Вівторок, 12 березня 2019 19:52

“Банки повільно відновлюються після кризи, але систему гарантування вкладів потрібно змінювати”

Володимир Стельмах — банкір з багаторічним досвідом — керував Національним банком України двічі: у 2000-2002 рр. й у 2004-2010 рр. За час роботи в НБУ він отримав визнання й українського, й міжнародного банківського співтовариства за незалежність від будь-яких сфер впливу і вміння приймати швидкі й чіткі рішення для ефективної роботи банківського сектора.

Одразу після святкування його 80-річчя ми поговорили з Володимиром Семеновичем про те, які процеси відбуваються в банківській системі зараз, наскільки важлива для України співпраця з МВФ, чи була необхідність термінової націоналізації ПриватБанку, а також про те, як реорганізувати систему гарантування вкладів для ефективнішого повернення коштів вкладників банків, які НБУ виводить з ринку

— Як ви в цілому оцінюєте ситуацію в економіці України за 5 років після початку війни і після глибокого падіння 2015 р.? Уряд звітує про відновлення стабільного зростання, Нацбанк — про низьку інфляцію, але як, на вашу думку, йдуть справи насправді?

— Офіційні дані дійсно говорять про зростання економіки. У порівнянні з показниками 2015 р. реальний ВВП зріс на 15,2%, а номінальний — на 170%. За підсумками 2018 р. очікується зростання ВВП, у порівнянні з показником 2017 р., на рівні 3,4% (зараз Держстат веде підрахунки). Позитивна й динаміка індексу цін. Адже 2015 р. інфляція в країні досягала 43,3%, а 2018 р. — 9,8%. При цьому протягом усього минулого року спостерігався приріст експорту товарів, що для економіки є величезним плюсом.

— Наскільки ефективним ви вважаєте таргетування інфляції, про яке говорить Нацбанк?

— Для реалізації грошово-кредитної політики країни такий показник дуже важливий. Для економіки оптимальний рівень річної інфляції в межах 3-5%. Ми бачимо, що індекс цін поступово знижується, і в НБУ зараз закладають цільовий рівень 2020 р. — 5%. Гадаю, досягти цього показника цілком реально.

— Чи зміг банківський сектор відновитися після кризи? Зараз очевидно, що добре себе почуває роздрібне кредитування, але чи є це показником відновлення ринку в цілому?

— Можна сказати, що банки відновлюються після кризи. Це підтверджує й результат системи за 2018 р.: прибуток в 21,7 млрд грн, приріст обсягу депозитів фізосіб — 14,8%. Також минулого року банки активізували кредитування, і йдеться не лише про споживче кредитування, а й про кредитування компаній.

Болючим питанням для системи залишається велика частка непрацюючих кредитів, токсичних активів. На початок 2019 р. 52,8% кредитів у банках — це непрацюючі кредити. Так, в кожному окремому банку ситуація відрізняється. Але все ж для кращого функціонування фінустанов і для активізації кредитування вкрай важливо, щоб рівень проблемних кредитів знизився хоча б до 30-40%, а також щоб всі токсичні кредити були покриті резервами. Ось тоді можна говорити про повне відновлення банків після кризи.

— Чи потрібна Україні нова індустріалізація за рахунок зниження рівня кредитних ставок, в тому числі й за рахунок проактивної позиції НБУ?

— Звичайно, потрібна. І, природно, чим нижче кредитні ставки, тим більше грошей надійде в економіку у вигляді кредитних ресурсів. Потрібні умови для індустріалізації, які стимулюватимуть зростання експорту (і одночасно сприятимуть зменшенню обсягів імпорту).

Нацбанк тут грає дуже важливу роль. Адже в нього в руках величезний інструментарій для фондування банківського сектора, в тому числі через кредити рефінансування, через викуп портфелів ОВДП, придбаних банками, тощо.

— Облікова ставка зараз становить 18%. Це — досить високий рівень, хоча в НБУ вважають, що стримують інфляцію за допомогою такої ставки. А ви як вважаєте?

— У мене немає простої відповіді на це питання. Тут грають роль безліч параметрів. Мають бути враховані поточний рівень інфляції, а також вартість ОВДП, темпи зростання реального ВВП, інші макроекономічні фактори. Я не впевнений, що є сенс зараз утримувати облікову ставку на такому високому рівні. Адже це безпосередньо впливає на ціну ОВДП, ставки за якими в останні місяці досягають 18-19,5% річних, а це — божевільна прибутковість. Не думаю, що потрібні такі дорогі гроші.

