business head ads

Державо, не гальмуй — інвестуй!

Економіка
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Огляд державних інструментів для залучення інвестицій свідчить про можливість швидко наситити економіку України мільярдами доларів

Різницю між зовнішніми та внутрішніми інвестиціями автор цієї статті свого часу дуже наочно зрозумів, коли почув відповідь представника відомого інвестиційного фонду на запитання, як його фонд контролюватиме ефективність використання наданих коштів. “За великими грошима буде дивитися команда менеджерів фонду, яку включать в правління компанії”, — відповів інвестор.

Зовнішні інвестиції передбачають зовнішній контроль над економікою держави в тій чи іншій формі. Тому Україна зацікавлена (або має бути) у залученні насамперед інвестицій внутрішніх. Це питання економічної незалежності. Баланс між показником зростання ВВП та часткою внутрішніх інвестицій є питанням безпеки, а не просто грошей.

goncharukОлексій Гончарук, прем’єр-міністр України:

“Я хочу, щоб великий український бізнес почав повертати свої капітали й інвестувати в Україні”

 

Неминучим наслідком реінвестування в Україну буде приплив інвестицій зовнішніх. А це означає зниження відсоткових ставок за позиками, спрощення умов кредитування, доступ до “довгих” іноземних коштів. Чому? Бо в світі направду є надлишок грошей. Експерти говорять про неймовірні $3 трлн “вільних” коштів, які чекають пристойних умов для розміщення. І це на тлі $2,4 млрд прямих іноземних інвестицій, що прийшли в Україну минулого року. І це не 18%, під які ми розміщуємо боргові облігації, а дешеві гроші.

За оцінками Анатолія Амеліна, директора економічних програм Українського інституту майбутнього, щоб забезпечити зростання економіки на 5-7% на рік, вже 2020 р. Україна має залучити $29 млрд капітальних інвестицій, з яких $5 млрд — зовнішніх. Для порівняння: торік капітальні інвестиції склали близько $21 млрд.

Тож які інструменти має Україна для активізації інвестора? Далі зупинимося на економічних інструментах, які є в арсеналі української влади (про лібералізацію законодавства, податків та процедур див. “Лайки та дизлайки податкової реформи”), залишаючи поза рамками надзвичайно важливі питання захисту власності та справедливого суду. До таких інструментів належать насамперед:

  • приватизація;
  • облікова ставка НБУ;
  • державні витрати на інфраструктурні об’єкти;
  • локалізація державних закупівель;
  • продаж сільгоспземель;
  • експортно-кредитне агентство.

Ставка для кредитів

Облікова ставка ФРС США в розмірі 1,75% є нижчою за інфляцію, а тому вважається від’ємною. Ставка ЄЦБ одразу від’ємна — 0,5%. Це означає, що якщо американцям або європейцям не вистачить якихось пари сотень мільярдів для, наприклад, викупу всієї української землі разом з коровами та селянами (якщо це буде їм цікаво), вони просто попросять додрукувати ФРС (ЄЦБ) відповідну суму й “інвестують” її в Україну. Інвестиційний капітал має глобальний характер і конкурує з місцевим капіталом аборигенів за реально прибутковий бізнес (ресурс). Слід погодитися з експертами (Олег Бахматюк, Ілля Несходовський), що на тлі зміцнення гривні висока облікова ставка та висока прибутковість депозитних сертифікатів Нацбанку є вигідними для спекулянтів, а не для інвесторів. Додамо також, що це вкрай вигідно ще й іноземним, а не вітчизняним інвесторам (докладніше про валютний курс та політику НБУ див. статтю “Курси підвищення”).

Ввечері дороги, порти, вагони — зранку інвестиції

Одна психічно неврівноважена людина 19 вересня цього року дістала автомат на мосту “Метро” в Києві… й на п’ять годин паралізувала ВСЮ столицю. Цей приклад краще за будь-які цифри ілюструє надійність транспортної і логістичної структури держави. Україна повинна розбудовувати дороги, порти, аеропорти, залізницю. Глобальні інфраструктурні проекти дають поштовх усій економіці. Прикладів історія та світ знають безліч: радянський “ГОЭЛРО”, бетонні автостради за “Новим курсом” Франкліна Рузвельта, тунелі Швейцарії й аеропорти ОАЕ.

