business head ads

Сірі кардинали бізнесу

Бізнес
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Про Цивілізований лобізм український бізнес лише мріє. Проте світова практика вказує на необхідність його запровадження

Дехто каже, що лобізм — це узаконена корупція, дехто — що невід’ємна складова демократичного механізму. Щоб зрозуміти, чим є лобізм зараз, його переваги та недоліки, варто звернутися за досвідом країни, яка просунулася в цьому питанні найбільше.

Цією країною є Сполучені Штати Америки. В основі американського лобізму лежать три принципи: перший — формальний, другий — неформальний, а третій відноситься до інформаційної політики.

Три кити лобізму в США

Перший принцип походить з Першої поправки до Конституції США: “...право народу мирно збиратися і звертатися до Уряду з петиціями про задоволення скарг”. Під “народом” розуміються взагалі будь-які об’єднання громадян — від національних меншин до транснаціональних корпорацій. За них це можуть робити спеціально уповноважені люди (лобісти), бо вони теж є “народом”.

Неформальний принцип полягає в тому, що в Америці (як і в багатьох західних країнах) намагаються розвести гроші та владу у різні боки. Тобто міністр чи президент відносно небагаті люди (винятком може слугувати лише Дональд Трамп). Це стосується й генерала або сенатора. У них є повноваження та влада, хороші зарплати й пільги, але це все.

Сім’я Барака Обами за весь час у політиці США (три роки сенатором та вісім років президентства) стала багатшою на $20 млн. Якщо придивитися, то левова частка всіх грошей отримані від його творчої діяльності: $3,7 млн — зарплата, а $15,6 млн — доходи від продажу його книги. Решту заробила його дружина.

Зрозуміло, що це не рятує владу від впливу багатіїв на її рішення, але все ж ця неформальна перешкода довгий час зберігає певний рівень моральної чистоти політиків.

Третій принцип відображає потребу політиків бути проінформованими про нагальні проблеми країни. Незважаючи на величезну кількість статистичних і дослідницьких служб та інтелектуальних центрів, уряд США фізично не може встежити за усіма потребами населення й секторів економіки. Тому однією з найважливіших ролей лобістів є представлення альтернативних чи невідомих експертних оцінок перед законодавцями. Тобто, скажімо, найнятий сталеварами лобіст показує конгресменам, як китайський демпінг у цій галузі вбиває американського виробника, і Конгрес голосує за прийняття закону про обмежу­вальні мита.

Лобісти у США працюють на всіх державних рівнях: місцевому, регіональному та федеральному. Склалася думка, що ці люди лобіюють інтереси виключно великого бізнесу, але це не так: будь-яке організоване об’єднання громадян може найняти лобістів — і робить це доволі часто. Не менш активно працюють галузеві та професійні об’єднання, що захищають свої інтереси шляхом найму лобістських фірм. І таксист, і Марк Цукерберг занадто зайняті своєю основною роботою, а процес спілкування з чиновниками або законодавцями потребує надто багато часу. Тому всі вони наймають людей, які отримують за свої послуги гроші. Одним з найбільших лобістів в Америці є Американська асоціація пенсіонерів (AARP), членами якої є десятки мільйонів громадян і доходи якої перевищують $1 млрд на рік.

Лобізм у деталях

Американські лобісти не можуть давати політикам гроші або дарувати подарунки — це заборонено законом і кваліфікується як хабар. Тому зазвичай в рамках закону лобісти можуть зробити три речі.

По-перше, влаштовувати розважальні заходи та вечірки, на які запрошують конгресменів, сенаторів, губернаторів тощо. Такі заходи корисні для всіх учасників у якості місця для неформальних розмов чи знайомств.

По-друге, під час виборів профінансувати передвиборчу кампанію того чи іншого політика, використовуючи зв’язки в корпоративних колах. В середньому, для обрання до Сенату кандидату потрібно витратити близько $10 млн, кандидату в Палату представників — $2 млн. Допомогти знайти такі гроші можуть лобісти, а точніше — працюючі через них корпорації та великі організації. Лобісти формують комітети, що займаються збором коштів на користь потрібного кандидата. Напряму в США не можна жертвувати великі суми на користь конкретних кандидатів, тому доводиться діяти таким чином. Маса штучних заборон на фінансування передвиборчих кампаній у США існують, знову ж таки, для того, щоб розвести в різні боки гроші та владу.

По-третє, лобісти все ж можуть дарувати політикам подарунки в завуальованому вигляді. Тобто ті види подарунків, вартість і конкретну цінність яких дуже складно виміряти. Найпоширеніші серед них — це послуги-подарунки: безкоштовне таксі або безкоштовні няні для дітей, фуршети, квіти, квитки на концерти (футбол), знижки.

