business head ads

"60 на 40": Яким був 2019-й рік для українських аграріїв

Блог
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Алекс Ліссітса, президент асоціації "Український Клуб Аграрного бізнесу", генеральний директор "ІМК"

2019 рік для сільського господарства України, у рік подвійних виборів, не став виключенням домінування політичних гасел. У зв’язку з цим і очікування вітчизняних сільгосптоваровиробників лежали більше у політичній площині: що буде з системою оподаткування, яким чином буде запроваджена земельна реформа, що буде з державною підтримкою сектору тощо. Наразі, у перші дні грудня, складно визначитися, куди рухатиметься сільське господарство, можна побачити лише основні тенденції.

Якщо ж говорити про найбільш негативне явище в аграрній площині у 2019 році, то, однозначно, це ліквідація профільного міністерства. Цей крок уже має негативний присмак і матиме неприємні наслідки і в майбутньому.

Щодо позитивних сигналів у сфері сільського господарства, то у 2019 році — це однозначно дискусія щодо запровадження ринку землі. Сам факт, що земельний законопроєкт був ухвалений у першому читанні, вже є позитивним сигналом для ринку.

Якщо підсумувати, то з політичної точки зору 2019 рік для агропромислового комплексу України виглядає "60 на 40" із перекосом в негативну площину через ліквідацію Міністерства аграрної політики та продовольства та 40% як надія, що ринок землі в Україні таки матиме своє логічне завершення вже до нового року.

З економічної точки зору український АПК у черговий раз продемонстрував стабільно високі результати. Історичний врожай по основними зерновим та олійним культурам говорить про те, що українські аграрії підвищують продуктивність праці, роблять все, щоб покращити технології. Не дивлячись на те, що ціни дещо знизилися, за рахунок підвищення врожайності рік загалом був не поганий для аграріїв.

Якщо говорити про те, куди рости галузі, куди рухатися, то треба дивитися на світові тенденції. Це, насамперед, діджиталізація, подальша роботизація сільського господарства. По-друге, це відповідь на питання, яке стосується глобального сільського господарства: "Що хоче споживач у майбутньому?" Тут усе просто: споживач у майбутньому хоче споживати ту продукцію, яка йому більш зрозуміла, окрім того, екологічно чисту та недорогу. Споживачі менше споживатимуть продукцію тваринницького походження, відповідно, для рослинництва відкриваються нові можливості. І сам факт того, що компанія Beyond Meat вийшла на Нью-Йоркську фондову біржу і стала одним з лідерів у сегменті виробництва бургерів з рослинницької продукції, говорить про те, що майбутнє їжі знаходиться у мікробіологічній площині.

Але це перспектива найближчих 10-15 років. Тому українському сільському господарству, якщо говорити про продукти з доданою вартістю, варто звернути увагу на підсектор виробництва високоякісних кормів і преміксів для тварин та особливо для риби. Окрім того, варто дивитися на нішові сегменти, продукти яких уже набирають популярність і будуть користуватися попитом у майбутньому. Це – горох, сочевиця, нут, тощо. Ягоди, горіхи, лікарські трави можна теж розвивати в Україні. І виробляти з них продукти з доданою вартістю.

Основне, що у майбутньому буде конкурентною перевагою на світовому ринку продуктів харчування, це прозорість, або traceability, адже кінцевий споживач вже зараз хоче знати, де точно продукція була вироблена, яка технологія використовувалася – класична чи органічна – яку техніку і хімію застосовували. Тобто споживач майбутнього хоче знати все про продукт, і до цього треба готуватися й українським виробникам агропродовольчої продукції.

Чому в Україні не на високому рівні інвестують у виробництво товарів з доданою вартістю? Ця дискусія точиться досить активно. Причин тут декілька: треба дивитися, куди ми підемо з товарами з доданою вартістю, де вони будуть найбільш затребуваними – або йдемо на експорт, де є гроші і потреба на такі товари, або на внутрішній ринок – але тут споживач значно бідніший.

Якщо ж обираємо перший шлях, то, дійсно, можливо, потрібно змінити напрямок на глибоку переробку, виробляючи корма, лізин, інші продукти, що користуються попитом. А для цього нам потрібно удосконалювати технології, а це означає значні інвестиції. Але гроші в Україні дорогі, а окупність подібних проєктів 10-15 років, або й більше. Тут нам важко конкурувати з тими ж самими європейцями.

Ще питання і в технологіях. Наша наука функціонує на рівні 70-х років минулого століття. І щоб агропродовольчому сектору бути технологічно підкованим, нам потрібні інновації, наукові розробки, яких на сьогодні в Україні, на жаль, надзвичайно мало. Тут вихід лише один: йти на співпрацю з нашими іноземними партнерами, шукати точки дотику, можливо, створювати спільні підприємства. І тут хотілося б зазначити, що саме аграрна наука та освіта потребують державних дотацій, адже у секторі повний занепад.

У цілому надважливо, щоб Україна змінювала свій імідж на країну, в яку безпечно та вигідно інвестувати; країну, де домінує верховенство права.