Людмила Русаліна: Я сподіваюсь, що за 10 років "Петрус" стане міжнародним холдингом з базовими підприємствами в Україні

Бізнес
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Людмила Русаліна, президент групи компаній "Петрус"

— Ви давно займаєтесь підприємницькою діяльністю. Бачили різне. На ваш погляд, який період переживає український бізнес зараз?

— Зараз є і великі сподівання, і виклики часу. Ті політичні зміни, що відбуваються в Україні, безумовно, відбиваються і на бізнесі. Тому цей рік, рік виборів і перевиборів, був трохи складним. Бізнесу необхідні тиша, мир, зрозуміле і, головне, стабільне законодавче поле. Але є сподівання, що всі ці зміни будуть на краще.

— Ви бачите подальші перспективи українського бізнесу, зокрема, на світових ринках?

— Я багато років кажу, що Україна взагалі має всі можливості стати експортером не дешевої сировини, а готової продукції. На мій погляд, потрібно максимально об’єднувати зусилля вітчизняних товаровиробників, аби разом просувати готовий український продукт на світові ринки. Наша компанія має, наприклад, цікавий досвід. Ми почали разом з іншими компаніями брати участь у міжнародних виставках. Нещодавно з декількома виробниками відвідали Саудівську Аравію, яка тільки-но почала відкриватися до експорту. Країна з потужним потенціалом, куди можна відвантажувати готовий український продукт. Тож "Петрус" і надалі розвиватиме цей напрямок. Саме в поєднанні зусиль вітчизняних виробників у просуванні готового, конкурентоспроможного українського продукту з доданою вартістю, а не сировини, я бачу великі перспективи на найближчі 10 років.

— Ви сказали про об’єднання бізнесу. Це цікава тенденція. Адже бізнес завжди конкурував між собою. В  який момент змінилась уява про правила гри?

— Мабуть, прийшло розуміння, що самому на світових ринках важко боротись із "зовнішнім ворогом" — виробниками, які конкурують з нами на території інших країн. Всередині України ми як конкурували між собою, так і конкуруємо, причому досить жорстко. Але в якийсь час стало зрозуміло: щоб ефективно та успішно рухатись на світові ринки, треба об’єднуватись. Так, ситуативно, але результат того вартий. На мій погляд, це правильний стратегічний розвиток для всього вітчизняного бізнесу.

— Я так розумію, що "Петрус" обрав собі стратегічну мету на найближчі 10 років — зовнішню експансію.

— Безумовно. Вітчизняний ринок також треба розвивати, але найбільші зусилля необхідно спрямовувати на експорт. Якщо говорити про алкогольний бізнес, то нашими результатами 2019 р. я задоволена. Ми виконуємо стратегію цього року: маємо приріст по експорту майже на 30%, і це хороший показник. У кондитерському напрямку також маємо невеликий, але приріст. Цього року ми заклали, на мій погляд, дуже міцний фундамент, щоб 2020 р. по експорту саме кондитерських виробів зрости, щонайменше, на 30-40%. Як я вже зазначила, ми брали активну участь у міжнародних виставках, знайшли нових партнерів, підписали шість нових контрактів, і деякі з них вже почали реалізовувати. Серед досягнень цього року можу назвати відкриття для себе ринків Латинської Америки, куди раніше ми не експортували. Також продовжуємо розширювати географію з країнами Африки.

— Тобто за 10 років "Петрус" стане розгалуженим холдингом, тільки ще більшим?

— Я сподіваюсь, що за 10 років "Петрус" стане міжнародним холдингом з базовими підприємствами в Україні. В нас є представництво в Польщі, і ми плануємо розвиватися таким шляхом і надалі, тобто не лише експортувати продукцію через зовнішніх імпортерів. Це дуже витратний шлях, проте ефективний з точки зору розвитку власного бренда в країні.

— Про виведення бізнесу з країни не йдеться?

— У жодному разі. Необхідно тут створювати виробництва, робочі місця, врешті-решт, таке середовище, в якому ми хочемо жити і житимуть наші діти та онуки. Не ахати від захвату в Дубаї чи Сінгапурі, чи в тому ж Шанхаї, де за 20 років з пустель виріс рай. Хочеться, щоб і в Україні впродовж найближчих 20 років з майже пустелі створили рай. Нашими спільними зусиллями.

— Ви ще багато займаєтесь соціальними проектами. Що зачіпає вас найбільше?

— Нині головне серед усього, що мене як людину, як жінку, як маму турбує найбільше, — це, безумовно, війна. Інакше я це назвати не можу. Я багато ініціатив підтримую і як волонтер, і як благодійник. Опікуюсь дітьми з прифронтової зони, воїнами. Тільки дуже хочу, і сподіваюсь, що ця моя діяльність найближчим часом завершиться разом із закінченням бойових дій. І в нашу країну прийде мир. Я б із задоволенням повернулась до меценатської діяльності, якою я займалась до початку страшної війни, — до підтримки і розвитку талановитих дітей. З ними завжди цікаво, тому всі свої зусилля хочеться спрямувати саме туди. Багато наших соціальних і благодійних проектів пов’язані з Черкащиною, де розташовані основні виробничі потужності компанії. В області базуються декілька військових частин, які періодично відправляються в зону бойових дій. Ми підтримуємо їх і морально, і матеріально.

До того ж ми несемо соціальну відповідальність і як роботодавець. На жаль, проблема з нестачею кадрів торкнулась і нас. У цьому відношенні, на мій погляд, держава обрала хибну позицію. Не мають чиновники радіти тому, що люди — основне багатство України —  їдуть з цієї країни. Навіть попри те, що вони шлють сюди зароблені гроші. Люди при владі повинні чітко розуміти свою задачу: створити всередині країни такий законодавчий, інвестиційний клімат, такі умови для життя, щоб люди з радістю тут жили та працювали.

— А як щодо підтримки молодих науковців?

— Є фундація імені мого батька — Фонд науково-технічного розвитку ім. академіка В.С.Михалевича, за допомогою якого ми підтримуємо молодих вчених, стартапи. Попри всі негаразди, в нас все ще багато талановитих людей. І є окремі осередки науки, здатні конкурувати на рівних із західними. Їх дуже мало, а хочеться, щоб було якомога більше. Наприклад, ми співпрацюємо з конкурсом інноваційних проектів Sikorsky Challenge, запровадженим КПІ. Підтримуємо розробку дронів, цього року наша армія взяла їх на озброєння.

Проте вкотре хочу наголосити: опікуватися всім цим системно має держава. Моя допомога — це краплина в морі. Але з крапель складається струмок, потім річка, а за нею — море.

— Про який бізнес-клімат в країні мрієте за 10 років?

— Хотіла б, аби була прозора і стабільна законодавча база. Коли закони міняються, як кришталики в калейдоскопі, працювати неможливо. Ми не встигаємо відправляти своїх співробітників на різні тренінги, семінари щодо змін у законодавстві. Я дуже хочу, щоб наша законодавча база стала максимально прозорою, простою в адмініструванні, сприятливою для розвитку бізнесу і такою, що захищатиме тих, хто вкладає тут гроші. І ще хотілося б, щоб прийняті закони нарешті запрацювали. Більше нам нічого й не треба, все інше ми зробимо своїми руками, як робили це всі ці роки.