Володимир Чеповий
спільно інвестувати
 
Володимир Полевий
захистити свій бізнес
 
Юрій Гусєв
розповісти про свій бізнес
 
Світлана Власова
розвивати свій бізнес
 
Олексій Чуєв
включитися у бізнес-події
Четвер, 14 червня 2018 16:01

Енергетична несвідомість

Романо Проді, прем’єр-міністр Італії (1996-1998 рр., 2006-2008 рр.), президент Європейської Комісії (1999-2004 рр.)

Певні покращення у сфері енергозбереження минулого року стали справді незначними — лише 1,17% у порівнянні з 2,3% у попередні п’ять років. Рівень викидів вуглецю збільшується в усьому світі, зараз він складає близько 1,4%, або 32,5 млн т. Після підписання Паризької угоди ситуація щодо викидів вуглецю лише погіршилась. Інакше кажучи, викидів побільшало. Ми приходимо до висновку, що жодної політики контролю за викидами вуглецю так і не було впроваджено. У США почали вживати заходів через нагальне питання забезпечення країни власним газом. Натомість в європейських країнах рівень викидів вуглецю збільшився на 1,8%, а в Італії — на 3,2%. Таким чином, критика європейців у бік адміністрації Дональда Трампа є, певним чином, лицемірством.

Помічаємо несерйозну реакцію на проблему викидів вуглецю. Замість публічного засудження теперішньої ситуації, країни все ще схиляються до сценаріїв, згідно з якими глобальне потепління можна контролювати та не дозволити йому перетнути межу 2оС. Проте реальна картина зовсім інша. Ми зараз переживаємо таку стадію глобального потепління, яка вимагає впровадження дієвої політики, набагато складнішої, ніж прості математичні розрахунки. Менше горючих копалин, більше відновлюваних джерел енергії. Політика, про яку йдеться, є недешевою та, на жаль, не окреслює чітко майбутні вигоди. Париж — це не Крим, це реальна проблема. І щоб досягти своєї мети, потрібні величезні фінансові засоби. Які, звісно, мають йти з територій, на яких діє подібна політика. Я гадаю не є збігом те, що кліматичні зміни не відіграють значної ролі у виборчих компаніях ані у США, ані у Франції, ані в Німеччині та навіть в Італії. Політичним лідерам добре відомо, що перегляд політики щодо кліматичних змін є економічно, фінансово та політично дорогим. Проте є деякі оптимістичні прогнози, як би це парадоксально не звучало, від наукової спільноти, яка раніше передбачала катастрофічні наслідки кліматичних змін, зокрема від міжурядової групи експертів з питань змін клімату.

У нещодавно опублікованій статті у виданні “Nature Geoscience” науковці заявляють, що динаміка кліматичних змін набагато менш тривожна порівняно з передбаченнями урядів та загрозливими моделями можливих сценаріїв. Зокрема, метою цих досліджень є зниження рівня глобального потепління до 1,5°C, що може бути досягнуто з теперішнім рівнем викидів. З цього випливає, що попередні припущення помилкові, але лише якщо йдеться про неочікувані результати. Проте робити позитивні прогнози наразі все складніше, беручи до уваги швидкість змін і велику кількість залучених змінних. Розвинені країни, за винятком Китаю, не застосовують належного контролю на своїх ринках. Тут багато рішень на ринках приймається не урядами, а спільними рішеннями приватних гравців. Лише в Китаї держава приймає рішення, а економічні гравці слідують їм. В Європі спостерігається зменшення інвестицій у цей сектор і справжній колапс контролю в країнах, промисловість яких базується на технологіях з викидами вуглецю, а саме у Великобританії та Німеччині. Що ж робити? Покладатись на ринок чи на державу? Чим більше ми сприймаємо як належне Паризьку угоду, якою недосконалою вона б не була, тим більше у нас стимулів до дії. Правда в тому, що проблемі змін клімату не приділяють належної уваги, особливо в політичних програмах урядів. Горючі копалини домінуватимуть у секторі енергетики ще роки. Чому, якщо є мета зниження, споживання нафти та газу лише зростає? Це було відзначено науковцями та установами з питань змін клімату. Щоб змінити цю тенденцію, країнам необхідно негайно запровадити жорстку політику, наприклад збільшити поточну вартість викидів вуглецю в 10 разів.

Проте цього не відбувається, і це означає, що енергетика не рухається в напрямку зниження викидів вуглецю. Хоча відновлювані джерела енергії розвиваються, на них припадає всього 3% спожитої енергії у світі у порівнянні з 85% енергії горючих копалин. Це означає співвідношення 1 до 28. Декарбонізація сектора енергетики вимагає зміни цього співвідношення навпаки.

