Вrain Drain: Чому українці виїжджають за кордон, але мріють повернутися

Free Time
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Україна здобула сумнозвісну славу дешевої робочої cили та "донора мізків" для більш розвинутих країн. На тлі нестабільної політичної та економічної ситуації в країні ця проблема дедалі загострюється і набуває катастрофічних масштабів.

І, не зважаючи на щорічне збільшення кількості мігрантів, офіційної статистики, яка веде їх облік, досі не існує. Чи не єдиним інструментом такого підрахунку є онлайн-лічильник ukrainianpeopleleaks.com. З моменту його запуску (з 20 березня 2018 року) і станом на сьогоднішній день з України виїхали 1,3 млн громадян (ця цифра змінюється щохвилини).

Про те, що змушує перспективних українців покидати рідну країну, отримувати європейську освіту та пристосовуватися до західного життя, БІЗНЕСу розповів менеджер з трансформації бізнесу в компанії SAP Austria Дмитро Клименко, який наразі здобуває ступінь МВА в одній з найпрестижніших бізнес-шкіл Європи WU Executive Academy (Відень).

 

Розкажіть, як ви потрапили до Європи і що вас спонукало туди поїхати?

– В Європі я живу вже 10 років. Як потрапив сюди? Я почав працювати в київському офісі потужної компанії KWS (одна з найбільших селекційних компаній, яка входить в п'ятірку світових лідерів з виробництва насіння, – ред.), пропрацював там рік і мені запропонували роботу в Німеччині.  

Потім я повернувся в Україну, де пропрацював два роки директором київської "дочки" KWS. У 26 років у мене в підпорядкуванні було 100 працівників, компанія мала серйозні обороти. Після цього мені компанія запропонувала працювати у віденському офісі, де був зосереджений так званий Shared Service Center трьох регіонів – Східної  Європи, Південно-Східної Європи та Азії. Я був головою контролінгу цих трьох регіонів (Україна, Росія, Румунія, плюс  Китай і Таїланд). Тут я пропрацював ще два роки. В сумі мій стаж роботи в KWS складає 5 років, я пройшов шлях від стажера до директора київського офісу.

У 2015 році я перейшов працювати в компанію SAP. Це величезна корпорація, найдорожча компанія Європи на даний момент.

 

Що для вас було найважчим у перший час життя за кордоном? З якими труднощами довелося стикнутися?

– Труднощі були в голові. Було достатньо багато стереотипів на рахунок німців, які, в моєму випадку, зовсім не підтвердилися. Я був приємно вражений. У KWS мені було комфортно адаптуватися – була підтримка з боку компанії та колег. Насправді все пройшло набагато легше, ніж я очікував.

Звичайно, тут зовсім інший ритм щоденної роботи, притому, що в Україні він набагато інтенсивніший. Люди в Україні працюють набагато важче і більше, ніж в Європі. Це я можу сказати на прикладі багатьох компаній. Тут робітники компетентні, але дуже вузькоспеціалізовані. Якщо в нас одна людина виконує 10 функцій, то тут кожен має свою ділянку роботи і є глибоким спеціалістом своєї конкретної функції.

У цьому плані мені було набагато легше, адже у київському офісі я звик працювати на вихідних – це була нормальна практика. А коли приїжджаєш до Європи, думаєш "Ух ти!". Я вже все зробив у четвер, у п’ятницю можна не приходити до офісу.

Є, звичайно, відмінність менталітетів. Ми більш різкі, більш агресивні, напористі. Тому треба трошки себе модерувати. Але це все приходить з досвідом. До цього неможливо бути готовим заздалегідь.

Багато хто скаже, що мова – це ключовий виклик. Я приїхав до Німеччини, не знаючи й двох фраз німецькою, лише англійською. Працюючи в компанії, де більшість розмовляють англійською, комунікація не була перешкодою. Але в побуті німецька мова просто необхідна. Знайти друзів, з якими можна було б поспілкуватися  за межами роботи, без знання мови достатньо складно. Піти до магазину, розібратися куди і як викидати сміття, заплатити рахунки чи штраф за перевищення швидкості – все це потребує певного рівня німецької. Мабуть, побут – це найбільший виклик. 

