“Проблема з правом власності — можливо, найголовніша причина небажання іноземних інвесторів заходити в Україну”

Фінанси
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

2004 р. лондонський журнал “Euromoney” визнав Івана Міклоша кращим міністром фінансів у світі. Він зробив значний внесок в успішне проведення посткомуністичних реформ в економіці Словаччини.

Він є автором відомої податкової реформи, яка допомогла Словацькій Республіці стати “раєм для інвесторів”, він також ввів фіксовану ставку податку для юридичних і фізичних осіб у 19%. З 2014 р. він консультує український уряд, а наразі очолює Групу стратегічних економічних радників при прем’єр-міністрі України.

— Майже чотири роки тому в одному з інтерв’ю ви зазначили: “В Україні провели часткові реформи — стару систему зламали, а нову не збудували”. Ми, як і раніше, йдемо тим же шляхом?

— Нова система будується. В деяких сферах вже зроблено досить багато, але в деяких — зовсім мало. Ще 2015 р. були зроблені перші рішучі кроки у напрямку макроекономічної стабілізації, завдяки чому знач­но знизився держборг (2016 р. він складав 81% ВВП, 2018 р. — 61%). Але його слід ще значніше зменшити, адже для таких держав, як Україна, рівень держборгу не має перевищувати 40-45% ВВП.

Впродовж останніх чотирьох років Національний банк України став незалежною, професійною інституцією, відбулося очищення (реструктуризація) банківського сектору та стабілізація держфінансів щодо зниження дефіциту (2016 р. — 1,4%, 2017 р. — лише 2%). Це свідчить про хороші досягнення порівняно з 2013-2015 рр. Також хочу відзначити значну валютну стабілізацію: українська гривня зміцнюється. В номінальному відношенні спостерігалося її мінімальне послаблення, але коли інфляція вища за номінальне ослаблення валюти, в реальності це означає зміцнення гривні.

— Чого ще було досягнуто?

— Проведено деякі структурні реформи. Найважливіші — пенсійна реформа, перший етап реформи системи охорони здоров’я, а також низка заходів, які обмежують можливості корупції. Наприклад, очищення банківського сектору: ліквідація 90 банків зі 180, новий нагляд Нацбанку. Це значний крок задля зниження корупції, адже старий банківський сектор був одним з масштабних її ресурсів. Окремо відзначу систему ProZorro та її роль у звуженні простору для корупції, адже з 2017 р. весь держсектор зобов’язаний використовувати цю систему держзакупівель.

Зниженню рівня корупції посприяло й підвищення тарифів на газ: 2015 р. було зроблено перший крок, а з 2018 р. тарифи зросли до ринкових цін. І це дуже важливо для енергоефективності та боротьби з корупцією. Адже низькі регульовані тарифи були одними з головних її джерел: корупціонери купували газ за ціною для населення, продавали його за ринковими розцінками, а розплачувалася за це держава. Ще одна сфера, де сталося значне зниження рівня корупції, — адміністрування ПДВ. Раніше тут процвітали хабарі, а зараз успішно працює електронна автоматична система. Тобто в питанні звуження простору для корупції зроблено чимало.

— А де немає прогресу реформ?

— У сфері покарання за корупцію. Звичайно, перші кроки є: створено НАБУ для дослідження корупції. Але покарання — відповідальність не НАБУ, а судів. Як відомо, на старті судової реформи було прийнято низку нових законопроектів, зокрема про створення Антикорупційного суду. Сподіваюся, коли він почне роботу (за декілька місяців), динаміка у боротьбі з корупцією стане значно вищою.

Також немає прогресу в сферах приватизації, земельного ринку, верховенства права і захисту прав кредиторів. Якщо говорити про енергетику, там є деякі зміни: частково відкритий ринок, створено Фонд енергоефективності.

— Ви підкреслили, що в Україні немає прогресу у питанні покарання за корупцію. Як прокоментуєте нещодавнє рішення Конституційного Суду про скасування статті про незаконне збагачення? Чи не вважаєте, що це індульгенція для корупціонерів, а не боротьба з ними?

— Конституційний Суд виніс вкрай небезпечну ухвалу. Не секрет, що останні 25 років в Україні корупція була величезною і вся олігархічна система спиралася на неї. Було б добре зараз провести “червону лінію” в цьому питанні, адже неможливо дослідити всю корупцію за роки української незалежності. До того ж покарання не повинні ґрунтуватися на вибірковості, селективності (наприклад, стосовно опозиціонерів).