Виходить, що вартість грошей в країні — 18% (облікова ставка). І це стимулює банки збільшувати вартість пасивів, тобто підвищувати ставки по депозитах до 16-18%. Відповідно, за цим слідує підвищення ставок по кредитах, а за вартості кредитів в 22-25% річних вони стають нецікаві виробникам, оскільки це надто дорогі гроші. Виробництво не зможе за рахунок вироблених товарів погашати такі високі ставки.

Боротися з інфляцією, природно, треба. Але чи потрібна для цієї боротьби така облікова ставка, як зараз?..

— Як ви оцінюєте таке явище, як “банкопад”? Чи можна було уникнути виведення з ринку такої кількості банків? Яким чином?

— У період “банкопаду” ринок покинули 96 банків, втрати оцінюються в 1,5 трлн грн. Але не лише у грошах вимірюються втрати, адже це і крах приватних бізнесів, безробіття, зниження ВВП... Я впевнений, що можна було здійснити низку заходів, щоб не допустити банкрутства такої кількості банків.

Далі. Оскільки в багатьох випадках падіння банків було пов’язано з токсичними активами, що утворилися в зв’язку з втратою Криму і Донбасу (і відсутністю платежів по кредитах, виданих на тих територіях), необхідно було провести аудит ефективності банківських портфелів активів.

Цей аудит мав показати, скільки активів реально є токсичними з об’єктивних причин (анексія Криму та війна на сході). І в подальшому треба було б працювати з рештою портфеля кредитів — тих, які видавалися на підконтрольній території.

Якщо ж банк навіть після детального аудиту та проведених заходів щодо його оздоровлення не може бути визнаний платоспроможним, то у Нацбанку має бути інструментарій для вирішення проблеми. Наприклад, можна продати банк новим інвесторам, перетворити його на фінансову компанію, передати портфель проблемних кредитів банку в спеціальну колекторську компанію, щоб максимально звільнити банк від непрацюючого портфеля.

Шкода, але цього не відбувалося. Нацбанк просто визнавав банки неплатоспроможними і відправляв їх Фонду гарантування вкладів фізосіб (ФГВФО), який далі розбирався з активами і зобов’язаннями, що йому дісталися, на власний розсуд.

— Яку відповідальність повинні понести власники банків, які дійсно довели їх до банкрутства, чиновники НБУ і ФГВФО, які допустили незаконне виведення банків з ринку без адекватної причини?

— Відповідальність власників банків виражається в тому, що вони втрачають свій капітал, інвестований у банк, коли банк виводять з ринку. Але якщо менеджер і власник — це одна особа, і слідство доведе, що менеджер керував банком, порушуючи закон, тоді вирішувати повинен суд.

З чиновниками те ж саме: якщо банк був виведений з ринку без адекватної причини, мають бути проведені слідчі дії. І суд зобов’язаний прийняти рішення, як саме такий чиновник буде відповідати за прийняття неправомірних рішень про виведення банку з ринку.

— Як ви вважаєте, чи є перспективи у вкладників банків з сумами вкладів “200 тис.+” отримати свої гроші?

— На жаль, у мене немає надії, що таке можливо в Україні. Шанси мінімальні. Наша система, що стосується вкладників, ірраціональна за своєю суттю. А це означає, що поки не буде змінено законодавство, ФГВФО й далі реалізовуватиме активи за заниженою вартістю, що призведе до того, що вкладники четвертої черги (суми, вище гарантованих 200 тис.грн) залишаться ні з чим.

— Як ви оцінюєте ефективність системи гарантування вкладів фізосіб? Чи може ФГВФО продовжувати існувати в нинішньому вигляді? Як його слід було б реорганізувати?

— Я вкрай негативно оцінюю існуючу в країні систему гарантування вкладів. У Фонду занадто багато функцій, тоді як основною є одна — виплата вкладникам гарантованої суми 200 тис.грн.

Необхідна реорганізація системи таким чином, щоб НБУ, прийнявши рішення про відкликання ліцензії, спрямовував до суду подання про конкретний банк для винесення судом рішення про те, що буде з цим банком. І суд далі ухвалює рішення про початок процедури реорганізації такого банку або процедури його банкрутства.

