Операція “Кластеризація”

Економіка
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Кластеризація — всесвітньо визнаний інструмент підвищення ефективності територій. Віднедавна ця форма співпраці успішно зарекомендувала себе і в Україні

В усьому світі ідея агротуристичних кластерів відмінно працює та приносить фінансові та суспільно значущі результати. А полягає вона в залученні до спільної роботи місцевих фермерів, наукових установ, органів місцевого самоврядування. Наразі кластерний рух є ефективним механізмом та інструментом, що підвищує конкурентоспроможність окремих галузей і цілих територій. Крім того, така співпраця активно застосовується для розвитку регіонального туризму. Пам’ятки культури, природи чи архітектури стають ядром кластера, а особливості локальної кухні та інфраструктура доповнюють їх, приваблюючи все нових і нових туристів. І головне, що усі три сторони у виграші: дрібний виробник заробляє, регіон розвивається і процвітає завдяки туристам, а влада ставить собі “галочку” за виконання поставлених завдань.

Не для великих

Ідея створення агротуристичного кластера “Горбогори” неподалік Львова належить Антону Мільчевичу — підприємцю в минулому, колишньому воїну АТО, інженеру-механіку за освітою.

“У 2017 році я був на конференції у Львові. Тоді представники Мінагрополітики розповідали про ідею створення та особливості функціонування кластерів, наводили успішні світові приклади. Мені ця ідея здалася перспективною та запала, як то кажуть, у душу”, — згадує пан Мільчевич.

Як результат тодішньої просвітницької роботи держави, в Україні було зініційовано створення п’яти аграрних туристичних кластерів: “Фрумушика-Нова” на Одещині, “Коблево” на Миколаївщині, “Медвино” на Київщині, “Диканька” на  Полтавщині та “Горбогори” на Львівщині.

2017 р., на етапі створення та становлення, “Горбогорам” вдалося залучити 24 млн грн у рамках проектів регіонального розвитку, що фінансуються Європейським Союзом. У той час до складу кластера ввійшли три сільські ради, три дрібних виробники агропродукції з Пустомитівського району та науково-дослідний інститут. А вже за два роки кластер об’єднав 35 невеличких локальних фермерів. Серед них, зокрема, виробники та переробники меду, фермери-молочники, сировари, рибне господарство, екоферма, що спеціалізується на вирощуванні равликів та змій, цех з виробництва м’ясної тушонки, виробники яблук тощо.

Серед основних ідей кластера — розвивати регіон, протидіяти міграційним потокам, забезпечувати жителів продукцією місцевого виробництва та не бути залежними від виробників продовольства з інших регіонів.

Щодо функціонування самого кластера, то ще на початку створення було прийнято наступний принцип взаємодії: якщо хтось виробляє той чи інший продукт або сировину, інший учасник кластера має її переробляти. Таким чином забезпечуються виробництво продукції з доданою вартістю, гарантований ринок збуту та фінансова зацікавленість у виробництві. Крім того, у складі кластера є фермерський магазин, де реалізується готова продукція: бринза, тушонка, яблука, мед тощо.

“До нас просяться багато виробників тієї чи іншої сільськогосподарської продукції, ягідні господарства. Але я розумію, що якщо наш кластер не в змозі гарантувати переробку ягід, їхню заморозку тощо, то ми не можемо прийняти до себе ягідне виробництво, бо не зможемо забезпечити стабільний ринок збуту. А якщо у виробника немає впевненості у майбутньому, то як він зможе працювати? Ніяк”, — розмірковує Антон Мільчевич.

Про спільні цінності

Усі члени кластера розуміють цінність такого об’єднання для себе та для свого регіону. Олег Габуда, генеральний директор рибгоспу “Карпатський водограй”, переконаний, що діяльність його підприємства надзвичайно цінна для Пустомитівського району, де воно й розташоване. “Ми відроджуємо культуру споживання свіжої живої риби, співпрацюємо з університетами. Студенти приїжджають на практику, аспіранти захищають кандидатські дисертації з аквакультури. Наш рибгосп має загальну площу 172 га, виробничу — 138 га водного дзеркала та замкнений цикл виробництва. Ми збираємо 20 т риби”, — розповідає пан  Габуда.

Крім того, своєю діяльністю підприємство підтримує місцевих виробників зерна, в яких щосезону закуповує 270 т зернових для годування риби.

Рибгосп “Карпатський водограй”, що у 32 ставках вирощує амурських сазанів, судаків, сомів, щук, коропів, осетрів, віднедавна отримав статус племзаводу та племрепродуктора цінних порід риби, адже тут працюють над відродженням популяцій сазана, волоської та дністровської стерляді.

