Чому Україна неконкурентна на світових ринках сталі

Блог
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Вадим Одаренко, фахівець Інституту економіки

На початку минулого року український гірничо-металургійний комплекс почав відчувати суттєві труднощі, що пов’язані із реалізацією готової продукції на зовнішніх ринках, які призвели до скорочення виробництва всередині країни, а також зменшення рентабельності галузі в цілому. Тому, ми спробуємо відповісти на ключове питання – чому Україна неконкурентна на світових ринках сталі?

Щоб відповісти на це питання, для початку необхідно розібратися в головних чинниках, які впливають на світову кон'юнктуру металургійного сегменту.

Чинники та впливи

Не зважаючи на те, що останні 100-150 років світова економіка істотно змінилася, в її основі, як і раніше, знаходиться попит. Попит на сталь і сталевий прокат визначає виробництво. За минулий рік попит на головних металургійних ринках знижувався. Внаслідок цього, українським виробникам довелося скорочувати випуск готової продукції, що й призвело до зниження експортних постачань, зокрема в країни ЄС. За деякими даними, через зниження глобального попиту, український ГМК втратив близько $1,8 млрд.

Іншим вагомим фактором, що серйозно вплинув як на попит, так і на ціни на  металопрокат, є так звана «торгова війна» між США та Китаєм. Нагадаю, у 2018 р. Штати ввели 25%-ве мито на імпорт сталі та 10%-ве мито на імпорт алюмінію, що і стало тригером в запуску протекціоністських процесів по всьому світу. ЄС ввів квоти по відношенню до окремих видів металопродукції з метою захисту свого ринку. Торгові бар'єри ввели також країни Близького Сходу, Північної Африки та Азії.

Негативного впливу на стан світової економіки завдають такі процеси як Brexit, загострення ситуації в регіоні Перської затоки. Втрати від впливу даного чинника оцінюються в $100 млн.

Додатковими негативними факторами також стали: стрімке зміцнення гривні, дисбаланс між цінами на сировинні матеріали і цінами на готовий сталевий прокат, екологічний фактор, а також виникнення епідемії коронавірусу в Китаї.

Від сумарного впливу всіх цих факторів українські металурги недоотримали в 2019 р. близько $2,83 млрд.

І як результат

Внаслідок глобальних і вітчизняний викликів, виплавка сталі в Україні за результатами минулого року не перевищує 21 млн т, тоді як виробничі потужності дозволяють виготовити до 28 млн т на рік. Десятиліттям раніше, у 2008 р., Україна виплавила близько 40 млн т сталі.

Саме у 2008-09 рр. світова фінансова криза завдала відчутного удару українській промисловості, від якого вона досі не може оговтатися.

Щоб відповісти на питання: «чому Україна неконкурентна», нам доведеться дещо глибше зазирнутись в історію і детально розібрати механізми та інструменти подолання кризових явищ. Якщо у сусідньому і заможному ЄС такі механізми мали системний «лікувальний» характер і, відповідно, привели до відчутних результатів зміцнення тамтешньої сталеливарної промисловості, то дії України можна назвати одноразовими, точковим та низькоефективними стимулами (а часто й згубними) для порятунку індустрії.

Назад у 2013-й

Європейські металурги отримали потужну підтримку від регуляторів і функціонерів власної сталеливарної промисловості. Вже в 2013 р. були представлені рекомендації Європейської Комісії в вигляді стимулюючих пакетів для підтримки і відновлення металургійної промисловості в Європі. Представлений комісаром з промисловості Антоніо Таяні «Steel Action Plan» передбачав регулювання сталевих цін, координацію державної підтримки, закриття застарілих заводів, заохочення злиття компаній і надання фінансування ЄС на перепідготовку зайвої робочої сили сталеливарної промисловості.

Передумовою для прийняття «Steel Action Plan» стало закриття ряду підприємств групи Arcelor Mittal в Бельгії, Франції і Люксембурзі.

Публікація даного документа збіглася з підписанням Кабміном України Меморандуму про взаєморозуміння з підприємствами гірничо-металургійного комплексу.

Аналіз двох документів свідчить про кардинально різний підхід їх розробників до проблеми відновлення національних металургійних ринків. Якщо в ЄС обраний шлях модернізаційного розвитку, то в Україні – консервації ситуації.

В першу чергу в Європі спрацював стратегічний характер «Steel Action Plan», дія якого розрахована на період до 2020 р. з оцінкою перспектив до 2050 р. В той час як дія українського Меморандуму розрахована лише на річний період (з 01.06.2013 р. до 01.06.2014 р.). Власне, короткостроковий характер дії Меморандуму свідчить про ігнорування українцями системного довгострокового підходу до державного управління галуззю.

Автори європейського документа робили ставку на реструктуризацію і модернізацію галузі, підвищення конкурентоспроможності продукції та розвиток секторів споживання сталі. Зокрема, в «Steel Action Plan» йшлося про те, що на автомобільну промисловість і будівництво припадає 40% сукупного сталевого споживання в Європі. За рахунок цих галузей в Брюсселі стимулювати попит на металопрокат. Це було реалізовано в рамках програми «Cars 2020 Action Plan» (автомобільний напрямок) та ініціативи «Sustainable Construction» (будівельний). А саме, завдяки стимулюванню споживацького попиту на транспорт, що працює на альтернативному паливі, а також попиту на підвищення ефективності використання ресурсів і заохочення оновлення житлового фонду, європейським країнам вдалося збільшити попит на металопродукцію всередині ЄС. І скористалися даними можливостями в основному європейські виробники.