В іншому випадку призначається арбітражний керуючий, який несе відповідальність за розпорядження майном і активами банку. Всі основні питання щодо банку, який НБУ вирішує вивести з ринку, має вирішувати суд.

— Що ви думаєте про суперечку між керівництвом ФГВФО і компанією “Укрінком” (колишній Укрінбанк, контроль над яким вам приписують)? Чи мають підстави звинувачення у виведенні коштів рефінансування?

— Перше: я ніколи не контролював Укрінбанк. Це неправда, нічим не обґрунтовані чутки. Друге: моє ставлення до цього банку звичайнісіньке — я вкладник цього банку і, як і багато інших вкладників, цікавлюся, що відбувається з ним і які мої перспективи отримати кошти. Третє: як мені відомо, Укрінбанк давно й успішно повністю погасив кредит рефінансування, отриманий в НБУ, зі сплатою всіх відсотків.

Гадаю, що конфлікт “Укрінкому” та Фонду може бути пов’язаний з тим, що в банку є реально працюючі активи, доступ до яких ФГВФО хотів би отримати. Адже добре відома історія з тимчасовим адміністратором Укрінбанку, яка одразу після приходу в банк почала вести переговори про продаж головного офісу на Вознесенському узвозі, оскільки це дорога нерухомість.

— Те, що зараз великі позичальники, такі як “Оболонь” і один з народних депутатів (структури народного депутата від Радикальної партії Сергія Скуратовського. — Ред.), об’єднали зусилля з ФГВФО, щоб не платити за боргами, і планують повернути Фонду лише 30%, — це використання адмінресурсу? Злочинна змова? Свідоцтво безнадійно прогнилої системи?

— У мене немає інформації про пряму змову з Фондом саме щодо повернення 30% суми кредиту компанією “Оболонь”. Але якщо це так, то, звичайно, йдеться про незаконні дії та ірраціональну систему, яку давно час реформувати.

— Як ви вважаєте, чи можна було уникнути націоналізації ПриватБанку і подальших наслідків: судових баталій між акціонерами і державою, багатомільярдної докапіталізації?

— ПриватБанк довгі роки працював стабільно, і до його керівництва ніколи не було питань щодо виконання нормативів. Мене дуже здивували заяви Валерії Гонтаревої про портфелі непрацюючих кредитів більш ніж в 90%, тоді як аудит показував усього 7% таких позик. Цей банк завжди був стабільним, надійним, виконував всі зобов’язання й нормативи, був великим платником до держбюджету, тому не думаю, що його націоналізація мала під собою економічне підґрунтя.

— Чи треба приватизувати державні банки? Чи вони мають виконувати певні функції щодо стимулювання розвитку економіки?

— Державні банки важливі для економіки країни. Тобто вони повинні вирішувати завдання в інтересах усього народу України. Це стосується і бюджетних платежів, і фінансування державних підприємств. Однак у таких банків мають бути прозорі структури управління, професійні наглядові ради, інакше держбанки можуть стати не опорою економіки країни, а опорою окремих олігархічних кланів і промислових груп.

— Як ви оцінюєте домовленості з МВФ щодо чергового траншу?

— Свого часу я зустрічався з представниками МВФ і бачив, як працює Фонд, бачив, що його діяльність дійсно сприяє розвитку економік у всьому світі. Я вважаю, що для України співпраця з МВФ — це позитивний сценарій, і справа не лише в отриманні фінансового підживлення траншами МВФ. Адже завдання МВФ — це не лише надання кредитних коштів, а й консультування уряду та Національного банку з найважливіших питань, пов’язаних із законодавством, з реформами.

Місія МВФ проводить у Києві багато часу, обговорюючи з представниками влади, як домогтися поліпшення показників, а саме: зниження інфляції, зростання ВВП, приплив інвестицій, поліпшення функціонування органів державної влади, зниження рівня корупції тощо. Фонд важливий для України як партнер і консультант, тож нова програма співпраці з МВФ — це хороший сигнал для країни, яка відповідно до неодноразово озвучених заяв влади йде шляхом реформ.

Прочитано 1406 раз
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з найцікавішими та актуальними матеріалами.