Андрій Білий: Моя амбітна мета — створити екосистему кінного спорту

Бізнес
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Андрій Білий, президент Федерації кінного спорту Київщини

У публічному просторі Андрій Білий більше відомий не стільки як власник компаній та співінвестор БІЗНЕС 100, скільки як президент Федерації кінного спорту Київщини (ФКСК) та президент Федерації Поло України. Він переконаний, що розвиток кінного спорту в Україні — це водночас і соціально важливий проект, і вагомий бізнес-сегмент з потенційними оборотами у мільярди доларів.

Одна з програм ФКСК має на меті “виростити” за 10 років українських олімпійських медалістів

— Інтерес до кінного спорту у вас виник у дитинстві чи з’явився вже у зрілому віці?

— Я захопився цим видом спорту досить пізно. Зрозуміло, що є дитячі спогади, коли їздив до бабусі та дідуся в село, — там коні були. Потім, уже в дорослому віці, захотів мати своїх коней і купив кілька рисаків. Згодом з’явилось бажання самому сісти в сідло. А коли спробував, захотів не просто їздити, а змагатися. Обрав конкур як більш об’єктивну дисципліну кінного спорту: проїхав чисто, перестрибнув — залік. Не перестрибнув, повалив бар’єр — незалік. Їжджу, змагаюсь, щодня тренуюсь лише з 2014 р.

— Я правильно розумію: ви відійшли від бізнесу та сфокусувались на розвитку кінного спорту?

— Це питання риторичне: тобі досить того рівня, якого ти досяг, чи тобі не вистачає? Деякі олігархи говорять, що їх “пре” від того, що вони роблять гроші. Насправді їх “пре” від самого процесу: постійно в якихось інтригах, конфліктах. Мене це не “драйвить”.

За моєю філософією, будь-який бізнесмен, який заробляє на території України, повинен частину грошей якимось чином повертати суспільству. Я вважаю, що це правильно, і в усьому світі так відбувається. Для себе прийняв рішення робити це через культурні проекти, соціальні проекти, через меценатство.

Я є акціонером різних компаній, які приносять дохід, але не займаюсь операційним менеджментом. Я досяг певного достатку для своєї родини та близьких, і вважаю, що цього цілком достатньо для того, щоб можна було робити щось важливе не лише для сім’ї та дітей, а й для себе. Сфокусувався на двох напрямках — електромобілях та конях.

— Ви один із засновників електромобільного марафону, що проводиться під патронатом князя Монако ­Альбера ІІ…

— Так, ми проводимо електромобільні марафони. У тому числі Київ — Монте-Карло та Львів — Монте-Карло. Іноземці знають, що їх готує українська команда і що організатор — Україна, навіть в тих марафонах, які ми проводили поза Україною. Наприклад, 2017 р. це був марафон Копенгаген­ — Монте-Карло. Нещодавно я був у Монако, зустрічався з представником фонду князя Альбера II та обговорював проект на наступний рік. Це така собі “народна дипломатія”.

Електромобілі — це цікаво, це нове. “Заразився” ними, коли 2010 р. сів за кермо Tesla Roadster. Мене вразили тиша, динаміка, швидкість плюс екологія. Це — майбутнє.

— З електромобілями більш-менш зрозуміло, як вони вплинуть на майбутнє. А як Україні, нашому суспільству, може допомогти кінний спорт?

— Є декілька аспектів, чому це важливо. По-перше, в світі це прибутковий бізнес з мільярдними оборотами. У чому принципова відмінність в них і в нас? Там є чітке розуміння того, що інвестиція в коней — це капітал, який може принести дохід.

Якщо я купив маленьке лоша, правильно його годую, то за якийсь час воно може коштувати набагато дорожче. Але це значно більше, ніж “купи-продай”. Конкретний приклад: для того щоб кінь коштував більше, він має показувати спортивні результати. Я власник коня, але мені 50 років. Я можу виступати як аматор, тренуватися, але це невеликі висоти. Професійний спорт — це 140-150-160 см, а не той метр, на який стрибаю я. Як власник коней, я шукаю людину, яка вміє добре з ними працювати, — молодого спортсмена. Я довіряю йому свого коня, наймаю його, беру на себе витрати на змагання. Чому я це роблю? Не лише тому, що я люблю коней, а тому, що якщо мій кінь виступатиме і перемагатиме, то його вартість буде набагато вищою. У цьому логіка бізнесу в кінному спорті.