Наразі в Україні існують е-декларації для держчиновників, завдяки яким можна порівняти їхні майно та легальні доходи (з яких сплачено податки). І якщо між ними є різниця, слід застосувати законодавчу норму про покаральне оподаткування: 50-60% прихованої в деклараціях різниці в доходах одноразово сплатити як податок, і лише в цьому випадку не буде проводитись розслідування щодо того, яким чином отримано колишні нелегальні доходи. Але після даної процедури слід жорстко карати за нові нелегальні доходи. Такі правила успішно впроваджені в деяких європейських країнах, внаслідок чого ці держави отримали додаткові ресурси, які використано на розвиток економіки, соціальної сфери, допомогу бідним. Гадаю, Україні треба робити кроки в цьому напрямку.

— Ви перерахували низку переваг впровадження реформ в Україні. Незважаючи на це, іноземний інвестор не поспішає до нас…

— Іноземні інвестори не мають довіри до України. Причина #1 — сумніви у тому, що реформи триватимуть. Наприклад, деякі українські політики відкрито заявляли, що низку реформ вони мають намір скасувати. Зокрема, йшлося про скасування незалежності Нацбанку і зниження тарифів на газ. Коли інвестори бачать, що такі політики мають шанс управляти країною, вони насторожуються. Адже в разі припинення реформ МВФ перестане надавати підтримку, й Україна увійде у важкий період. Відповідно, інвестиційний клімат погіршиться. Причина #2 — інвесторів відлякує, що прогрес реформування в найважливіших сферах недостатній. Особливо це стосується захисту прав власності та верховенства права. Причина #3 — гальмування процесу приватизації. Так, маленька приватизація почалася, але вона не залучить стратегічних іноземних інвесторів. Їх можна привабити лише великою приватизацією. На жаль, у великій приватизації в Україні немає ніякого прогресу. Причина #4 — відсутність ринку землі, який зміг би мобілізувати велику кількість внутрішніх інвестицій.

Тобто відсутність інвестицій в Україні (передовсім іноземних) і є причиною низького зростання економіки. Наразі воно складає 3-3,5%, але цього недостатньо. А притоку інвестицій до України, як я вже казав, заважають недостатній рівень захисту прав інвесторів (власності) і верховенства права, відсутність приватизації, земельної реформи, а також непродов­ження реформ в енергетиці (відкриття енергоринку), фіскальній сфері та сфері держадміністрування.

— Ви згадали, що одна з причин пасивності іноземних інвесторів — проблема захисту прав власності в нашій країні. Дійсно, навіть місцевий бізнес скаржиться, що в Україні можна вранці прокинутися і дізнатися, що твій бізнес за ніч переписано на інших осіб. Як врятувати ситуацію?

— Проблема з правом власності — можливо, найголов­ніша причина небажання іноземних інвесторів заходити в Україну. Це пов’язано і з судовою реформою, і з тим, як працюють правоохоронні інституції (прокуратура, СБУ, податкова поліція та інші правоохоронні органи). Я не скажу, що нічого не зроблено в цій сфері. Вже є низка нових законів, у тому числі “Маски-шоу стоп”, які покликані знизити ризик зловживань влади. Але цього дуже мало! Головний недолік — належним чином не працює судова система і прокуратура.

Звичайно, в будь-якій країні такі реформи найважчі, адже їх неможливо провести протягом кількох місяців. Але я думаю, що надалі в Україні буде більше прогресу в цій сфері. Дуже важливо, щоб був сигнал. А сигнал, який вийшов з Конституційного Суду разом з ліквідацією статті про незаконне збагачення, — це вкрай поганий знак. Зрозуміло, що у такому разі іноземні інвестори, знаючи, що в Україні процвітає нелегальне збагачення, а їхній бізнес можуть легко і безкарно узурпувати, не прийдуть сюди. З цієї причини в новому Законі про велику приватизацію прописано, що у разі суперечок можна використовувати англійське право. Зарубіжні інвестори не довіряють українській судовій системі, вони хочуть гарантій. На жаль, англійське право — інструмент лише для деяких великих інвесторів. Але захист прав власності має бути на високому рівні для всіх, без виключення.

— Ви неодноразово говорили в своїх інтерв’ю, що інвестиції до України приведе приватизація. Які наші держпідприємства можна приватизувати, а які — ні?

