business head ads

Джаба Ебаноїдзе: З часом земля опиниться в руках того, хто знає, як дати їй раду

Економіка
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Джаба Ебаноїдзе, експерт Міжнародного центру реформ в Україні

Один з авторів грузинської податкової реформи, колишній заступник міністра юстиції та голова Служби доходів Грузії, експерт Міжнародного центру реформ в Україні Джаба Ебаноїдзе поділився з БІЗНЕСом досвідом впровадження ринку землі на своїй батьківщині.

— З якими труднощами ви зіткнулись під час відкриття ринку землі та як їх усували?

— Найголовнішою проблемою було те, що під час першої фази земельної реформи в приватну власність відійшли лише 25% сільськогосподарських земель. В середньому громадяни отримали по 1,25 га, але ці ділянки становили не один цілісний наділ, a складались з трьох, чотирьох, іноді п’ятьох часток. Через це розвивати ринок землі було дуже важко, адже створити велике сільське господарство за таких умов неможливо. Тому нашою метою було приватизувати ті землі, які залишалися у власності держави і були в довгостроковій оренді, а також вільні землі. Ми приватизували їх великими ділянками. Саме на основі цих ділянок запрацював ринок землі. Можу сказати, що до другої фази приватизації ринок землі в Грузії особливо не розвивався.

— Чи задоволені ви тим, як все відбувалось?

— Сама процедура приватизації у нас спрацювала дуже добре. Якщо зараз повернутися назад, я би небагато що змінив.

Землі, які треба було приватизувати, ділилися на два типи. Перший тип: землі в оренді у фермерів. Ми хотіли провести приватизацію так, щоб аграрії продовжили свою діяльність. Тому дали орендарям можливість і право викупити ці землі на дуже добрих умовах. Наприклад, встановили  термін розстрочення сплати вартості приватизованої землі у дев’ять років.

Другий тип: землі, які не були здані в оренду. Для цих земель була розроблена певна процедура аукціону. На нього допускались лише мешканці села, де знаходилася ця земельна ділянка. Крім того, діяв спеціальний принцип, за яким визначався переможець. Усі, хто бажав взяти участь у торгах, сідали за стіл, їм давали папір і вони мали написати свою ціну. Потім папірець перевертався лицем донизу, а результати аукціону оголошував представник Міністерства економіки, який перед усією громадою зачитував пропозиції. Хто пропонував більше — той і перемагав.

— Чому саме “сліпі” аукціони?

— Класичний, відкритий, аукціон міг перетворитись на змагання між заможними селянами. Щоб виключити такий підхід й усім надати рівні можливості, ми зробили “сліпі” змагання. Селяни, за якими стояли люди з грошима, намагались не пропоновувати ціну вдвічі-втричі вищу, ніж ті, хто готовий був заплатити максимум зі своїх можливостей.

— З якими проблемами ще стикались?

— Як виявилось, у нас в Грузії людям вкрай потрібні пасовиська. Іноді бувало, що продані на аукціонах ділянки роками використовувались громадами для випасу худоби. Були випадки, коли селяни влаштовували мітинги чи перекривали дороги на знак протесту, що хтось зайшов на їхню територію. Нові власники землі починали сільгоспроботи, а місцеві залишались без пасовищ. Доводилось відокремлювати землі під спільне користування. В інших випадках у нас все відбулось добре.

— У Грузії дозволяється продавати землю сільськогосподарського призначення іноземцям?

— У нас і раніше, і зараз громадянин іншої держави не може напряму придбати сільськогосподарську землю. Лише після реєстрації в Грузії місцевої компанії іноземець отримував право купувати сільськогосподарську землю. Пізніше вже новий уряд ввів заборону для компаній із засновником-нерезидентом. Дозволили лише місцевим мешканцям і компаніям, власники яких є громадянами Грузії.

— Чому?

— Не через економічні чинники або небезпеку. Це був чистий популізм. Під час передвиборної кампанії майбутня влада зіграла на побоюваннях жителів селищ, що іноземці заберуть у них землі спільного користування.

За уряду Михеїла Саакашвілі ми встигли продати 95% сільськогосподарської землі. Серед нових її власників є й компанії з іноземними власниками. Зокрема, арабські, іранські, українські. Навіть є два випадки, коли ми запросили бурів з Південно­-Африканської Республіки. Вони викупили великі території і чудово там працюють. Зараз вже ніхто не позбавить їх права власності.

Чому ми хотіли залучити іноземний бізнес та іноземних спеціалістів? Грузини мають сільськогосподарський досвід. Але одна справа — виростити та зібрати урожай, інша — його продати. Які країни нас оточують? Росія, Туреччина, Азербайджан закрили для нас свої ринки. Вірменія краще за нас розвиває сільське господарство, до того ж має вихід на відкритий ринок Росії. Нам залишаються лише Україна, Білорусь та Європа. Логістика в таких умовах простим фермерам не до снаги. До того ж і дотримуватись стандартів ЄС дуже складно. Саме тому ми запрошували іноземні компанії, які вже мали ринок збуту. Наприклад, арабському та іранському бізнесу потрібна була земля, щоб вирощувати свою продукцію. А де, що та скільки вони продаватимуть, вони знали заздалегідь. До того ж селяни, озираючись на велике підприємство поруч, і самі заходились вирощувати ті самі продукти. І коли великий аграрій завантажував, умовно, три фури своєї продукції, для нього не було проблемою закупити в місцевих аналогічного товару ще на одну фуру. І знаєте, таким чином селянам вдалось прорватись через кордон. Локомотивом для них став саме великий бізнес, не обмежений ринками Росії, Азербайджану чи Туреччини.

— Який ефект отримала економіка Грузії після відкриття ринку землі?

— Головний ефект — ринок землі запрацював вільно. Всі ці фрагментовані ділянки стали частиною ринку землі. Я люблю повторювати: всі думають, що людина повинна знайти хорошу землю, а насправді завдяки ринку земля знаходить доброго власника, який найкраще за всіх про неї дбатиме. Хтось не може чи не хоче або не вміє утримувати землю. Але він має змогу її продати. І з часом земля опиниться в руках того, хто знає, як дати їй раду.

Ефективність нашого підходу в тому, що після приватизації землі буквально наступного дня потрапляли у повноцінну власність утримувачів. Їх можна було продавати, навіть якщо ти не сплатив всю приватизаційну суму. Новий хазяїн просто ставав власником землі разом з приватизаційними зобов’язаннями.

Зараз українські фермери мають великі труднощі з отриманням кредитів у банках. Навіть якщо вдається отримати кредит, то відсоткова ставка перевищуватиме 20%. Наразі ваші банки укладають угоди на основі договорів фермерів з покупцями їхньої продукції, а не на основі права власності на землі. Це збільшує ризики для банку. Тому й відсоткові ставки такі. В Грузії було так само. Але тільки-но ми провели приватизацію, фермери почали використовувати свою землю як заставу. В банків зменшилися ризики, відповідно, вони знизили відсоткові ставки по кредитах. Спочатку до 13-14%, а зараз власник господарства може взяти кредит навіть під 8%. Це був один з найголовніших ефектів від цієї приватизації.

 

Андрій Зінченко