У випадку з виконавчою та судовою гілками влади в лобістів менше свободи, і вони змушені діяти через офіційні канали та представництва. Судові позови й акції протесту теж можуть організовуватися лобістами, як це було в 1940-1950 рр. з Національною асоціацією сприяння прогресу кольорового населення (NAACP), яка судилася з урядом США та керівництвом штатів через порушення конституційних прав небілого населення.

Лобісти виконують свою роботу в різних формах: зустрічаючись із законодавцями (чиновниками) та їхніми помічниками; беручи участь у публічних слуханнях та підготовці законопроектів; нарешті, спонсоруючи передвиборчі кампанії. Ще лобісти можуть організувати збір підписів для петиції з метою впливу на офіційних осіб, чиє рішення вони хочуть змінити.

Взагалі, типового лобіста як агента інтересів свого наймача можна порівняти з адвокатом — він так само захищає й просуває інтереси клієнта перед владою.

Діяльність лобістських організацій регулюється не лише законами, а й Радою суспільних відносин, яка стежить за тим, як корпорації та юридичні особи комунікують з урядом і законодавчою владою. Професійні лобісти повинні не просто зареєструватися в реєстрі, але й фіксувати всі зустрічі з членами Конгресу. Хоча реєструватися зобов’язані лише ті, хто працює на федеральному рівні, — інші можуть діяти непублічно.

Лобістів можуть наймати будь-які об’єднання громадян з метою просування потрібної їм повістки, як от збільшення фінансування досліджень на лікування раку або ліквідація звалища відходів в небезпечній близькості від міста. Тобто це реальний важіль впливу на всі три гілки влади в умовах справжньої демократії.

У середньому над одним лобістським проектом працюють 23 фахівця, кожен з яких виконує свою роль. Хтось спілкується з чиновниками, хтось збирає юридичну інформацію, хтось відповідає за комунікацію з клієнтом тощо.

В американському лобізмі треба розуміти, що держзакупівлі в США становлять 10% ВВП, тобто понад $1 трлн на рік, і лобісти є тут ключовими посередниками між компаніями й державою. Причому у них не одна, а кілька ключових ролей: крім власне переконування офіційних осіб, вони ще й допомагають компаніям формулювати пропозицію для держави. Тобто в цьому випадку вони виступають менеджерами з продажів.

Як стають лобістами

Велика частина лобістів — це білі чоловіки, багато з яких починали з дрібних посад при владі або стажувалися там студентами. Власне, між лобістськими фірмами і трьома гілками влади існує ротація кадрів: після виходу на пенсію або добровільного залишення служби чиновники або конгресмени нерідко стають лобістами. Адже за ними залишаються зв’язки та розуміння неочевидних механізмів роботи державних установ. У випадку з Пентагоном колишні посадовці йдуть працювати в оборонні компанії, їхньою основною функцією там є лобіювання інтересів компанії в своєму колишньому відомстві.

Формальна освіта в цій сфері непотрібна — головне, що і кого ви знаєте й що умієте в політичному просторі Америки. Взагалі, за бажання можна отримати сертифікат лобіста у відповідній американській урядовій програмі Lobbying Certificate: сама її суть полягає у поясненні численних тонкощів законодавчого процесу в США і роз’яснення того, що є законним в процесі лобізму.

Іноземні агенти

Найскандальніша частина роботи лобістів у США відноситься до тих епізодів, коли вони представляють іноземні уряди. Вона викликає найбільші сумніви у населення США.

Наприклад, Нова Зеландія найняла Стюарта Джоллі (одного з колишніх керівників передвиборної кампанії Трампа) домовитися щодо збільшення кількості бізнес-віз для своїх підданих. Вашингтонський лобіст Боб Доул отримав від уряду Тайваню $140 тис. за те, що зміг організувати дзвінок Трампа до керівництва Китайської Республіки (широким масам відома як Тайвань і в КНР сприймається як тимчасово втрачена частина території єдиного Китаю) — перший за багато десятиліть контакт на такому високому рівні. Але це все дрібниці у порівнянні з витратами деяких країн.

На послуги лобістів у США саудити витрачають абсолютно неймовірні суми — наразі на них у Вашингтоні працюють 28 фірм. Середній річний чек подібних фірм — близько $500 тис., тож загальний рахунок йде на багато мільйонів.

Іноді інтереси лобістських фірм стикаються — як, наприклад, у справі Катару. Ця невелика монархія була піддана санкціям з боку своїх сусідів за підтримку ісламістів по всьому світу, багато в чому з подачі президента Трампа. Катар найняв за $2,5 млн колишнього генпрокурора США, щоб той переконав американців, що обвинувачення є безпідставними.