У планах “Карпатського водограю” — отримання та продаж чорної ікри в полікультурі, вирощування осетрових в полікультурі (в Україні цього не робить ніхто), збільшення обсягів виробництва — з 80 т живої риби на рік до 200 т на рік. А також модернізація ставків, залучення ще більшої кількості студентів до себе на виробничу практику та знайомство їх з веденням аквакультурного підприємництва.

“Мала рогата худоба”

Як відомо, Львівщина — не надто привабливий для агроінвестицій регіон. А тому життєво важливими є ініціативи, котрі допомагають дрібним пайовикам не забур’янювати свої землі, вважаючи їх неперспективними, а організовувати якісь прибуткові, крафтові види підприємницької діяльності.

Підприємство “Західний равлик” Ірини та Івана Юськевичів вже три роки поспіль вирощує африканських равликів. Господарство, де утримується цей вид “малої рогатої худоби”, як жартома називають равлика власники ферми, займає 1,5 га території, непридатної для ведення інтенсивного сільського господарства.

Проте і біля будинку є на що подивитися: тут обладнали невеличку демонстраційну ферму та навчальний центр, куди запрошують школярів, проводять цікаві екскурсії, приймають туристів та охочих подивитися на ферму та скуштувати фаршироване м’ясо равлика чи равликову ікру, 1 кг якої, до речі, коштує €1 тис. У сезон тут переробляють 25 т равликів, а з 1 т равлика отримують близько 200 кг м’яса.

Екзотичну продукцію охоче купують ресторани, але наразі підприємці розглядають варіанти експортних поставок до Франції, Італії та інших країн.

Віднедавна тут почали вирощувати ще й вужів та зареєстрували першу в Україні зміїну ферму. “Екокуточок Київщини подарував нам на розплід 70 особин звичайного вужа. Ресторани вже зацікавились таким екзотичним м’ясом. Тож у планах — розвивати ще й цей незвичний та перспективний напрямок”, — говорить Ірина.

Молоко з медом

Михайло Кметик, 74-літній фермер та власник ФГ “Кмітливість”, вирощує 50 корів голштинської породи, доїть їх у доїльній залі та, на відміну від багатьох інших приватних власників, продає своє молоко локальним магазинам по 13,5 грн/л. Тоді як інші отримують від переробників максимум по 10 грн/л. Надлишок молока, що не йде на реалізацію, переробляється на власній сироварні у бринзу та кисломолочний сир. До того ж якщо більшість приватних власників та навіть середніх молочних підприємств вирізають своїх корів, то пан Кметик, говорячи про перспективу наступного року, збирається нарощувати поголів’я до 100 корів, аби переробляти більшу кількість молочної продукції та опанувати виробництво нових її видів.

Підприємство “Шалена бджілка” є виробником та експортером продукції бджільництва, котрий закуповує сирий мед не лише в своєму регіоні, а й в інших. Близько 80% меду “Шалена бджілка” реалізує в країнах Європи, решту — в  Україні. “Наш мед смакують по всій Європі, а віднедавна ще й у Канаді. Крім того, останнім часом нашим медом дуже зацікавилися в Японії, Китаї та Арабських Еміратах. А виробляємо ми в себе на заводі десь 4 т продукту на годину, тобто нам вистачатиме обсягів для додаткового експорту. Що стосується українського ринку, то зараз працюємо лише з магазинами “АТБ”. Хоча й ведемо перемовини з іншими торговельними мережами”, — зазначає власник підприємства Юрій Махнюк. На експорт вже йдуть мед, пилок, віск. У планах — виробляти і продавати мед з фруктами, медову пасту, рамковий мед, пергу.

Майбутнє “Горбогорів”

Плани “Горбогорів” — будівництво торговельного центру, організація дегустаційних залів, школа бджільництва, проведення фестивалю, а також збільшення кількості учасників. “Хочеться, щоб кожен з нашої громади міг себе реалізувати. Хутір, де я живу, має газ, воду. На довгу перспективу я хочу, щоб тут був такий собі центр апробації. Де кожен, хто хоче займатися виробництвом, міг орендувати ділянку землі на певний час з метою спробувати себе в якійсь справі; і лише потім розпочати справжню підприємницьку діяльність. Бо розумію, що не кожен може бути навіть дрібним підприємцем. Крім того, хочеться більше залучати дітей до життя нашого регіону. Старше покоління, можна сказати, втрачене, молодь у переважній більшості виїхала за кордон, а от на дітей ми ще можемо вплинути, прищепити їм любов до праці на землі, закласти правильні погляди і принципи”, — ділиться планами Антон Мільчевич.

 

Наталія Колос