business head ads

Слід посліду

Бізнес
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Сільгоспвиробництво призводить до серйозних специфічних забруднень навколишнього середовища. Тому й нівелювати шкідливий вплив треба також нестандартно

Екологія

Всупереч амбіціям IT-сектору та спробам реанімувати машинобудування, Україна залишається суто аграрною країною, в структурі експорту якої 2018 р. 40% припадало на сільгосппродукцію. З початку поточного року аграрний експорт удвічі перевищив металургійний.

Але добродії, яким за словосполученням “аграрна країна” бачаться заливні луки, мирні стада й повітря, вільне від шкідливих викидів промислових підприємств, будуть сильно розчаровані. Абсолютно всі види сільгоспвиробництва призводять до серйозних специфічних забруднень навколишнього середовища. З них найбільш проблематичним є тваринництво.

Сільське і лісове господарство, а також землекористування забезпечують 24% світових викидів парникових газів

Загрози і ризики

Основну ставку українські агрохолдинги роблять на виробництво свинини й курятини. Ці напрямки тваринництва, на відміну від вирощування великої рогатої худоби, вимагають порівняно невеликих часових і трудових витрат. При цьому на тваринницьких підприємствах одночасно містяться сотні тисяч і навіть мільйони тварин. Вочевидь такі гігантські виробничі об’єкти спричиняють серйозні ризики для якості повітря, ґрунту, води та для здоров’я людей.

Так, згідно зі звітом Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (Intergovernmental Panel on Climate Change; IPCC) сільське і лісове господарство, а також землекористування забезпечують 24% світових викидів парникових газів. Ідеться передусім про метан і закис азоту. Окремо зазначимо, що тваринницькі ферми є джерелом небезпечного аміаку.

А фахівці з екології Світового банку підрахували, що в цій цифрі більш ніж половину займають викиди від тварин­ництва. (Для порівняння: автомобільний транспорт разом із залізничним, морським і повітряним дають всього 14% викидів у масштабах планети.) При цьому в Продовольчій і сільськогосподарській організації ООН (Food and Agriculture Organization; FAO) підрахували, що домашня худоба “випускає” до 20% цього обсягу. Решту — промислові стада.

Крім того, утримання тварин пов’язано зі споживанням значної кількості водних ресурсів. За даними Мічиганського університету, для виробництва 1 кг м’яса в середньому потрібно 4,3 тис.л води. У Національній академії наук США дійшли висновку, що на тваринницт­во припадає третина світового споживання свіжої води. А в українському ГО “Центр екологічних ініціатив “Екодія” стверджують, що птахоферма, де утримуються 1,5 млн курей-бройлерів, споживає 300-680 куб.м питної води на добу. Свиноферма на 4 тис. свиноматок і 30 тис. поросят щодоби споживає 0,3-1 тис.куб.м води. Це обсяги, необхідні лише для утримання тварин, без урахування супутніх витрат (наприклад, на виробництво кормів).

Ось ще красномовний приклад. За даними Держвод­агентства, 2015 р. Миронівська птахофабрика використала близько 2 млн куб.м свіжої води, “Агромарс” — трохи більше 2 млн куб.м. Це приблизно стільки ж, скільки за рік використав, наприклад, Бориспіль (Київська обл.) й істотно більше, ніж за цей же період використав Канів (Черкаська обл.).

Водночас на тваринницьких підприємствах збирається знач­на кількість гною або посліду. У низці випадків це призводить до забруднення поверхневих вод азотом, фосфором та іншими шкідливими елементами. За даними Агентства з охорони навколишнього середовища США (United States Environmental Protection Agency; EPA), молочна ферма на 2,5 тис. корів створює стільки ж органічних відходів, скільки місто з населенням 400 тис. людей. Ми ж підрахували, що наявне в Україні поголів’я сільськогосподарських тварин за рік здатне “виробити” до 60 млн т фекалій.

Також, за різними даними, на потреби тваринництва використовується від третини до половини площі поверхні нашої планети. Згідно зі звітом FAO з промовистою назвою “Довга тінь тваринництва” (Livestock’s long shadow) саме розширення територій під вирощування худоби та птиці є головною причиною скорочення площі лісів. Особливо сумна ситуація в Латинській Америці, де 70% територій вирубаних лісів займають пасовища, а на 30% вирощуються кормові культури. Зауважимо, що пасовища й ферми призводять до деградації землі — забруднення її хімікатами, ерозії та інших дефектів.

Окремо торкнемось проблеми нераціонального розподілу ресурсів планети. Одна корова в день здатна з’їсти до 20 кг корму та кормових овочів (топінамбур, картопля, буряк тощо). Звичайній родині цієї ж кількості їжі вистачило б на тиждень.

Шляхи вирішення

Взимку минулого року поблизу Гаврилівського птахокомплексу компанії “Агромарс” (Київська обл.) співробітники Держпродспоживслужби виявили велику гору курячих трупів. Після проведених обшуків Генпрокуратура затримала власників компанії і попередньо оцінила збиток від їхніх незаконних дій у 253 млн грн. До цієї суми увійшли збитки від забруднення земельних ділянок, викидів небезпечних речовин та від несплати ліцензії на користування підземними водами. Під час розгляду справи у суді з’ясувалося, що падіж 200 тис. голів птиці стався через аварійне відключення електроенергії. До вересня 2018 р. виявлені порушення екологічних та санітарних норм підприємством були виправлені. А вже у березні цього року всі звинувачення з власників “Агромарса” були зняті.

asdfgПроте цей кейс став найгучнішим рішенням правоохоронних органів щодо неправомірної утилізації відходів тваринного походження. Адже законно утилізувати трупи тварин підприємці можуть на філіях ДП “Укрветсанзавод”, яких налічується сім на всю Україну. Це “задоволення” не з дешевих, адже зазвичай ці філії віддалені від тваринницьких підприємств, а їхні потужності недостатні. Саме тому відповідальні тваринники йдуть на додаткові витрати й інвестують у будівництво власних потужностей для утилізації (ціна промислового крематорію стартує з €50 тис).

