це точка росту України. Ми маємо непогану інноваційність економіки. Так, у нас прадавня академія наук, але я можу навести приклади, оскільки займаюся венчурним бізнесом. Є проекти, які були якраз знайдені саме в надрах НАНУ, в деяких інститутах — це проривні технології, в які ми інвестували і продавали вироблену високотехнологічну продукцію в Австралію, Японію, Великобританію, Німеччину.

Наше виробництво залишилося в Донецьку, на окупованій території, але можу сказати, що нашим великим клієнтом, найбільшим, була компанія Rio Tinto — це найбільша в світі гірничодобувна компанія, для якої ми створили унікальне обладнання для збагачення залізної руди методом кріомагнітної сепарації. Вони купили обладнання у нас, тому що ніде в світі таких інновацій не було.

“За оцінками Інституту майбутнього, Україна щорічно потребує мінімум $20 млрд іноземних інвестицій”

Ми розробили обладнання для виявлення раку молочної залози на ранній стадії. Знову-таки, це розробки нашої науки. Компактний комплект обладнання коштував $3 тис. Можна приїжджати з маленькою валізкою в село та робити масовий скринінг — це дешево, швидко, ефективно й абсолютно безпечно. Подібного іноземного продукту ми не зустрічали, але в найближчих аналогів різниця в ціні величезна — вони приблизно в 10 разів дорожчі. Також вони більш габаритні та менш мобільні.

Ми працювали з нанотитаном, з наноалюмінієм, ми навчилися зміцнювати і без того міцний медичний та військовий титан, що знижує металоємність вироблених елементів протезів і обладнання.

Це все — українські напрацювання. Їх насправді дуже багато. Але в чому проблема? Наука в Україні окремо, освіта окремо, а бізнес окремо. І що ми маємо? Бізнес копіює технології або купує їх за кордоном. У нас немає запиту на якісних технічних фахівців. У мене перша освіта технічна — розробник металургійного устаткування, але я жодного дня не працював за фахом. А зараз є великий дефіцит кадрів. Спробуйте у Маріуполі знайти технічних фахівців. Ніхто не хоче працювати. Ми їх втратили. І лише розвиваючи науку, освіту і бізнес, ми можемо отримати інноваційність. Це, в принципі, приклад Кремнієвої долини. Першими інвесторами були викладачі, які інвестували в напрацювання своїх студентів, а зараз у Сан-Франциско рівень життя один з найвищих у світі.

Про стратегію та інвестиції

— Хто повинен проявити ініціативу в зрощуванні бізнесу, науки та освіти?

— Ми розуміємо, що саме по собі це не відбудеться, це частина державної політики. Що таке державна політика? Це якісь дії, що реалізуються людьми, яких ми, громадяни та бізнес, обираємо. Відповідно, ця agenda має бути на наступному виборчому колі. І люди, які прийдуть до влади, повинні розуміти, яку економіку будувати, які в економіки є точки зростання, які больові точки економіки потрібно вилікувати, де брати ресурси для розвитку, але найголовніше — як це все грамотно зв’язати, щоб в економіку прийшли інвестиції .

Україна, за оцінками нашого Інституту, потребує щорічно мінімум $20 млрд іноземних інвестицій для модернізації економіки, створення нової інфраструктури для її розвитку.

Інвестор завжди обирає юрисдикцію для інвестицій виходячи зі співвідношення ризику та прибутковості. В нас прибутковість начебто непогана, але ризики переважують все. У підсумку до України доходять лише $2 млрд іноземних інвестицій, з яких близько 70% — це українські ж гроші, реінвестовані з низькоподаткових юрисдикцій. Іноземний капітал обходить Україну стороною. Чому? В країни немає плану розвитку, немає позиціонування, немає привабливих економічних пріоритетів.

Польща кожні кілька років створювала конкретний план розвитку. У них були інфраструктурний, енергетичний, освітній, соціальний проекти, але, на відміну від України, вони їх реалізовували. Тому за цей час Польща отримала кількасот мільярдів доларів інвестицій, це крім допомоги від ЄС. Наразі польська економіка в 5 разів більша за українську, і саме до Польщі їдуть українські трудові мігранти. Хоча коли Україна здобула незалежність, польська економіка була вдвічі меншою за українську.

“Україні потрібно мати мінімум 60% економіки в нових секторах — це high-tech та IT”

— У грудні минулого року Інститут представив інтерактивну модель української економіки. Чим вона може бути корисна бізнесу?

— Насправді ця модель створена радше не для бізнесу, а для політиків і чиновників — для тих, хто приймає рішення щодо майбутнього України. Ми бачимо багато популістських ідей, запропонованих політиками, міністрами, навіть прем’єр-міністром, кандидатами в президенти. Більшість ідей не мають оцінок наслідків для економіки, бізнесу, якості життя людей.

Ми робили економічну модель разом з експертами німецького інституту, які створювали подібні моделі для двох регіонів Німеччини. Це досить складна модель, в якій враховані десятки взаємопов’язаних факторів, що впливають на розвиток економічних процесів.