— Проблема в тому, що зараз в Україні майже нічого не можна приватизувати. За пропозиціями нашої Групи стратегічних радників, уряд прийняв рішення щодо приватизації шести великих держпідприємств з 3500 існуючих (половина з них не працює!). Приватизація мала відбутись у співпраці з інвестиційними радниками, і для них було відкрито прозорий тендер. Але за рішенням суду процес зупинився…

Другий факт, який був мені незрозумілий, — чому уряд з 3500 держпідприємств (з яких сотні — великі), знайшов лише шість об’єктів для приватизації? Виявилось, приватизація більшості з них заблокована Законом про стратегічні підприємства, що виключає їхній продаж, тим паче іноземцям.

— І як розблокувати процес приватизації?

— По-перше, заборонити блокувати приватизацію через суди. По-друге, скасувати або радикально переглянути кількість держпідприємств, які декларуються як стратегічні. Адже більшість з них ніякого стратегічного значення вже не мають: шахти, низка енерго-, металургійних і оборонних підприємств. Вони не повинні бути державними, тому що є величезний ризик неефективності й корупції всередині цих підприємств. Навіть НАБУ говорить, що найбільшим джерелом корупції в Україні є держпідприємства.

Ще важливо реструктурувати такі великі компанії, як “Укрзалізниця”, “Нафтогаз України” й “Укратом”. Наприклад, “Укрзалізницю” слід розділити: залізничне полотно залишити в держмонополії, а пересувний склад (пасажирський і вантажний) приватизувати. Треба відкрити ринок для конкуренції. Так було у Польщі, Чехії, Словаччині, і це привело туди багато іноземних інвесторів. В результаті було знижено ціни на перевезення залізницею і покращено якість послуг. Звичайно, в Україні має бути політична воля для такого кроку. На жаль, поки її немає, незважаючи на ухвалення нового закону. Тому і приватизація заблокована, і масштабних інвестицій немає.

— Оцініть стан нашого фінансового сектору. Яких змін вимагає сфера держфінансів і які є загрози?

— Як я вже казав, у сфері держфінансів зроблено чимало: зниження дефіциту, зменшення держборгу, але слід продовжувати докладати зусиль у цьому напрямку. Важливо, що відбулося зниження держ­витрат. Перед Майданом і після нього цифра була величезною — близько 53%, що свідчить про нестійку економіку. Зараз цей показник знизився до 43-44%, що дозволяє економіці зростати, а приватному сектору — бути сильнішим. Але й ці показники не можна назвати хорошими. Тому, насамперед, треба зменшити держвитрати. Але знижувати їх можна не “у прямому розумінні”, головне — щоб економіка росла. Я кажу про частку держвитрат у ВВП: при швидкому збільшенні ВВП витрати теж мають зростати, але повільніше. Таким чином, частка держвитрат зменшуватиметься. Тобто слід досягти вищого економічного зростання шляхом продовження реформ в перерахованих вище сферах, впровадження зарубіжних і віт­чизняних інвестицій, а потім знижувати частку держвитрат у ВВП.

Також вкрай важливо продовжувати рухатися у напрямку досягнення низького дефіциту. Адже одна з головних загроз не в тому, що ще треба в Україні зробити, а в тому, щоб зберегти вже зроблене. Оскільки є небезпека, що до влади прийдуть популісти й антиреформатори, які знищать усі досягнення. Що стосується держфінансів, там важливі інші реформи.

— Які?

— Наприклад, структурні реформи, які підвищать ефективність держвитрат, зокрема, у соціальній політиці (виключивши зловживання). Також важлива пенсійна реформа. Під час Революції гідності в Україні 16% ВВП ішло на пенсії, а зараз завдяки пенсійній реформі — близько 10%.

Також у держфінансах потужну роль грають Нацбанк і банківський сектор як такий. Але проблема України в тому, що держбанки мають значну вагу в банківському секторі (я маю на увазі активи). Тому слід приватизувати їх через прозорі міжнародні тендери, залучаючи стратегічних інвесторів. Адже коли в країні більшість держбанків, є ризик зловживання політичною владою у банківському секторі. І це вже траплялося неодноразово.

Ще один важливий факт щодо держфінансів: впродовж 2019-2020 рр. обсяг держборгу буде достатньо великим. Тому найважливішим пріоритетом для нового Президента й уряду має стати продовження програм з МВФ — без цього неможливо буде сплачувати держборг.

— Чому?