Купівля найменшого лошати, до року, може коштувати €2-5 тис. в залежності від родоводу або й €15-20 тис. на аукціоні. А кінь, який взяв участь в Олімпіаді, матиме ціну в мільйон євро, а то й більше. Але щоб дійти до Олімпіади, я, як власник цього капіталу, повинен не лише інвестувати в коня та його харчування, а й знайти спортсмена. Все це витрати: логістика, розміщення, участь тощо. Якщо досягнення такі, що кінь їде на змагання, то математика наступна: витративши $5 тис. на купівлю лошати, $20 тиc. за вісім років до Олімпіади на його утримання й ще €20-30-50-100 тис. на те, щоб брати участь у змаганнях, я отримую після Олімпіади коня, який коштує мільй­он. Ось у чому заробіток. В Європі це цілий рух.

— Наскільки цей бізнес може бути масштабним?

— Простий приклад. Нідерланди мають 17 млн населення, а оборот їхньої кінної індустрії — €80 млрд. Тому що це не лише купівля-продаж коней. Має бути стайня, в стайні мають працювати люди. Потрібна підстилка — тирса або солома. Хтось повинен підкувати коня раз на місяць. Необхідні ветеринари, компанії, які постачають ветеринарні медикаменти та засоби догляду — для миття коней, чищення зубів. Треба сідло, вальтрап (спеціальне покривало під сідло), трейлер для перевезення. У вершників є певна мода, як і в будь-якому іншому виді спорту, — спеціальні бриджі, чоботи, шоломи.

Це цілий ланцюжок сервісів та виробництв. Тому девіз ФКСК — більше коней, більше вершників, більше бізнесу.

— Окрім бізнесу є ще й культурний та соціальний аспекти,  зокрема розвиток дітей.

— Звісно. Тому що це єдиний вид спорту, де людині потрібно шукати компроміс з іншим живим створінням. В інших випадках все залежить від тебе або від тебе і твого обладнання, якщо це технічні види спорту. У кінному спорті у коня може бути поганий настрій, погане самопочуття, може боліти голова через тиск, жеребець може реагувати на кобилу — це гормони. Вершнику, людині, яка працює з конем, потрібно враховувати стан іншої живої істоти.

Для дітей це важливо. В мене є знайомий, який відкрив гімназію, де є стайня. Він садить дітей на коней. І ми помітили, що діти, які потрапляють до стайні, стають зовсім іншими. Тому що з твариною треба вміти домовлятися — їй може не подобатися дитина, не подобатися запах, і дитині треба шукати інші підходи, компроміси. Цьому ніде не нав­чишся.

Така взаємодія дає колосальну перевагу дітям, які приходять у кінний спорт. Вони полишають ґаджети. Я знаю дітей, яких батьки силоміць забирають з тренувань, особ­ливо влітку. Вранці, о восьмій, вони привозять їх на конюшню, і діти сидять там до вечора: допомагають, миють, гладять коней — просто фанатіють від цього!

До того ж кінний спорт — це єдиний вид спорту, в якому працюють понад 90% м’язів, причому навантаження рівномірні. У тебе навіть м’язи обличчя працюють, тому що кінь завжди йде туди, куди ти дивишся.

До речі, цікавий факт стосовно культури — деякі відомі американські та європейські університети не приймають студентів без кінної підготовки. Так у них склалося історично. Ти повинен отримати ці навички, щоб вступити до університету.

— Дивився минулорічне інтерв’ю, в якому ви говорили, що плануєте стати президентом Всеукраїнської федерації кінного спорту та маєте десятирічний план її розвитку. Якщо можете, поділіться історією появи та деталями цього плану.

— Я вже три з половиною роки є президентом Федерації кінного спорту Київщини. Як і в будь-якому бізнес-­проекті, спочатку ти аналізуєш, що і чому відбувається, що від чого залежить. Ми з командою дійшли висновку, що у нас немає ставлення до коней як до вкладення капіталу.

В Європі працює ринок. Ти знаєш, що якщо купив лоша за €2-10 тис., то коли йому буде три-п’ять років, ти, при правильній підготовці, зможеш продати його за €30 тис. і заробити €5-10 тис. незалежно від спортивних результатів. Звичайно, якщо кінь має потенціал вийти на Чемпіонат Європи або Олімпіаду, він коштуватиме значно дорожче. Але ти, принаймні, не втратиш. Зрозуміло, що є ризики: кінь може зламати ногу, померти від якоїсь інфекційної хвороби, але в Європі, на відміну від нас, розвинене і страхування. Крім того, якщо я, наприклад, власник доброго коня, а у вас його немає і ви не розбираєтеся в цьому, але довіряєте мені, то ви можете купити частину “акцій” цього коня як вкладення капіталу.

Ми зрозуміли, що в Україні всього цього немає. Є божевільні аматори, такі як я, такі як власники клубів, — вони не в Лондоні апартаменти купують, а вкладають мільйони в будівництво кінних клубів тут. Вони не чекають на вигоду, тому що за нинішньої ситуації вони її ніколи не отримають — той клуб в житті не окупиться, якщо не працюватиме ринок. Все має бути пов’язано в систему.