Через півроку я почав пристойно спілкуватися німецькою і вже почував себе досить комфортно, цілком самостійно вирішував свої побутові проблеми.

Ще багато чого залежить від того, яким чином в компанії організовано процес підтримки. У багатьох корпораціях є департамент, який займається інтеграцією іноземців. Тобто виділяється людина, твій Аngel чи бізнес-партнер, який тебе супроводжує. Він тебе відведе у потрібний орган, поговорить з клерком, допоможе з квартирою, наприклад. А якщо в компанії такої практики нема чи люди приїжджають за кордон на нелегальній основі, без цього дуже важко. Я не уявляю, як це. Ти німий, нічого не розумієш, все по-іншому.

Мені пощастило – були і підтримка, і супроводження, і розуміння.


20190402 MG 0581 copy

 

Чому вирішили отримувати додаткову освіту в Європі, а саме в WU?

– Перш за все, щоб підтримувати рівень, бути актуальним. В Україні я отримав дві вищі освіти в Україні – закінчив юридичний факультет Національного університету ім. Т. Шевченка та економічний факультет в Академії зовнішньої торгівлі (зараз вишу не існує), в якому отримав ступінь магістра.

До прикладу, SAP частково компенсує мені навчання у WU. Це дуже мотивує розвиватися, отримувати знання. До Віденської школи я пройшов курс менеджменту в INSEAD та курс сертифікації у Вортонській бізнес-школі (The Wharton School) Пенсильванського університету.

Про МВА я мріяв завжди. Так склалося, що в даний момент з кількох  причин я таки вирішив цю мрію реалізувати і вступив до віденської бізнес-школи, яка займає високу позицію в поточному рейтингу Financial Times. До того ж, для мене цей варіант дуже зручний з логістичної точки зору – я живу за 20 хвилин від бізнес-школи. Для себе я обрав програму Global Executive MBA (розрахована на керівників найвищого рівня та власників бізнесу, – ред.).

До вступу сюди я відвідав кілька заходів школи, вони на мене справили хороше враження. Тут хороший професорський склад, висока якість програм, цікаві учасники та спікери найвищого рівня.

 

Деякі українські  бізнесмени дещо скептично ставляться до бізнес-освіти, наголошуючи, що важливий не стільки диплом, скільки особистісні якості людини? Що ви на це скажете?

– А ви багато знаєте українських глобальних компаній, які розміщені на міжнародних фондових біржах чи хоча б є лідерами в регіональному масштабі? Небагато. Хоча, треба визнати, в Україні є багато успішних менеджерів. Працюючи в SAP, я співпрацював з великими українськими компаніями, і можу сказати, що багато з них дуже ефективні та абсолютно конкурентоспроможні.

Якщо взяти, умовно, ідеального менеджера, то його "скіли" та особистість на 100% важливі. Але я вважаю, що якісна систематизована освіта є базовим атрибутом для успішного менеджера. Не володіючи базою знань, не розуміючи, як працює маркетинг глобальних успішних компаній, ти будеш робити багато помилок. Звичайно, неможливо бути на 100% готовим до всього. Але навіщо ці шишки набивати самому, якщо частину знань можна отримати систематизовано від когось.

 

Які якості топ-менеджерів цінуються у західному світі та які, на вашу думку, будуть затребувані у середньостроковій перспективі?

– Я думаю, що є якийсь стандартний набір базової компетенції топ-менеджера, окрім спеціальних знань, soft skills, досвід. Головне, ми маємо усвідомити, що постійні зміни, – це нова константа нашого життя. Навіть найконсервативніші галузі переживають трансформації. І менеджер повинен вміти, в першу чергу, адаптуватися. 

 

Пропрацювавши в кількох потужних міжнародних компаніях, що можете сказати про мотивацію співробітників? Які методи стимуляції вони застосовують?

– Важко це узагальнити та вивести середнє арифметичне. Я як консультант бачу дуже багато різних компаній. І можу сказати, що всі компанії роблять це по-різному. В Європі, можливо, співробітники більш самомотивовані. В Україні ж іноді необхідна зовнішня мотивація.

