Чи є світло в кінці "сміттєвого тунелю"?

Блог
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Петро Багрій, співвласник компанії "Кліар Енерджі"

Віднедавна у Києві нарешті на рівні міста розпочалось сортування сміття. Поки в рамках експерименту по всьому місті встановили близько 2500 контейнерів для сухих фракцій сміття, а саме пластику та скла. Однак це вже можна вважати непоганим кроком вперед, розмови про сортування сміття в Києві тривали роками і нарешті з’явились перші реальні дії.

Проблеми із поводженням з відходами по всій країні вже поволі перетворюються на справжнє лихо. Ми пам’ятаємо ситуацію з Грибовицьким сміттєзвалищем у Львові. Втім проблеми зі сміттєзвалищами є чи не в кожному місті України і Київ — не виключення. Полігон ТПВ № 5 у Підгірцях, що приймає до 50% всього сміття киян — переповнений. Просто закрити його неможливо, адже нас чекає повторення львівської історії, коли місто буквально "потопало" у смітті.

Абсолютно логічним першим кроком для вирішення сміттєвої проблеми є сортування сміття, для того, щоб хоч якось зменшити об’єми відходів, що ми продукуємо. Міська влада вже відзвітувала про перші результати експерименту. Поки вони скромні, на полігони вдалось вивезти на 50 вантажівок сміття менше, це зекономило близько 3500 кубічних метрів простору на полігонах.

Сортування сміття — лише перший крок для вирішення проблеми поводження зі сміттям. Для її комплексного вирішення потрібно створити умови для приходу інвесторів в цю сферу. В свій час європейські країни по-різному проходили шлях до цивілізованого поводження з твердими побутовими відходами. Наприклад, наразі у Норвегії переробляється 97% пластикових пляшок, з них 92% йде на повторне виробництво нових пляшок. Частина пластикових матеріалів вже була перероблена більш ніж 50 разів, загалом лише близько 1% пластикових пляшок потрапляє на полігони. Країні вдалось досягти такого результату через декілька факторів. По-перше, в Норвегії існує так звана “розширена відповідальність” виробників, тобто вони відповідальні за тару, яку виробили аж до кінця її життєвого циклу. Уряд встановив спеціальний екологічний податок: чим більше виробник переробляє своїх старих пляшок, тим він (податок) менший. А якщо переробка становить понад 95%, то податок скасовується взагалі. Крім того, на тару існує спеціальна заставна вартість, що додається до вартості будь-якого напою. В перерахунку на гривні вона становить від 3,5 до 8,8 грн в залежності від об’єму. Повернути свої кошти можна здавши пляшку у спеціальні "фандомати", що розміщені у багатьох супермаркетах по всій країні. Нещодавно влада Норвегії заявила, що готова купувати сміття, якого вже не вистачає, тільки б не зупинялись сміттєпереробні заводи, що забезпечують тисячі будинків електроенергією та теплом.

Що ж повинна зробити держава, щоб залучити інвестиції в цю сферу? Перш за все, вирішити проблему нерівності заготівельників вторинної сировини. Станом на сьогодні в Україні діє дивна система стимулювання. Зокрема, ПДВ на макулатуру скасований, а на інші види вторинної сировини — ні. Ситуація і справді дивна, чим заготівельник макулатури відрізняється від заготівельника пластику? А фактично вони перебувають в нерівних умовах. Також потрібно розглянути встановлення мита на імпорт сміття. Як би це дивно не звучало, але наразі багато українських сміттєпереробних заводів закуповують вторсировину за кордоном.

Читайте також:

Інвестиції у переробку сміття в Україні можуть сягнути мільярд євро

Цінне сміття

Друге — підняти вартість захоронення відходів. Поки захоронити відходи буде дешевше, ніж переробити — проблема не вирішиться. Разом з тим, потрібно посилити екологічний контроль та відповідальність за незаконний вивіз сміття на стихійні сміттєзвалища.

І найголовніше, слід створити прозорі та ефективні стимули для інвесторів приходити у цю сферу. Утилізувати сміття можна різними способами. Морфологічний аналіз столичного сміття свідчить, що кількість вторинної сировини складає 5-7% від загальної кількості. Тобто з рештою сміття потрібно також щось робити. Для України цікавим тут може бути досвід Франції, яка здавна розвиває технології спалювання сміття для виробництва електричної та теплової енергії.

При цьому практикується як спалювання сміття в спеціальних котлах так і виробництво полігонного біогазу з подальшим його спалюванням. Для прикладу, в центрі Парижу знаходиться сміттєспалювальний завод компанії Veolia, який щоденно приймає 400 вантажівок зі сміттям зі всього Парижу, а це більш ніж 3500 тонн сміття на день. Вся цінна вторсировина відстортовується і направляється на переробку, органічне ж сміття закопують на глибину близько 4 метрів, зверху засипають піском і утрамбовують. Через деякий час до полігонного басейну під’єднують спеціальні труби, по яким полігонний біогаз потрапляє для спалювання. Щорічно завод генерує понад 130 000 МВт/год електроенергії та частину теплової енергії, загалом цього вистачає для 41 200 домашніх господарств.

При звичайному спалюванні сміття використовують спеціальне обладнання, що спалює сміття при температурі близько 1200 градусів. При такій температурі більшість шкідливих сполук просто знищуються, якщо ж температура в системі падає, відбувається аварійна зупинка процесу спалювання, для того, щоб не нанести шкоди екології. До речі, щоб цього не сталось, іноді до сміття підмішують торф, це допомагає постійно утримувати високу температуру. Шкідливі викиди затримують при цьому спеціальні хімічні фільтри, завод повністю безпечний для навколишнього середовища та людей. Схожий завод розміщений також і в центрі австрійського Відня.

Поки ж в Україні працює лише один сміттєспалювальний завод "Енергія", що розміщений в Києві. Він здатний переробляти до 25% всіх ТПВ, що продукують кияни, однак потребує негайної модернізації фільтрів. Наразі на ньому встановлені лише електричні фільтри, що вловлюють лише важкі частинки, для повної безпеки необхідна заміна фільтрів на хімічні (як у Франції), для цього потрібно вкласти близько пів мільярда гривень. А враховуючи, що завод в комунальній власності, навряд місто так швидко зможе знайти необхідні ресурси для модернізації. Розумним виходом буде запрошення інвесторів та надання їм певних фінансових гарантій, адже будівництво сміттєпереробного заводу може коштувати десятки мільйонів євро. Такою гарантією могло б бути часткове запровадження "зеленого" тарифу на спалювання сміття, при дотриманні всіх екологічних норм.

Впевнений, якщо б інвестори отримали чіткий сигнал та фінансові гарантії, через десяток років про проблему зі сміттям ми навіть не згадували б. Вірю, що рано чи пізно так і станеться і ми назавжди вирішимо це питання.