Зокрема, ключовим фактором для нас є оцінка впливу на ВВП різних рішень, оцінка впливу на економіку фіскального навантаження, обсягу інвестицій, рівня зайнятості, зміни структури бюджету. Тобто нам важливо розуміти — навантаження на бізнес буде рости або падати? Це також вплив на зростання доходів населення. Адже кінцевим отримувачем вигоди від всіх досліджень, які робить наш Інститут, є громадянин України.

Відповідно, модель дозволяє відстежити, як заява політиків “знизимо ціни на газ вдвічі”, відіб’ється на економіці. Ба більше, ми опублікували дослідження, яке показало, що це призведе до того, що для домогосподарств нічого не зміниться з урахуванням системи субсидування, але гроші вилучатимуться у найбільших газодобувних компаній. Згодом видобуток скорочуватиметься, Україна більше імпортуватиме, внаслідок чого залежність країни від імпорту газу підвищиться. Гривня стане слабшою, адже імпорт знову зростатиме, від’ємне сальдо торгового балансу збільшуватиметься і реальна платоспроможність українців знижуватиметься.

Для бізнесу, швидше за все, користь моделі полягає в тестуванні наслідків рішень уряду. Економіка буде більше або менше? Зросте платоспроможний попит або знизиться? Адже мої бізнес і продажі залежать зокрема й від платоспроможності людей, від платоспроможності бізнесу, від можливості користуватися моїми послугами, продуктами. Тому найголовніший фактор, який важливо відстежувати бізнесу, — це як те чи інше рішення відіб’ється на економіці України в довгостроковій перспективі. І якщо є зростання, то, відповідно, потенційний внутрішній ринок може розширюватися, що може впливати на доходи мого бізнесу та на його капіталізацію.

“До 2030 р. аграрний сектор виросте мінімум в 3 рази”

Про ризики

— Ви згадували, що для іноземних інвесторів ризики в Україні часто переважують вигоду. Які ризики ви вважаєте ключовими?

— Ризик — це імовірнісна величина настання тієї чи іншої події. Тобто вона працює з визначенням і невизначеностями. Невизначеність #1 — це відсутність стратегії розвитку країни. Куди йде країна, ніхто не знає — ані місцевий бізнес, ані іноземний інвестор, який вивчає юрисдикцію, до якої хоче йти. Якщо він іде в Туреччину, він розуміє, які сектори пріоритетні. Мій давній клієнт володів до війни заводом у Донецьку, де працювали 500 осіб, а зараз побудував завод у Туреччині в Ізмірі, у вільній економічній зоні. Там працюють 50 осіб, оскільки багато процесів автоматизовані. Він не сплачує податок на прибуток і податок на зарплату. Ось приклад системної промислової політики.

Невизначеність #2 — відсутність ефективного захисту приватної власності. Перед судом не всі рівні, приватна власність не “священна”. Правоохоронці не виконують в повному обсязі необхідні функції.

Невизначеність #3 — зарегульованість української економіки. На жаль, ми не маємо країну, яку ми побудували “з нуля”, з ефективними бізнес-процесами під функціонал, який ми очікуємо від інституцій. Ми маємо старі радянські інститути, які злегка “підфарбували”. У нас податки за сутністю є інструментом фінансування держапарату, а не платою за сервісну функцію цього апарату.

Тому нам необхідно перезапускати всі інституції з точки зору цілей функціонування та бізнес-процесів. Мається на увазі актуалізація завдань, скорочення непотрібних функцій, автоматизація бізнес-процесів і прийняття рішень, зменшення впливу людського фактору і чисельності держслужбовців до можливого мінімуму, із залученням високооплачуваних професійних мотивованих фахівців.

В рамках стратегії розвитку економіки до 2030 р. ми моделюємо поліпшення якості управління: в нас зростатимуть витрати на державний сервіс у номінальному вираженні. Але з ростом економіки в цілому частка витрат на державне управління до ВВП буде різко зменшуватися. Знижуватиметься пропорційно й фіскальне навантаження.

Зокрема, до 2030 р., в разі реалізації нашої моделі, загальне фіскальне навантаження на український бізнес знизиться вдвічі. Це буде досить хороша опція для міжнародного бізнесу, який хоче розвиватися в Україні.

— Серед пріоритетів розвитку України дуже часто називають аграрний сектор. Наскільки, на вашу думку, це відповідає реальності?

— Впродовж наступних 10 років населення планети збільшиться на 1 млрд. Вони хотітимуть їсти. При цьому зростатиме середній клас. Він становитиме приблизно 40% від загального населення планети. Середній клас віддає перевагу якісним екологічно чистим продуктам. Україна дійсно може стати важливим постачальником екологічно чистих продуктів на світовий ринок. Але це не означає, що це буде єдиний або найголовніший сектор української економіки. За нашими прогнозами, до 2030 р. аграрний сектор виросте мінімум втричі в порівнянні з нинішнім показником. Зростання буде відчутним, але в рамках всієї української економіки він поступатиметься секторам новій економіці, і це логічно.