Але багато чого залежить від країни, від культури компанії. Наприклад, у Німеччині дві успішні компанії, які працюють на одному ринку за культурою відрізняються неймовірно. Те ж можна сказати і про Україну. Наприклад, нещодавно я співпрацював з однією з українських компаній, яка  справила на мене позитивне враження. Вона має настільки інноваційну програму мотивації співробітників та розвитку, що я в Європі такого не бачив. 

У мене також є приклади українців з корпоративного світу, які легально переїхали за кордон і залишилися, оскільки є там достатньо успішними. Тому що ми звикли важко працювати, ми швидко мислимо, ми мотивовані і працездатні.

 

А що можете скажете на рахунок дискримінації іноземців? Чи відчували ви її прояви на собі?

– Абсолютно ніякої дискримінації. Це цивілізований корпоративний світ. Тут все систематизовано, структуровано. У нас, зазвичай, є штатний розпис. Тобто певна позиція відповідає певному тарифу, причому цей тариф встановлює навіть не компанія. В Австрії його визначає профспілка. Тобто юридично тебе не можуть дискредитувати. Це закріплено на державному рівні.

Якщо виникають такі ситуації, то ти йдеш у Фонд зайнятості і проблема буде дуже швидко вирішена. Це така своєрідна система захисту від дискримінації. Проте якщо менеджер вирішує, підвищити тебе або, наприклад, австрійця, то, можливо, останньому простіше в цьому плані. Напевно, цього неможливо уникнути.

20190402 MG 0653

 

Я так розумію, додому ви не поспішаєте повертатися? Взагалі, що може вас змотивувати повернутися на Батьківщину?

– З приводу Європи існує стереотип, що тут отримують якісь фантастичні зарплати. Зараз мідл-менеджери, топ-менеджери в Україні через дефіцит кваліфікованих кадрів, можуть отримувати чисту зарплату, якщо чесно, більшу, ніж у Європі. Тут дуже високі податки, які легко доходять до 50%.

Враховуючи освіту МВА, досвід, знання мов, можу розраховувати на дохід вищий, ніж тут. Хоча я розумію, що цей дохід буде пов'язаний з більшим стресом, з більшою непередбачуваністю.

Крім того, є мотивація повернутися в рідну країну і щось корисне для неї зробити. Я б залюбки застосував свої знання та досвід в Україні.

 

Які умови, на вашу думку, треба створити в Україні, щоб зупинити масову трудову міграцію?

– В Європі рівень комфорту в плані інфраструктури незрівнянно вищий. Наприклад, коли я питаю своїх знайомих з України, скільки коштує хороший дитсадок в Києві, вони кажуть 500-600 доларів. Я не можу повірити в це. Тут відмінний державний дитсадок безкоштовний.

Наприклад, моя донька ходить у приватний дитсадок, який коштує 120 євро на місяць. При цьому у дитини є англомовний і німецькомовний вихователі. Крім того, місто платить за дитину 150 євро, тому що вона народилася у Відні і навіть не є громадянином Австрії. Ці кошти виплачуються  до 18 років. Тобто тут все настільки краще організовано, що навіть маючи менший дохід, ніж топ-менеджер якоїсь корпорації в Україні, супутні витрати набагато менші.

Я знаю, що забезпечити такий рівень комфорту для своєї родини буде складно. Або це буде коштувати неадекватних грошей. Це те, що зупиняє в першу чергу. Знову ж таки, якщо говорити про Європу та Америку, то тут активно розвиваються технологічні корпорації, які, так би мовити, забезпечують стабільне майбутнє.

В Україні переважає сировинна економіка – агросектор. Тобто якихось технологічних бізнесів менше. Працюючи в SAP, яка є лідером з впровадження передових технологій, штучного інтелекту, і знаючи, що IT-індустрія, в якій ми працюємо, буде активно розвиватися, у мене більше впевненості у завтрашньому дні.

Політичний аспект теж не слід виключати. Зараз в Україні очікуються нові вибори, знову все зміниться. Попрацювати в українській державній корпорації було б дуже цікаво, тим більш коли в тебе є західний досвід і велике бажання щось змінити на краще. В принципі, ти здатен змінити всю галузь. З іншого боку, якщо я йду в умовну державну корпорацію, то хто буде прем’єром і яка буде політика влади щодо цієї компанії, я не знаю. Можливо через 2-3 місяці тебе поставлять в такі рамки, що працювати буде зовсім не цікаво. Тобто ризики дуже високі. Цей фактор дуже демотивує і перешкоджає легкому рішенню повернутися.