Мабуть, найбільшим за масштабами впливу на глобальну економіку є інфраструктурний проект Китаю з розбудови так званого “Нового Шовкового шляху”. Урядовий проект “One Belt One Road” передбачає розбудову шести економіко-логістичних коридорів, які поєднуватимуть Китай з країнами Азії, Африки та Західної Європи.

До 2020 р. інвестиції у порти, дороги, аеропорти, мережі та сервіси проекту сягнуть $800 млрд. Китайська сторона планує, що товарообіг між Китаєм та країнами-учасницями становитиме $2,5 трлн. За розрахунками Українського інституту майбутнього, держави — учасниці проекту створюють 37% світового ВВП.

Китайці не поодинокі у створенні інфраструктури для підтримки експорту власної продукції. Нагадаємо про американський проект будівництва мережі LNG-терміналів для перевалки зрідженого газу та побудови відповідного флоту кораблів. Загальна потужність газового терміналу в Свіноуйсьце (Польща) має становити 7,5 млрд.куб.м газу, що дорівнює близько 50% внутрішніх потреб держави.

1984 р. міністерство туризму Туреччини прийняло рішення створити новий туристичний центр в Анталії. Значну частину витрат взяла на себе держава. Бюджетним коштом було розроблено стратегію розвитку регіону, будувалися дороги та тунелі, гілки водогонів, каналізації та лінії електропередачі, здійснювалося засадження болотистих земель евкаліптами та соснами. Далі вже на підготовлену інфраструктуру запрошувалися іноземні девелопери мережевих готелів. Земля на узбережжі першим інвесторам надавалася безкоштовно, лише під гарантії цільового будівництва закладу. Монетизація передбачалася не з швидкого продажу, а зі створення цілої туристичної індустрії, яка зараз приймає близько 40 млн туристів на рік.

Зниження облікової ставки стимулює кредитування та інвестиції в бізнес. Зараз ставка складає 16,5%. НБУ обіцяє знизити її до 8%

Нафтопереробка — один з найбільших інвестиційних проектів іншого нашого сусіда, Білорусі, яка планомірно реалізує стратегію розвитку цієї галузі починаючи з 1996 р. Два флагмани нафтопереробної промисловості — ВАТ “Мозирський НПЗ” і ВАТ “Нафтан” — забезпечують близько 17,6% загальнодержавного ВВП та виробляють нафтопродукти, що відповідають останнім стандартам Євро-5. Загальний обсяг інвестицій у підприємства концерну “Бєлнафтохім” за цей час складає щорічно близько $1 млрд. Окрім збільшення глибини переробки нафти, покращення екологічних показників та підвищення енергоефективності білоруси планомірно інвестують у технології, що дозволили позбутися залежності від переробки лише російської нафти марки Urals. Завдяки чому наразі сусіди переробляють як іранську, так і азербайджанську нафту.

Продати все, за що дають гроші

Новий Закон “Про приватизацію державного і комунального майна” передбачає зміну власності всього майна, на продаж якого немає окремої заборони. Перелік об’єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджується урядом за поданням Фонду державного майна України.

І Президент, і прем’єр-міністр України заявляють, що держава має позбутися зайвого майна задля отримання необхідної мобільності економіки. Держава планує запустити “велику приватизацію” до кінця року.

vlasyukВолодимир Власюк, директор ДП “Укрпромзовнішекспертиза”:

“Цінова преференція для американських виробників складає 6-12%”

 

 Фонд держмайна відзвітував, що розробив програму дій на п’ять років, впродовж яких “процес приватизації буде завершено в цілому, оренда державного майна отримає новий закон і ринкові механізми регулювання, а оціночна діяльність, регулятором якої є Фонд, набуде якісних змін”.

Виконувач обов’язків голови Фонду Віталій Трубаров зазначив: “Нова влада має політичну волю для великої приватизації”. “Велика приватизація” ламає сталі корупційні схеми, тому на заваді приватизації стоять… незалежні суди. Чинна судова система дозволяє де-факто блокувати будь-який проект з приватизації, накладаючи судові заборони в рамках забезпечення позову з оскарження якогось етапу приватизаційної процедури. Так, судові рішення заблокували процедуру затвердження незалежних інвестиційних радників у процедурі приватизації Одеського припортового заводу (ОПЗ) на дев’ять місяців (до вересня поточного року).

