Ольга Трофімцева: У 2030 році Україна зможе посунути Німеччину з ТОП-3 найбільших експортерів світу

Бізнес
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Ольга Трофімцева, колишня в.о. міністра АПК України, сама себе називає агрооптимісткою, хоча справляє враження, скоріше, прагматичної реалістки. Чи планує вона своє повернення в агросектор в якості держслужбовця, яким бачить сьогодення та майбутнє АПК, а також про перспективи розвитку галузі – далі у розмові з БІЗНЕСом.

— На аграрну галузь нині покладається багато надій, бо поки вона єдина, що приносить прибуток українській економіці. Ви погоджуєтеся з думкою, що аграрна галузь є локомотивом української економіки та може зробити нашу країну багатою?

— Локомотивом – ні, не люблю це слово.Але, погодьтеся, що ті країни, котрі є великими аграрними експортерами, дуже багаті. Я переконана, що у 2030 році аграрна галузь може і повинна бути однією із провідних галузей в економіці нашої країни. Але виключно за рахунок підгалузей, які входять до складу АПК. А це переробка, зелений туризм, продукція із доданою вартістю, аграрні технології, машинобудування.

Трійка найбільших експортерів у світі – це найбагатші країни світу. Що нам заважає стати, чи бути серед них? Нічого. Треба просто чітко зрозуміти, що конкурувати ми повинні не тільки у зерні. Хоча й тут ще є куди рости. Мене часто запитують, чи досягли ми своєї межі у вирощуванні зерна. Я відповідаю – ні. Я продовжую наполягати, що 100 млн тонн зерна — для нас це реально. Ми цього досягнемо. Але потім тут виникає питання, що з ним далі робити? І я наполягаю на думці, яку я озвучувала завжди: нам потрібно диверсифікуватися по тих видах продукції, яку ми виробляємо в країні, і по структурі виробників. Щоб у нас була збалансована структура виробництва аграрної продукції.

Потрібно звертати увагу на переробку зерна не тільки на корми для тваринницької галузі, але й у, так би мовити, "високі" продукти його переробки, а також на нішеві сектори АПК, які завтра можуть стати мейнстрімом. Садівництво, виноградарство, агротехнології. Це ті важливі напрямки, які даватимуть додану вартість та стануть поштовхом для розвитку інших секторів. Наука так само може бути прибутковою галуззю української економіки. Просто ми про це не думаємо, бо звикли до пострадянського стереотипу, що наука повинна дотуватися державою. Але в усьому світі наука живе не за рахунок держави, а за рахунок того, що науково-дослідні установи беруть проекти, котрі потрібні бізнесу, який потім ці проекти у них за великі гроші купує. Це прикладні рішення для бізнесу. Така ситуація у розвинених країнах світу. У нас окремі інститути таке починають вже робити. Той самий інститут зрошувального землеробства, який працює з великим агрокомпаніями. По рослинництву у нас є фундаментальні напрацювання, які треба реанімувати та з розумом використати. Однозначно держава має базово підтримувати науково-дослідні інститути, надавати податкові преференції, але основне фінансування ці установи повинні шукати у третіх джерел, себто у бізнеса чи в міжнародних проектах співпраці.

Є велика кількість сільгоспкультур, які менш волатильні з точки зору кон’юнктури ринкової, але можуть бути більш прибутковими не тільки з точки зору конкретного виробника, а з точки зору прибутковості для країни. Тобто можуть вибудовувати довший виробничий ланцюг в самій країні, давати вищу додану вартість, створювати додаткові робочі місця. Хоча я розумію, що виключно у сільському господарстві ніяких додаткових місць ми не створимо, бо вся галузь вже не просто дивиться, а впевнено прямує до роботизації та автоматизації своїх виробничих процесів. Це ж саме стосується і тваринницьких ферм, бо сучасна українська ферма виглядає вже зовсім по-іншому, ніж виглядала 30 років тому. Та й сучасне село виглядає в усьому світі інакше.

— Що потрібно для розвитку експорту?

— Потрібна чітка експортна стратегія. Свого часу нами був розроблений відповідний документ. Переконана у потребі аграрних аташе при кожному нашому посольстві в зарубіжних країнах, які б представляли інтереси аграрного та продовольчих секторів країни, аналізували продовольчу ситуацію та потреби у конкретній агропродукціїна тамтешніх ринках. 

Наступного року треба піднімати питання не просто про підготовку до перегляду умов Поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Україною та ЄС у 2021 році, а пропонувати нашим європейським партнерам реалістичні рішення. Це може, наприклад, бути спільний економічний простір. Потрібно також дивитися на Африку, Азію, Середній та Близький Схід. Там є дуже багато країн, які є проводольчо імпортозалежними.

Наступним кроком є подальша економічна інтеграція в глобальні виробниці ланцюги та спрощення умов роботи українських агровиробників на зовнішніх ринках.

— Якою повинна бути стратегія розвитку сільськогосподарської галузі в України? Ми повинні бути більше націлені на великі агрохолдинги чи середні й невеликі агропідприємства? 

— Я не прихильник закликів зробити у нас фермерську республіку, але я і не прихильник присутності на ринку виключно агрохолдингів. Коли, як в Аргентині, на сотні кілометрів лише поля, і немає навколо нічого, лише іноді дрони десь пролітають.