Про залежності та можливості

— Яке значення для реалізації стратегії мають географічне розташування й енергетика?

— Через Україну проходять дві гілки “Шовкового шляху”: одна через тимчасово окуповані території, друга — через Чорне море. Це не найдешевша гілка, але, якщо ми хочемо бути учасниками глобального проекту, ми можемо ініціювати свої інфраструктурні проекти. За оцінками Інституту, Україна може залучити мінімум $20 млрд у будівництво нових портів, транспортних авіаційних хабів, нових доріг і швидкісних залізничних гілок. Також через Україну проходить Балто-Чорноморський коридор. Зараз це система річок, які створюють умови для найдешевшої логістики. За великим рахунком, Балто-Чорноморський коридор з’єднує скандинавські країни через Україну з Туреччиною, Іраном, Пакистаном та Індією. Індія — один з найшвидше зростаючих ринків у світі.

“Ми ставимо завдання в 2030 р. мати номінальний ВВП $1 трлн. Дослідження, які ми провели, показали, що ця мета досяжна”

І якщо Україна знаходиться на перетині двох глобальних коридорів, то це хороша опція для розміщення не лише логістичних хабів, але й виробництв.

Вартість праці для організації виробництва в найближчому майбутньому не буде мати ніякого значення. Яка різниця, де ставити виробництво, яка вартість праці, якщо у мене на підприємстві працюють п’ять осіб? Я можу створити підприємство в Бельгії, можу — в Україні, це не є принциповим. Є два фактори, які впливатимуть на вибір юрисдикції: фіскальне навантаження й логістичне плече до основних ринків збуту. Перебуваючи на перетині глобальних логістичних коридорів, Україна матиме дуже вигідне географічне розташування для розміщення та локалізації виробництва. Важливо ще створити фіскальну політику та гарантувати захист приватної власності, щоб інвесторам було вигідно йти сюди. І Україна стане частиною європейської інфраструктурної спільноти.

Поки Україна є енергетично залежною, хоча посідає друге місце в Європі за запасами газу. При цьому Україна, лише вдумайтесь, щорічно імпортує газ на $3,5 млрд. Чи не логічно було б інвестувати у видобуток власного газу? За нашими оцінками, $3 млрд інвестицій лише в газ досить, щоб забезпечити Україну своїми ресурсами. Тобто ми щорічно платимо за імпорт стільки ж, скільки достатньо для самостійного видобутку газу для української економіки.
2021 р., якщо запрацює “Північний потік-2”, українська газова труба в Європу “висохне”. Це криза, але й можливості. Якщо ми правильно спрогнозуємо розвиток цього сектору, за оцінками нашого Інституту, наступні сім-вісім років Україна може зайняти до 10% європейського ринку газу. А ринок газу, згідно з дослідженнями американських інститутів, зростатиме до 2050 р. Попит на газ буде рости, хочемо ми того чи ні. Україна може стати впливовим європейським енергетичним гравцем і найголовніше — завантажити свою трубу, бо це один з найпотужніших інфраструктурних елементів енергетичної безпеки Європи.

Ми так само зробили дослідження майбутнього нафти. Насправді мета була зрозуміти не так майбутнє нафти, як вплив технологій на майбутній ринок енергетики. Ми бачимо, що наступні десять років попит на нафту зберігатиметься — ми не бачимо різкої зміни балансу попиту і пропозиції. Але Україна знову-таки залежна від імпорту нафтопродуктів. Ми завозимо їх на суму, навіть більшу той, на яку ми імпортуємо газ: газ — на $3,5 млрд, нафтопродукти — на $4,5 млрд, що становить 60% від потреб України. Це серйозний системний ризик для вітчизняної економіки. При цьому запаси розвіданої нафти в Україні перевищують 200 млн т. Це теж хороша можливість для розвитку. Я не кажу про експорт, я кажу про забезпечення української економіки, досить великого ринку, своїми власними ресурсами.

Впродовж наступних п’яти років почнуть виходити з ладу атомні енергоблоки без ресурсу продовження. Україна може стати імпортером електричної енергії. Але якщо ми правильно запустимо процес реновації генеруючих потужностей, Україна може стати й експортером. Питання — в постановці мети та плані її досягнення.

Нам так само необхідно синхронізувати українську енергетичну систему з європейською. Потрібно інвестувати в будівництво кількох атомних енергоблоків. Інститут робив дослідження на цю тему, і, за нашими оцінками, ми можемо в майбутньому забезпечувати українською електричною енергією до 5% європейського ринку.

— Бачення майбутнього у Інституту досить оптимістичне, схоже на передбачення футурологів...

— Одразу скажу: майбутнє передбачити не можна, але його можна запроектувати. Кожен з нас з цим працює регулярно — починаючи від загадування бажань і закінчуючи чіткими бізнес-планами. Це не що інше, як вибір одного сценарію з групи сценаріїв, які будуть для нас найуспішнішими.

Від амбітності мети залежить отриманий результат. Україна зараз — це поле можливостей, і найбільшу вигоду отримає той, хто першим ці можливості побачить та реалізує.

template 02