Більше того, збільшується попит на нафту, ми досягли порогу в 100 млн барелів на день. Щоб змінити цю тенденцію, нам потрібно виконати дві умови. По-перше, потрібні значні інвестиції в розвиток технологій і вони мають бути спрямовані в усі наявні технології: відновлювані джерела енергії, уловлювання та зберігання вуглецю, нове покоління ядерної енергетики тощо. По-друге, країнам необхідно утриматись від вирішення питання, в який технологічний сектор повинні бути направлені інвестиції. Гадаю, не треба казати, що обидві ці умови зараз не виконуються. Через низку причин безпека енергетики стає все складнішим питанням, насамперед через те, що енергобезпека стає проблемою світового масштабу, і те, що Китай, який намагається здобути монополію на виробництво сонячної енергії та матеріалів, використовуваних у батареях для електромобілів — літію та кобальту, що дорівнює по важливості контролю, який є в ОПЕК. Також енергобезпека має охоплювати усі джерела — від нафти до газу, і передбачати багато ризиків в різних сферах, зокрема геополітики та економіки. Кількість кібератак на надзвичайно важливу інфраструктуру значно збільшилась і, за прогнозами, зростатиме й надалі. Важливість енергобезпеки також підсилюється тим, що вона стала проблемою в Європі та НАТО.

Залежність США від закордонних горючих копалин є питанням, над вирішенням яким зараз активно працюють. Справді, ця залежність зменшилась і складає зараз 10% у порівнянні з 23%, як це було ще зовсім недавно — в 2010 р. І залежність у нафтовому секторі зменшилась з 49% до 18% і знизиться до 0 2020 р. США прагнуть незалежності від Близького Сходу і менше зацікавлені у контролі над Перською затокою. Найбільшим ворогом енергобезпеки зараз є непевність, оскільки це знижує інвестиції. Хоча залишення енергетики поза увагою було найкращими “ліками” у 2014 р. в умовах політичної напруги. Тільки-но згадайте: Ірак, Лівія, Сирія, Судан, Ємен, Єгипет і санкції проти Ірану. Це вже було викликом європейській внутрішній безпеці. Для створення ефективної політики щодо природного газу необхідне, по-перше, спільне користування покладами та впровадження механізмів солідарності. Те ж саме можемо сказати про нафту. По-друге, транспортування палива в існуючій інфраструктурі не працює на повну потужність, рентабельними є лише 60% трубопроводів і лише 22% заводи з регазифікації.

Вражає, чи не так? Парадоксально ми будуємо нову інфраструктуру. Я передбачав кризу в прийнятті рішень щодо побудови “Північного потоку-2”, особисто контактував з Володимиром Путіним, з міністром закордонних справ Німеччини та іншими політиками і казав, що ми постачаємо з надлишком, що нам потрібно оптимізувати цей процес і чом би нам не створити спільну акціонерну компанію, одною частиною якої володіла би Росія, одною — Україна, одною — Європа, і ми б гарантувала поставки газу без цього “Північного потоку-2”. Всі радо погодились. І нічого не відбулось. По-третє, з’єднання на перешийку між Іспанією та Францією, щоб підвищити обсяг газу в Європі з 30 млн куб.м до 40 млн куб.м для перетворення системи транспортування в єдину європейську мережу, протяжність якої складала б 80 тис.км. Відносини з Росією ускладнені тим, що європейські країни займають різні позиції, і це пояснює, чому, швидше за все, спільну політику так і не буде запроваджено найближчим часом. Східноєвропейські країни одержимі європейською залежністю від поставок з Росії. Німеччина зміцнила свої стратегічні відносини з Москвою щодо побудови “Північного потоку-2”. Цей газопровід покращив би енергобезпеку Німеччини і поставив у гірше становище інші європейські країни. І Німеччина перетворилася б на дистриб’ютора російського газу до інших європейських економік, які стали б залежними не лише від Росії, але й і від Німеччини, і це загрожує розколом Європи на Північ та Південь. І врешті-решт не дозволить знайти спільне вирішення української проблеми. Німеччина прагне вирішити питання енергобезпеки безпосередньо з Москвою, і це зрозуміло, якщо розглядати енергетичне питання в ширшому аспекті — спільна зовнішня політика Європи не прижилась. Кожна країна — член ЄС дотримується власної точки зору, дуже часто вони навіть протилежні одна одній, тому що енергетична безпека все ще не входить до спільних інтересів Європи, і члени ЄС надають перевагу самостійним діям. Питання європейської енергобезпеки може бути вирішене в Європі, а не поза її межами.

Дополнительная информация

  • Имя Фамилия: Романо Проді
Прочитано 359 раз
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з найцікавішими та актуальними матеріалами.