— Сьогодні дуже багато заяв з боку тваринницьких підприємств щодо намірів позбутися вирощуваних с.г. тварин після відкриття ринку землі. Як цьому можна зарадити і до яких кроків вдатися, щоб зберегти тваринницьку галузь?

— Хтось призупинив інвестиції у розвиток та модернізацію тваринницьких господарств, окремі аграрії починають вирізати свою худобу та позбуваються тваринницьких ферм. Але я вважаю, що це тимчасове явище. За 2-3 роки після відкриття ринку землі та стабілізації ситуації українські аграрії знову почнуть вкладатися в розвиток, нарощування, ефективність, почнуть нарощувати поголів’я та запускати тваринницькі ферми.

Для того, щоб якось тримати ситуацію під контролем під час запуску ринку землі, сьогодні потрібно надати підтримку середнім та малим агрогосподарствам. Однозначно потрібно було б залишити програми державної підтримки, коли мова йде про довгострокові інвестиції у сільське господарство. Насамперед, це якраз стосується тваринництва, садівництва, машинобудування, а також все, що стосується підтримки малих фермерів та їх об’єднань, тобто кооперативів, кластерів. Ці види підтримки треба залишити, за потреби можна і модифікувати, але залишити однозначно.

Якщо ми на державному рівні запроваджуємо якісь системи підтримки, то вони мають попрацювати мінімум 3-5 років, щоб було зрозуміло, чи є вони ефективними і чи дають щось галузі та економіці, чи є якийсь результат. А ми сьогодні дали субсидії, а на завтра їх забрали. Це вводить аграріїв у стан непевності та впливає негативно на ті рішення, які будуть прийматися наступного року.

— Є побоювання, що відкритий ринок землі може відкинути агросектор на кілька кроків назад. Що потрібно зробити, аби зарадити цьому?

— Так, вже зараз темпи та рівень інвестування в агросектор знижується як з боку іноземних, так і з боку українських інвесторів. Уповільнюється інвестиційна активність внутрішніх та зовнішніх гравців на ринку АПК.

Я часто спілкуюсь із різними агровиробниками, у них є відчуття нестабільності ситуації. Сектор у стані напруги та очікування щодо подій наступного року.

Повинна бути програма державної підтримки аграрних виробників, ясність щодо кредитування, компенсація кредитних ставок. Вона була. Вона користувалася шаленим попитом. Доступ до дешевих грошей – це одна з передумов, аби дрібні виробники були конкурентними по відношенню до великих гравців на агроринку. Бо великі холдинги мають доступ до міжнародних джерел фінансування, можуть перекредитовуватися. Коли я спілкувалася свого часу з середніми та дрібними агровиробниками, то всі вони якраз говорили про те, що їм не стільки потрібні різні дотаційні механізми, стільки компенсація відсоткових ставок по кредитам та доступ до дешевих та довгих кредитних ресурсів.

Потрібно об’єднуватися, консолідуватися, диверсифікуватися. Потрібно професійно лобіювати свої інтереси і всередині країни, і на зовнішніх ринках. Потрібно вчитися на своїх помилках. Повинна бути сталість у прийнятті рішень, особливо що стосується держави та її підтримки своїх виробників. Повинен бути цивілізований діалог між сектором та владою, політики мають бути стабільними у своїх рішеннях та їх дотриманні в продовж тривалого часу.

— Якою повинна бути система оподаткування, щоб вдовольнити аграріїв та простимулювати їх виходити у біле податкове поле?

— Має бути спрощена система оподаткування, без складних та незрозумілих надбудов. Єдиний податок. Думаю, що податок на гектар. Це один із варіантів, які можна розглядати й обговорювати.

— Як ви гадаєте, якою буде аграрна галузь у 2030 році?

— Швидко змінюється світ, тенденції у виробництві та споживанні. Якщо говорити про агросектор України у 2030 році, то матиме місце перекос у сторону рослинництва та землеробства, бо на основних споживчих ринках розвинених країн буде спостерігатися відмова від червоного м’яса. Разом з тим, і на світовому, і на українському ринках ще більше буде розвиватися ринок м’яса птиці, в тому числі й нішевих його підвидів, як-то ринок м’яса індиків, гусей, качок, перепілок, цесарок тощо.

Можливо, зазнає змін структура рослинництва внаслідок кліматичних змін, котрі мають місце наразі, але однозначно рослинництво займатиме перше місце в інтересах аграріїв по всьому світі. Не виключаю, що також зміниться асортимент пропонованих споживачам продуктів рослинництва. Почнуть вирощуватися сільгоспкультури, котрі на сьогодні ще не є притаманними саме українському рослинництву та землеробству — батат, якісь види овочів чи фруктів, які для нашої кліматичної зони сьогодні не є мейнстрімом. Крім того, думаю, що почне активніше розвиватися виноградарство та садівництво в Україні.

Експортна структура також дуже зміниться. В ній більш чітко проявиться частка агротехнологічна, частка продукції переробленої, в тому числі з’являться і такі високотехнологічні речі, як екструдований білок кукурудзи, наприклад. Якщо зараз ми експортуємо сировину, то, не виключаю, що в структурі експорту України у 2030 році сировина та продукти переробки будуть становити 50% на 50% (маю на увазі продукцію готову на глибинної переробки, харчові інгредієнти тощо). Я вірю, що у 2030 році ми зможемо посунути ту ж Німеччину з трійки найбільших експортерів світу.

Наталія Колос