Складно сказати, наскільки реальний ефект дають витрати на лобістів. Їхні зусилля наразі не призводять до жодних результатів у тому випадку, якщо вони суперечать інтересам уряду США (у тому вигляді, як їх бачать американські еліти). Наприклад, колишній президент України Віктор Янукович далекоглядно найняв маститого лобіста Пола Манафорта відбілювати його імідж у Вашингтоні, що той і робив у роки перед Майданом. Але це не дуже допомогло Януковичу. Виїхати з накраденим не те що до США, а хоча б до нейтральної третьої країни йому не дозволили і не дозволять. Та й підтримка американським урядом, наприклад, курдських повстанців зумовлена радше їхньою боротьбою з ІДІЛ, ніж з їхніми лобістськими зусиллями.

Однак самі по собі лобісти можуть бути цікаві іноземним державам як консультанти, які знають про стан справ у Вашингтоні. Тобто вони цікаві насамперед як джерело інформації про внутрішню кухню американської політики. Їх варто використовувати під час планування державних візитів та збиранні інформації для діяльності посольств і розвідки.

“Завжди не як у людей”

У західних країнах за допомогою лобізму встановлюють баланс між інтересами бізнесу, держави і суспільства. В Україні формалізованої моделі співпраці держави та приватного сектору немає, а шанси бізнесу бути почутим залежать від особистих відносин з посадовими особами й парламентарями або готовності вирішувати питання за допомогою хабарів.

З кожним роком прихильників законного ринку лобіювання в Україні стає все більше. Вони пропонують суспільству переглянути своє ставлення до цієї послуги. Незважаючи на те що нормативні правила гри лобістів поки не вироблені, український бізнес вже вдається до куди цивілізованіших інструментів взаємодії з владою, ніж корупційні способи просування своїх інтересів.

Передусім послуги з лобіювання надають бізнес- та міжнародні асоціації, які по своїй суті є представницькими органами. До того ж про надання таких послуг на своїх сайтах заявляють близько 30 компаній з доступом до українського політикуму. Крім того, компетентні фахівці є чи не в кожній міжнародній компанії або фінансово-промисловій групі, зокрема в таких бізнес-структурах, як Nestle, East One, JTI, Imperial Tobacco, Cargile. Однак представники бізнесу кажуть, що компаній, які професійно надають послуги з підготовки та проведення нормативних актів, на ринку всього чотири або п’ять, а фахівців, які дійсно компетентні в лобіюванні, не більше 300 на всю країну.

2016 р. у парламенті з’яви­лися відразу два законопроекти, які багато в чому відрізняються: різняться вимоги до лобістів, процедури отримання статусу, бачення регулювання ринку. Зокрема, один законопроект передбачає створення реєстру лобістів і їхні зобов’язання публікувати інформацію про себе та свою діяльність, розробники ж другого документа вважають, що таке жорстке регулювання недоречне, адже ринок поки недостатньо розвинений. Ці проекти так і залишилися проектами. І наразі ані GR-фахівці, ані ініціатори законопроектів про лобіювання не розраховують, що хоча б один із внесених документів буде прийнятий у найближчі роки. Сам термін “лобіювання” сприймається в суспільстві не­однозначно, тому перспективи в закону з’являться лише після того, як відбудуться певні заходи з інформування населення.

Але далеко не факт, що практика законного лобіювання стане популярною навіть після прийняття відповідного закону. Для цього лобістам буде потрібно навести цілу низку успішних кейсів і на прикладах продемонструвати клієнтам, що легальний лобізм вигідніший за корупцію. Щоб це сталося, лобістським компаніям, за прикладом американських колег, треба синхронізувати інтереси клієнтів з інтересами держави.

Асоціації як інструмент лобізму

Український бізнес останніми роками все більше приєднується до бізнес-асоціацій або до спеціалізованих галузевих асоціацій, які виконують функції представництва інтересів. Європейська Бізнес Асоціація (EBA) і Американська торговельна палата (ACC) — найвпливовіші об’єднання. Їхніми членами є переважно середні та великі компанії, а також більшість міжнародних гравців, що працюють на українському ринку.

На базі цих організацій діють галузеві комітети, які беруть участь у розробці відповідних нормативних актів. Крім того, вони організовують зустрічі й заходи за участю представників органів влади, надсилають офіційні листи та звернення. Це престижні асоціації, до чиєї думки влада дослухається. Проте з точки зору окремої компанії їхні можливості все ж обмежені. В ЕВА близько 900 членів, в АСС — приблизно 600, а тому вирішувати проблеми однієї компанії з їхньою допомогою не вийде, адже вони зобов’язані враховувати побажання кожного члена. Тому для вирішення конкретних завдань або проблем однієї компанії слід розраховувати на свої сили. Щоб робити це ефективно, в Україні необхідно створювати класичний лобізм західного зразка.