Моя амбітна мета — створити екосистему кінного спорту. Для того щоб така система запрацювала, щоб кінний бізнес став інвестиційно привабливим, в Україні мають діяти зрозумілі, прозорі правила. Все повинно робитись за правилами: ввезення-вивезення коней, сплата податків. Моє завдання — перевести все це в легальне русло. І тоді екосистема розвиватиметься.

Ми проаналізували ситуацію, і я зрозумів, що потрібно робити. На будь-які питання в нас є відповіді. Наприклад, чому немає спонсорів? Тому що спонсорам треба створити умови. Спонсор не мислить так: “Я люблю футбол, тому даю гроші”. Спонсор іде у футбол, тому що є фанати, тому що він популярний, тому що є трансляції та увага преси.Тому в ФКСК ми пішли у напрямку зміни формату змагань — щоб було цікаво, щоб були глядачі, журналісти та висвітлення в соціальних мережах.

Зі спонсором треба говорити про цінності, а не на рівні “дайте грошей”. Якщо цінності збігаються, то і проблем з ресурсом не буде. Ось приклад: одним з наших спонсорів є Volvo. Коли ми вперше зустрілися, я сказав: “Дивіться, у вас сімейні цінності, і у нас сімейні цінності. Давайте на цьому об’єднуватися”. Тепер ми співпрацюємо.

— Знаю, що одним з напрямків вашої роботи з дітьми є тренування майбутніх олімпійських чемпіонів.

— Так. Ми проаналізували європейський досвід і цього року запустили програму “Олімпійський стартап”. Відходимо від радянського принципу, де дитина мала отримати розряд, а потім не знала, що з ним робити. В конкурі, умовно, ти “прострибав” маршрут, в тебе вийшло — отримуєш розряд. Завтра сідаєш на іншого коня — і в тебе не виходить. В Європі розрядів давно немає.

Ми йдемо за принципом, що дитину треба функціонально підготувати, щоб вона свої знання, досвід і вміння мог­ла повторити на іншому коні, в іншому клубі, за іншої ситуації. Взяли за основу голландську програму.

Хочемо, щоб через “Олімпійський стартап” пройшли 10 тис. дітей. У моєму розумінні, 10% з них залишаться професійно пов’язаними з кінним спортом. Це не обов’язково спортсмени, але й берейтори, тренери, працівники стаєнь. Ще 9 тис. — це люди, які розумітимуть, що таке кінний спорт. Це наші вболівальники, потенційні спонсори і, знову ж таки, люди, які потім приведуть у кінний спорт своїх дітей.

“Олімпійський стартап” розраховано на 10 років, і я впевнений, що він дасть нам можливість отримати олімпійські медалі. Я уклав парі з президентом Міжнародної федерації, що стану першим президентом національної федерації, який буде на Олімпіаді, де на п’єдестал підніметься саме наш спортсмен, українець. Я поважаю Олександра Онищенка, поважаю команду, яку він зібрав, але це іноземці, а я хочу українців.

— Чи потрібна для реалізації плану підтримка держави або інших бізнесменів?

— Розраховувати на допомогу держави — це найостанніше, що я робив би, оскільки у нас в країні поки не все добре. Водночас подивіться на машини на вулицях — не скажеш, що грошей немає. Так, у нас розподіл доходів не такий рівномірний, як в Європі, де сформовано середній клас. Але гроші є. І завдання федерації — кінної, футболу, хокею або баскетболу — так сформулювати свої запити і так налагодити роботу зі спонсорами, щоб знайти рішення, яке буде цікавим та вигідним для всіх. Адже спорт без грошей, без ресурсу — це ні про що.

В кінного спорту є великий потенціал. У національній федерації налічується лише 1400 учасників. Наприклад, у Німеччині їх 2,4 млн, з яких 700-800 тис. вершників. За даними наших непрямих досліджень, в Україні близько 35 тис. людей, які вміють їздити верхи. Тільки сторінка ФКСК у Facebook має 7,5 тис. вподобань. Тому я не вірю, що в Україні лише 1400 осіб, які люблять кінний спорт. Просто вони з якихось причин не залучені в цей рух.

Нещодавно ми провели міжнародний форум “Horse&I”, до якого долучилися й фахівці з Європи: приїхав президент Європейської федерації, всі були в захваті. На форумі схвалили Кодекс кіннотника Украї­ни. Я хочу зробити форум щорічним, адже піднялося дуже багато питань, зокрема моральних. Наприклад, наступною темою форуму буде щастя — щастя вершника, щастя коня, що це означає. Це філософські речі, які дуже важливі.

 

Андрій Морозовський