Відголосок Давосу: Як зробити Україну "полігоном" для інвестицій

Блог
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Вадим Непосєдов, власник та президент компанії UTG.

Днями на Всесвітньому економічному форумі в Давосі президент України Володимир Зеленський анонсував нову програму для інвесторів – Investment nanny. За його словами, інвестори, котрі спрямують в країну більше $10 млн, отримають податкові канікули на 5 років, а при інвестиціях більше $100 млн – персонального "опікуна" від уряду.

Дещо раніше, у вересні минулого року, прем’єрміністр Олексій Гончарук озвучив ключове завдання нового уряду – ріст української економіки, як мінімум, на 40% за п’ять років. Для виконання цього плану ВВП України в 2021-24 роках має зрости на 5-7% щороку. Щоб забезпечити такий стрімкий приріст, країна в найближчу п’ятилітку повинна залучити $50 млрд інвестицій. При цьому більшість іноземних інвесторів зайняли очікувальну позицію і відклали на невизначений строк розгляд проєктів в Україні. Прямі іноземні інвестиції у 2019 році склали лише $1,711 млрд. Додатково близько $250 млн інвестицій були залучені в комерційні об’єкти країни (це переважно офісні та торгові центри). На жаль, у світі все ще не розглядають Україну в якості "полігону" для вкладень і цьому є як суб’єктивні, так і об’єктивні причини.

До об’єктивних відносяться так звані ризики країни та репутаційні витрати українських бізнес-партнерів. Сьогоденна реальність демонструє те, що в Україні дуже важко знайти "незаплямовані" бізнес-групи та професійні співтовариства, що успішно працюють на ринку. Враховуючи хаотичність та неоднозначність цих факторів, міжнародні інвестори не бачать тут опори, не відчувають необхідного "плеча" для ведення бізнесу.

Щодня на власному досвіді ми бачимо: якщо держава не буде втручатися і створювати проблеми для інвесторів, західні фонди почнуть приходити в країну і самостійно здійснювати операції без партнерів.

Однак, враховуючи проблеми на державному рівні, вирішити їх можна лише за допомогою місцевих компаній, в яких достатньо досвіду та репутації. Але таких небагато. В результаті виходить, що інвестори, розуміючи політичні, судові, юридичні ризики країни, готові вкладати кошти в державу, якщо знайдуть надійних українських партнерів, які добре орієнтуються в місцевих реаліях і яким можна довірити ресурси та проєкти. Тільки поки що до проблем країни додаються ще й ризики з боку партнерів, і це зупиняє будь-яке бажання інвесторів вкладати значні суми. А оскільки вага даних факторів приблизно  50:50, то одне без іншого працювати не буде.

До суб’єктивних ризиків можна віднести накопичений невдалий досвід угод в минулому, а також невідповідність реалій очікуванням, що полягає в невідповідності між ціною та якістю.

Кожен із наведених ризиків грає суттєву роль у гальмуванні інвестиційних угод в Україні. Тому, для залучення іноземних інвестицій першочергово потрібно створити фундамент довіри та інформаційний міст між Україною та іншою частиною світу.