"Викривачі корупції": переваги та недоліки законодавчого забезпечення в Україні

Блог
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Андрій Помазанов, юрист, правозахисник, експерт з реформування правоохоронних органів, органів юстиції та судової гілки влади Українського інституту майбутнього (UIF)

У сфері протидії корупції, а водночас – у житті суспільства та бізнес-середовища окреслено нові "червоні лінії". Обумовлено зазначене ухваленням у першому читанні президентського законопроекту №1010 "Про внесення змін до закону України "Про запобігання корупції" щодо викривачів корупції". Аналізуючи зміст його норм, слід зазначити, що ідея функціонування інституту викривачів не є новою. Так, відповідні вимоги сформульовано у низці актів міжнародного законодавства і наразі більшістю держав ухвалено спеціальні закони, спрямовані на забезпечення ефективного функціонування даного інституту.

Втім, основні перестороги викликає не стільки сам факт запровадження відповідних змін, скільки запропонований механізм його реалізації, зокрема, і з урахуванням вже сформованого міжнародного досвіду. Так, зарубіжне законодавство спрямоване на належний захист проти дискримінації або переслідування викривачів у зв'язку з наданням ними відповідних повідомлень, а також забезпечення їм належного рівня безпеки.

Передбачено і запобіжники у вигляді встановленої законом відповідальності на випадок, якщо в процесі перевірки буде встановлено, що особою повідомлено завідомо неправдиву інформацію, тобто, всупереч вимогам закону вона не мала обґрунтованих підстав стверджувати про вчинення правопорушення. Це свідчить про найважливіший недолік проекту, адже в ньому не міститься жодної спеціальної норми, здатної попередити безпідставні обвинувачення, а отже – запобігти необґрунтованим витратам кадрового, фінансового та часового ресурсів на розгляд повідомлень.

Так, із юридичної точки зору, можна говорити про порушення принципу якості закону, що сприяє недопущенню необґрунтованого обвинувачення та судового розгляду. Оскільки порушення останнього продукує чимало звернень до ЄСПЛ, а також ухвалення тисяч рішень із накладенням на Україну зобов’язань щодо фінансової компенсації. Тому норми проекту виглядають доволі однобоко, а в його змісті бракує не лише відповідальності за неправдиві повідомлення, але й механізмів відшкодування шкоди, завданої суб’єкту, стосовно якого така перевірка проводилася.

Якщо ж оминати увагою недоліки, то загалом позитивно варто оцінити гарантії захисту прав викривачів: поширення на них норм ЗУ "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" за наявності підстав; захист трудових прав викривача тощо. Навряд чи можна посперечатися з тим, що таким нормам місце у законодавстві правової держави. Між тим, наразі він виглядає досить незбалансовано, порівняно з іншими положеннями проекту.

Так, проект, покликаний нібито на оздоровлення антикорупційної складової суспільних відносин, у результаті може спровокувати неочікувані, на перший погляд, наслідки, перетворившись на метод залякування та породження тієї-таки корупції, у тому числі, щодо представників як великого, так і малого та середнього бізнесу, які звикли грати за правилами.

Крім висловлених вище сприятливих для цього підстав – досі недосконалий механізм функціонування правоохоронних органів та ймовірність використання у ролі потужної бази "псевдовикривачів" осіб, які перебувають "на гачку" у правоохоронців, можливість застосування норм такого закону, як способу зміщення керівників підприємств, які перебувають на перетині інтересів третіх осіб, фальсифікування анонімних повідомлень, з метою побудови на представниках бізнесу корупційних схем "вирішення питань за винагороду". Зрозуміло, при цьому викривальницькі повідомлення навряд чи матимуть належний вплив.

Чи підтвердяться і, якщо так, то яким чином вказані перестороги – покаже час. Але мій політичний і адвокатський досвід свідчить, що наслідки можуть бути більш, ніж небезпечними не лише для бізнесу, але й для кожного громадянина.