— Ситуація на ринках складна, і ризик фінансування України дуже високий. А фінансування з МВФ та Єврокомісії спрощує ситуацію: ці гроші дешеві і покривають частину українського держборгу. Але якщо припиниться фінансування з МВФ та ЄК, не варто сподіватися, що країна отримає фінансування від інших міжнародних кредиторів. Адже співпраця з МВФ — своєрідне підтвердження, що Україна рухається у правильному напрямку. Якщо ж її не буде, це реальна загроза дефолту, девальвації та значних фінансових проблем.

— А які проблеми ви бачите в нашій бюджетній політиці?

— Проблеми були щороку, а також постійно існувала загроза зростання державного дефіциту. Але в питанні бюджетної політики важливі відповідальність і дисципліна: щоб не було нереального популістського підвищення витрат, щоб при ухваленні бюджету в парламенті не було змін, які знижують доходи й збільшують держвитрати. Треба йти в напрямку, в якому вже рухається Міністерство фінансів у питанні середньострокового планування, — щоб мати змогу не лише фінансувати короткострокові проекти, а й планувати значні інвестиційні кроки.

— 2015 р. в інтерв’ю мені ви стверджували, що величезна проблема України — несплата податків й ухилення від оподаткування. Ситуація змінилася?

— Трохи покращилась. Та ж частина держвитрат була 53%, зараз — 43%. За міністра фінансів Наталії Яресько значно знижено та спрощено ЄСВ, який раніше в середньому складав 41%, а зараз — 22%. Знижено рівень тіньової економіки та кількість зарплат в конвертах (за допомогою підвищення мінімальної зарплати). Також сталося часткове поліпшення спрощеної системи оподаткування. Але, на мій погляд, погано, що така система ще існує.

— Чому?

— Спрощена система має застосовуватися лише для найдрібнішого бізнесу, у якого низький рівень доходів: наприклад, це бабусі, що торгують на базарі. А не для великих фізосіб-підприємців і високооплачуваних фахівців, таких як адвокати, лікарі, айтішники, продавці в магазинах тощо. Все це зловживання й ухилення від сплати податків. Несправедливо, коли частина підприємців платить всі податки й ЄСВ (в сумі 41,5%), а інші — 5%. В результаті держава недоотримує гроші до бюджету, а чесні підприємці не в змозі конкурувати. Тобто система їх “душить”: вони не відчувають підтримки з боку держави, не мають пільг. І, рано чи пізно, теж починають використовувати спрощену систему — не платити податки у повному обсязі. Тому я вважаю, що в сфері спрощеної системи оподаткування мають бути радикальніші зміни.

— Гадаєте, в Україні можна змусити увесь бізнес платити “по-білому”?

— Це важко, але можливо. Будучи міністром фінансів Словаччини і проводячи подібну реформу, я стикнувся з сильним опором, тиском і невдоволенням. Але реформа була проведена всупереч усьому, і зараз впроваджена система успішно працює. Головне — щоб люди вірили в позитивні зміни й у них не було мотивації до несплати податків і можливості це робити. Коли ми впроваджували податкову реформу в Словаччині, через спеціальні рішення уряду спростили систему так, що у підприємців знизилася можливість приховувати частину своїх доходів. Зокрема, напередодні реформи в Словаччині податок для фізосіб складав 38%, а був зменшений до 19%. Мотивація приховувати доходи у людей зникне, коли рівень оподаткування для всіх стане нижчим. Але тут дуже важлива довіра людей до держави, а в Україні з цим велика проблема. Адже вже було стільки обіцянок… Я не кажу, що нічого не вийде, але має бути уряд, якому народ довіряє.

Коли ми проводили податкову реформу в Словаччині, то не були впевнені в її успішності. Ми знизили деякі податки, але натомість підвищили або ж скасували інші. І ми не знали, як це вплине на держприбутки. Це був ризик. Але коли реформа комплексна й радикальна, вона обов’язково запрацює. Приклад Словаччини показав, що ризики не були високими. Тобто доходи залишилися достатньо великими, притому що деякі податки ми значно збільшили. Я впевнений, що податкова політика має бути відповідальною. Лише знизити податки, як багато хто пропонував в Україні, до того ж до 5-10%, — це необачно.

— Як ви оцінюєте успіхи детінізації українського бізнесу в цілому?

— Міністерство економічного розвитку і торгівлі України запевняє, що тіньова економіка скоротилася: торік вона склала 32% ВВП. І це найнижчий рівень за останні 10 років (раніше було близько 50%), отже, це успіх. Але водночас у розвинених країнах тіньова економіка складає всього 8% ВВП. У Словаччині й Польщі — 15%. Тобто Україні є над чим працювати.

 

Тетяна Омельченко