Наразі Фонд держмайна очікує, що до 30 вересня Кабінет міністрів затвердить інвестиційних радників на вже відібрані підприємства: ОПЗ, вугільну компанію “Краснолиманська”, фармацевтичну компанію “Індар”, завод “Електроважмаш”, Об’єднану гірничо-хімічну компанію. Якщо до кінця вересня Кабмін затвердить інвестиційних радників як перший крок до запуску “великої приватизації”, перші продажі можливі ще наприкінці цього року, зазначає пан Трубаров.

Загалом Фонд заявляє, що зараз м’яч знаходиться на стороні уряду. Він чекає від Кабміну конкретних кроків: передачі в управління Фонду 20 великих підприємств від центрального уряду, ще понад 30 — від міністерств і відомств; проведення ревізії державного майна і передачі Фонду всього, що підлягає приватизації. На черзі — закон про скорочення списку об’єктів, заборонених до приватизації, а також реорганізація спиртової галузі.

Державо, купуй українське!

За даними Мінекономрозвитку, торік на закупівлю товарів та послуг через публічні закупівлі держава та комунальні підприємства витратили близько 658 млрд грн. При цьому чинний Закон про публічні закупівлі встановив абсолютно рівні умови (диктатуру ціни) для продавців незалежно від їхньої локалізації. Це означає, наприклад, що польський виробник трамваїв, який отримує державні дотації на розвиток підприємства і має підтримку своєї експортно-кредитної агенції, на рівних “конкурує” з українським виробником, який має більше податкове навантаження та ще й сплачує ПДВ при ввезенні в Україну виробничого устаткування… У підсумку українська держава інвестує в зубожілі фабрики Siemens, закуповуючи американські локомотиви, в Уральський вагонобудівний завод (виробник російських танків), купуючи російські вагони, тощо…

zeВолодимир Зеленський, Президент України:

“Купувати чи продавати землю зможуть лише українські громадяни або компанії”

 

Натомість світовий досвід багатий на приклади, коли держава встановлює преференції для власного виробника, повертаючи собі частину витрачених коштів через податки й інвестуючи у власне виробництво.

Земельний ломбард

У роздумах про успішність західної цивілізації історик та письменник Ніл Фергюсон стверджує, що історичною передумовою розквіту Сполучених Штатів Америки було суспільство наділених політичними свободами власників землі Нового світу. Кожен, хто самостійно оплатив свій квиток в Америку, отримував наділ безкоштовно. Це було записано у Зведенні правових норм Нової Англії Fundamental Constitutions of Carolina 1669 р., які привезли з собою поселенці зі старого доброго Альбіону. Варто погодитися з паном Фергюсоном, що ідея наділення всіх поселенців правом власності, мабуть, була найкращою інвестицією Заходу до Америки. Головним економічним ресурсом суспільства вільних власників Сполучених Штатів була земля. Розквіт свобод, комерції, промисловості, освіти були наслідками.

Прем’єр-міністр України Олексій Гончарук заявив, що ринок землі буде запущено влітку 2020 р., а відповідне законодавство напрацьоване ще цієї осені. Наразі обговорюється модель, за якою українські фермери мають отримати компенсацію високих кредитних ставок, щоб отримати рівні з іноземцями можливості для реалізації права на землю. Як влучно висловився Станіслав Таршин, власник компанії “Град Олія”, “українські фермери повинні мати не лише право викупити землю, а й можливість це зробити”. Ідеться про те, що зарубіжні інвестори мають доступ до практично необмеженого ресурсу ледь не за від’ємними ставками кредитування, тому Україна має думати не лише про те, як разово отримати надходження до бюджету, а й про те, як земля буде й далі працювати на економіку України. Не бути ресурсом для вирощування соняшнику для китайців, але зайняти власне місце у довгому ланцюжку переробки та створення доданої вартості у вигляді кінцевого продукту, створити кваліфіковані робочі місця (докладніше про інвестиції у землю див. “День відчинених дверей”).

Окремим інструментом, який дозволяє Україні “друкувати” гривні і під них залучати в промисловість валюту, є Експортно-кредитне агентство (див. Точку зору Бориса Соболєва).

Володимир Полевий