Наче голодні: кому потрібні чутки про продовольчу кризу

Блог
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Наталія Колос, редактор журналу БІЗНЕС

Перш ніж говорити про нібито майбутній голод, який може накрити Україну через посуху, що збіглася з кризою і пандемією, розберімося, що вважається голодом. Отже, це соціальне лихо, викликане тривалою нестачею продовольства, яке призводить до масової загибелі населення на території великих регіонів. Тож чи будуть голодними українці в сезоні 2020-2021 рр. і хто і чому зараз говорить про це більше за інших? Спробую відповісти на ці питання.

Скупий платить двічі

Найбільші споживачі українського зерна, зокрема продовольчої пшениці, всередині країни — це пекарі та мірошники. Тобто та категорія внутрішніх покупців, яка завжди чекає на сезон найнижчої закупівельної ціни на внутрішньому ринку.

Така ціна складається або безпосередньо в момент збору врожаю (часто це пов’язано з тим, що фермери не мають потужностей для зберігання зерна і намагаються відразу ж його продати), або ближче до весни. Сезон 2020 р. не змінив підходи українських зернопереробників, але корективи внесли COVID-19, що вибухнув як грім серед ясного неба, й економічна криза, що прийшла за ним.

У всьому світі намітився сплеск купівельної спроможності продовольства, що врешті-решт вилилося й у підвищення біржових індексів котирування пшениці на Чиказькій біржі з середини березня десь на 10-15% і зростання цін на неї. Але попит виріс не лише на зернові, а й на м’ясо, в тому числі курятину.

Однак навіть при цьому говорити про неабияке подорожчання аграрної продукції на зовнішніх ринках не можна було ні тоді, ні зараз. А як стверджують окремі аналітики, світові ціни на зернові вже потихеньку повертаються до верхніх значень минулого року: $204 за 1 т пшениці 1-го та 2-го класів і $195-198 за 1 т фуражної пшениці.

В Україні додатковою причиною подорожчання зерна стало зростання курсу долара. Чутливі до будь-яких цінових коливань переробники пшениці одразу ж забили на сполох, що нібито кожного дня тонна пшениці дорожчає на 100-150 грн. А якісної продовольчої пшениці стає все менше і менше.

Але причина тут була, швидше за все, в тому, що вітчизняні виробники хліба чекали, коли внутрішні закупівельні ціни впадуть “нижче плінтуса”, а позаяк цього не сталося і їм довелося розщедритися, вони почали “панікувати”. Але, як то кажуть, скупий платить двічі. Так само й мірошники, які в очікуванні нижчої ціни дочекалися тільки на її підвищення.

А от про ціни на новий урожай говорити ще зарано: його поки ніхто купувати не збирається. Тож і на ажіотажно високі ціни ніхто не очікує, а всі заяви про наближення планетарного голоду більше схожі на штучне нагнітання ситуації з метою підвищення закупівельних цін на основні зернові.

В усякому разі прогноз ФАО говорить про зворотне. А саме: за попередніми даними, світове виробництво пшениці 2020 р. складе 763 млн т, що можна порівняти з показниками на кінець 2019 р. Прогноз споживання зернових у світі незначно більший — до 2722 млн т, що на 33 млн т (1,2%) вище рівня сезону 2018-2019 рр.

Ситі цифри

За всі роки незалежної України, тільки 2003 р. видався катастрофічно неврожайним. Тоді до цього призвело обмерзання озимих культур, через яке врожай пшениці (за рахунок озимої групи) скоротився в 5 разів у порівнянні з попереднім 2002 р., тобто до 3,6 млн т. Однак відтоді Україна жодного разу не збирала такого критично низького врожаю.

Тут важливо відзначити, що з 2003 р. підходи до ведення сільського господарства значно змінилися, в Україну прийшли передові технології, змін зазнала і структура посівів. Тоді середня врожайність озимої пшениці становила близько 20,2 ц/га, а зараз — 42 ц/га.

Крім того, тепер наші аграрії активно почали вирощувати кукурудзу, яка ще на початку “нульових” вважалася нерентабельною і малоперспективною культурою. А зараз кукурудза — експортна культура для нашої країни #1, крім того, ми почали сіяти ріпак, сорго. Асортимент культур українського агро продовжує розширюватися з кожним роком. Щоправда, зернове різноманіття має свою ціну — відбувається воно на тлі скорочення посівів того ж ячменю, пшениці та круп’яних культур.

Що стосується нібито злободенного питання про майбутній голод в Україні, то тут знову-таки варто звернутися до цифр. Наприклад, минулого рекордного року Україна зібрала 28,1 млн т пшениці, а також 35 млн т кукурудзи на зерно, 8,9 млн т ячменю та 333 тис.т жита. Водночас внутрішнє споживання країною зерна складає близько 8 млн т. З них близько 5 млн т — продовольча пшениця, яка йде на виробництво хліба та хлібобулочних виробів, та ще близько 3 млн т — на виробництво макаронних виробів, борошна, кондитерки.

За попередніми прогнозами Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки”, цього року урожай зернових і зернобобових культур в Україні може скоротитися не більш ніж на 10% — до 67,5 млн т. Це відбудеться здебільшого через зменшення виробництва озимої пшениці — до 24,2 млн т (–12,5%), кукурудзи на зерно — до 32,2 млн т (–10,3%), а також ячменю — до 8,1 млн т (–8,7%). При цьому очікується зростання виробництва жита — до 355,4 тис.т (+6,7%), ярої пшениці — до 696,8 тис.т (+5,3%), гречки — до 96,4 тис.т (+13,3%) і гороху — до 687,4 тис.т (+20,0%). На рівні 2019 р. збережеться виробництво рису — 54,5 тис.т (–0,2%).

Відносно інших зернових культур також прогнозується невеликий спад. Виробництво вівса зменшиться на 2%, проса — на 1,6%. З урахуванням погодних умов і зниження прибутковості основних сільськогосподарських культур минулого року прогнозні показники визначалися за песимістичним сценарієм, тоді як відповідно до середнього сценарію зменшення обсягів виробництва зернових не перевищить 3%. Тому варто вважати, що скорочення обсягів врожаю зернових поточного року не є критичним для України.

Тож навіть якщо уявити, що півсвіту захопить сарана й знищить усі зернові, український аграрій все одно виграє від такої ситуації, адже попит на зовнішніх ринках породить підвищення закупівельних цін, відповідно, в нашу країну буде приплив валюти від продажу зернових.

Українським аграріям і чиновникам слід не побоюватися голоду, а думати про гарантії, підтримку та можливість покриття страхування ризиків, пов’язаних із втратою врожаю або загибеллю посівів. А також про впровадження нових підходів і зміну самого бачення розвитку аграрної галузі, яка, всупереч дешевизні робочої сили та невисоким цінам на енерго- і водоресурси, продовжує виробляти досить дорогий продукт і залежати від трейдерів і зовнішніх цін. Можна скільки завгодно скаржитись, як українському агробізнесу важко працювати, кивати на Євросоюз із його дотаціями та низькими митами, але це пояснить проблеми українського сільського господарства лише з одного боку.

В Європі рідко коли зустрінеш аграрія на BMW останньої моделі. “Зажирілий” від дотацій європейський класичний середній фермер їздить на вживаній бюджетній машині, живе в невеликому будинку та виховує дітей, котрі трудяться з ним з ранку до вечора у полі або на фермі.