Також, за даними Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження, за перше півріччя 2019 р. в Україні введено в експлуатацію 20 МВт біогазових потужностей. Це в 1,5 раза більше, ніж за весь минулий рік. Зараз в країні працюють 43 біогазові установки загальною потужністю 66 МВт. У тому числі з агровідходів генерується 44 МВт. В цілому, біогазові проекти вже залучили понад €100 млн інвестицій.

Наприклад, компанія “Галс Агро”, яка обробляє близько 40 тис.га в чотирьох областях України, має два цукрових заводи і два елеватори, цього року планує ввести в експлуатацію четверту біогазову станцію. Вже зараз компанія є великим виробником електроенергії за “зеленим” тарифом. До кінця року “Галс Агро” генеруватиме 7 МВт електроенергії. Для порівняння: 2012 р. біогазових потужностей в Україні налічувалось загалом 7 МВт. Сировиною для біогазових заводів “Галсу” є послід тварин, жом і патока.

Агроіндустріальний холдинг “МХП” (рослинництво, птахівництво, м’ясопереробка, земельний банк — близько 370 тис.га) цього року добудував першу чергу біогазового комплексу потужністю 12 МВт на Ладижинській птахофабриці у Вінницькій області та почав генерацію електроенергії. Біогаз виробляється з курячого посліду, побічним продуктом процесу спалювання сировини є також органічні добрива. Інвестиції “МХП” у першу чергу комплексу склали близько $20 млн. У майбутньому потужність електростанції планується наростити до 20 МВт — це буде найбільший біогазовий об’єкт в Європі. До речі, 2013 р. “МХП” побудував свою першу біогазову станцію потужністю 5 МВт на птахофабриці “Оріль-Лідер” в Дніпропетровській області.

Будемо відвертими: будувати біогазові станції українських тваринників підштовхує не лише турбота про навколишнє середовище. Стимулом для інвесторів стало збільшення 2015 р. “зеленого” тарифу на електроенергію з біогазу до 12,4 євроцента за 1 кВт·год. Але й цей стимул заманливий лише для великих підприємств. Як пояснюють у Біоенергетичній асоціації України, в біогазовій енергетиці зазвичай використовуються три типи сировини. Це відходи тваринництва (гній та послід), енергетичні рослини (верба, сорго, топінамбур тощо), які спеціально вирощуються, та залишки рослинництва (солома, стерня). Для реалізації рентабельного біогазового проекту лише відходів тваринного походження, на жаль, недостатньо. Йдеться про біогазові комплекси потужністю від 1 МВт.

Також слід зазначити, що ціна й на солому, й на кукурудзяний силос має постійну тенденцію до зростання. Цей фактор теж не додає біогазовим проектам прогнозованості, а тваринникам — впевненості в їхній рентабельності. Ці перешкоди здатні здолати або цукрові заводи, які накопичують значну кількість майже безкоштовного жому, та найбільші тваринницькі підприємства.

Штучне м’ясо як варіант?

Цікаве рішення запропонував каліфорнійський фудтех-стартап Memphis Meats.

М’ясо, що культивується, може знизити екологічні та етичні проблеми, пов’язані зі звичайним тваринництвом. Розробники планують, що вже за два роки в магазинах США з’явиться м’ясо, вирощене з використанням досягнень тканинного інжинірингу. Схожі технології зараз розробляють ще в декількох лабораторіях у різних куточках світу. Разом вони можуть назавжди змінити ландшафт тваринницької галузі.

Зі стовбурових клітин різного типу розробникам вже вдалося отримати маленькі шматочки філе, з яких можна приготувати стріпси або фарш. Великим шматком виростити м’ясо поки не виходить.

Ще одним завданням, що стоїть перед стартаперами, є здешевлення виробництва. Поки собівартість штучного м’яса у сотні разів вища, ніж у традиційного. Здається, подібний перекіс здатний викликати іронію в кого завгодно, тільки не в інвесторів. Наприклад, згаданий Memphis Meats 2017 р. отримав $17 млн інвестицій. До речі, одним з інвесторів проекту виступив найбільший агрохолдинг світу Cargill. У раунді також взяли участь мільярдери Білл Гейтс, Річард Бренсон та пропагандист здорового харчування Кімбал Маск — брат Ілона Маска. Аналогічні дослідження Маастрихтського університету фінансує ще одна знакова фігура — співзасновник Google Сергій Брін. Втім, попри запевнення вчених про абсолютну безпечність культивованого м’яса, маркетологи побоюються, що інноваційний продукт спіткає доля ГМО-технологій. Комерційне виробництво генно-модифікованої продукції почалося майже 30 років тому, але негативне ставлення споживачів до ГМО подолати досі не вдається.

 

Еліна Московчук