 

Якщо говорити про інноваційний розвиток, яку частину бюджету SAP витрачає на цей напрямок?

– Я думаю, що приблизно 30% річного обороту компанії витрачається на R&D (Research and Development), тобто розробку нових продуктів з використанням передових технологій. Процес змін всередині SAP відбувається безперервно. У нас щоквартально відбуваються якісь новели. Дуже багато речей оцифровано. Наприклад, я зараз з відділом кадрів не спілкуюся в принципі.  Я спілкуюся або з роботом, або отримую сервіс через портал самообслуговування. Мені не треба писати заяву на відпустку, як це відбувається в Україні. Я можу зробити це зі смартфона. Роблю запит. Мій менеджер отримує повідомлення, що такий-то співробітник в такий-то період буде у відпустці. Застосувати – скасувати. Все.

Якщо, наприклад, треба отримати виписку про доходи, я не йду в бухгалтерію, не прошу щось мені зробити. На моєму порталі є розділ, де я можу легко це зробити самостійно у два кліки.

 

Які настрої панують серед західних інвесторів  щодо України? Наскільки їм цікавий наш ринок?

 – Україна випала зі списку пріоритетних країн. Хоча, наприклад, аграрний сектор цікавий великим гравцям. Але нам  треба боротися, показувати динаміку, покращувати  інвестиційний клімат, боротися з корупцією, забезпечувати прозорість органів влади. Насправді, зробити ривок, створити сервісно-орієнтовану економіку – не так складно, як здається. Головне – має бути політична воля.

Якщо ж говорити про конкурентні глобальні продукти в IT, де в нас є ресурс сильних програмістів, про науку матеріалів чи про автомобілебудування, то наздоганяти, наприклад, ту ж Німеччину чи Штати нам буде дуже важко. Треба шукати свою нішу, відходити від сировинної економіки, робити фокус на легку, харчову промисловість.

Про WU Executive Academy:

wu campus 41167 19to1

Це  бізнес-школа одного з найбільших бізнес-університетів Європи, який має більш ніж 100-річний досвід і відмінну репутацію в сфері бізнесу та освіти. Портфоліо WU Executive Academy включає програми MBA (Global Executive MBA та Professional MBA), Master of Laws, сертифіковані університетські програми, відкриті корпоративні програми. Свідоцтвом якості програм бізнес-школи є їх акредитація авторитетними міжнародними організаціями бізнес-освіти: AMBA (Асоціація MBA), EQUIS (Європейська система поліпшення якості), AACSB (Асоціація з розвитку університетських шкіл бізнесу). Окрім WU, у світі налічується менше 85 бізнес-шкіл, і тільки чотири в німецькомовному світі відповідають високим вимогам якості всіх трьох органів з акредитації.

WU Executive Academy входить до переліку освітніх осередків, який обирають українці для отримання диплому європейського зразка, причому їхня кількість щорічно зростає. Якщо у 2017 році отримати диплом MBA в цій бізнес-школі вирішили двоє вихідців з України, то у 2018-му  – вже семеро.

Найбільш популярними серед українців є програми Global Executive MBA  і Professional MBA (у 2017 році двоє наших студентів обрали ці дві програми, у 2018 році — четверо обрали програму GEMBA, троє — PMBA).

Одним з факторів, який робить WU Executive Academy цікавою для кандидатів, в тому числі з України, з одного боку, є  висока якість програм, з іншого боку — сильний міжнародний фокус.

"Це особливий актив: ексклюзивна програма, з крос-культурними командами, викладачами з усього світу, міжнародними резиденціями та учасниками з більш ніж 20 країн, що відображає реальність сучасного ділового світу", — зазначають в бізнес-школі.

Крім того, програми МВА пропонують можливість розширити професійні контакти в глобальному масштабі, оскільки студенти отримують доступ до найбільшої мережі менеджерів у Центральній та Східній Європі. Завдяки цьому вони можуть використовувати майже невичерпний досвід у практичних ноу-хау та успішних стратегіях.

Невдовзі очікуйте другу частину інтерв`ю з випускником WU Executive Academy.

 Тетяна Павлова