В Україні таких можливостей не було з огляду на скорочення іпотечного кредитування і зниження попиту на продукцію вітчизняних автовиробників.

Окрім того, реалізація «Steel Auction Plan» принесла «погані новини» для металургів України у вигляді зниження конкурентоспроможності і скорочення ринків збуту української сталі. Наприклад, заходи європейців щодо підвищення конкурентоспроможності продукції у вигляді здешевлення енергоносіїв через податкові і тарифні інструменти, спрощення доступу до кредитів, збільшення частки виробництва з брухту серйозно здешевили собівартість продукції європейських металургів. Також відбулося впровадження нових стандартів, перегляд антидемпінгових правил, введення періодичного моніторингу імпорту з країн, що не входять до спільноти ЄС, а також посилення екологічних вимог.

Паралельно європейські виробники реалізовували активну експансію на зовнішні ринки. ЄС використовував торгові і політичні інструменти для розширення доступу європейських виробників на ринки третіх країн і докладав зусиль, щоб зняти або знизити бар'єри, які це обмежували. Зрозуміло, що експансія мала відбуватися за рахунок витіснення конкурентів, включаючи українських.

На цьому тлі заходи, які пропонував Кабмін у Меморандумі, виглядали малоефективними і не надто переконливими тактичними кроками. Вони були зосереджені на прямих заходах тарифної і нетарифної підтримки галузі, а також на фіскальних питаннях, існування яких саме по собі гальмує розвиток економіки (авансові податкові платежі та несвоєчасне відшкодування ПДВ). Іншими словами, усі вони спрямовувалися на вирішення нагальних проблем виробників і збільшення оборотних коштів за рахунок фіскальних засобів тарифного регулювання. При цьому, державна підтримка розглядається виключно з точки зору кредитування модернізації потужностей без розвитку власних інновацій і технологій, що заздалегідь визначає втрати конкурентоспроможності ГМК України.

Пакет тарифних заходів, затверджених Меморандумом, фактично був пільгами або непрямими субсидіями для української металургії. Показово, що при підготовці «Steel Action Plan» більшість європейських металургійних компаній (близько 70% членів EUROFER) виступили проти надання субсидій проблемним сталевиробників. Така позиція посилює конкуренцію на європейському ринку і закладає передумови для більш високих темпів модернізації та підвищення конкурентоспроможності всієї галузі ЄС в порівнянні з українським ГМК.

Особливу увагу в ЄС приділили перепідготовці кадрів, навчання молоді та створення фондів для пом'якшення соціальних наслідків реструктуризації. А саме пошуку нового місця роботи для звільнених металургів в результаті закриття виробництв. В майбутньому на більш модернізованих підприємствах вже працювало менше людей, але це були молоді люди зі спеціальними навичками.

Натомість уряд України поставив завдання металургійним компаніям не звільняти працівників, хоча, за деякими оцінками, уникнути скорочень на підприємствах не вдалося. І питання звільнення лежало в площині використання конкретної законодавчої схеми.

Маємо, що маємо

Глобальні стальні потужності надмірні. Ринок може стабілізуватися тільки після  закриття неефективних заводів в Китаї та Європі. А до цього моменту ціни будуть низькі, а ринки перенасичені. За оцінками експертів, надлишок потужностей складає близько 300 млн т, з яких 200-250 млн т в Китаї. Основні надії на скорочення потужностей в Європі пов’язані із Україною.

І якщо світові ринки не продемонструють істотного зростання, в  перспективі 3-5 років, ситуація в українському ГМК може різко погіршитися.

Не варто очікувати нових можливостей від лібералізації зовнішньої торгівлі з ЄС для української металургії. Навіть в довгостроковій перспективі нарощення українського стального експорту до ЄС малоймовірне. Позитивні тенденції, в разі наявності політичної волі з боку керівництва Євросоюзу, можуть тривати лише досить короткий термін, після чого під тим або іншим приводом українська продукція витіснятиметься з ринків країн ЄС. Адже, згідно з «Steel Action Plan», однією з основних тенденцій є захист внутрішнього ринку Євросоюзу.

Це в свою чергу торкнеться українських металургів, які не мають серйозної геополітичної та геоекономічної підтримки.

Другий ключовий момент – це передбачувана активна експансія європейських виробників на зовнішні ринки, яка може статися після модернізації виробництв ЄС і зниження енерговитрат, що зменшить собівартість продукції. Ці процеси можуть збігтися з зупинкою або закриттям металургійних підприємств в третіх країнах (що наразі відбувається в Україні). Це дасть можливість виробникам з ЄС активно і без особливої ​​конкурентної боротьби зайти на ринки країн, які раніше експортували свою сталь.

Що робити

Українському уряду спільно і промисловцями необхідно розробити довгостроковий план з порятунку української металургії, який би враховував нові геоекономічні галузеві виклики для України. А також містив би конкретні заходи для стимулювання модернізаційних та інноваційних процесів в галузі. Цей план повинен мати чітку (а не популістську) соціальну стратегію, що відштовхується від реальної ситуації, і стимулюватиме розвиток підприємств галузі на базі взаємної конкуренції і конкурентоспроможності продукції.