ПрОтруєння: Чому Україна не може утилізувати залишки пестицидів

Блог
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Наталія Колос, редактор журналу БІЗНЕС

Сьогодні вже складно уявити сільське господарство без застосування пестицидів — гербіцидів і інсектицидів. В той же час світові тенденції тяжіють до зменшення кількості внесення такої хімії, схиляються до екологічних аналогів, забороняють використання ртуть- та хлорвмісних препаратів. Проте в Україні їх не меншає. І одна з головних проблем, що цьому заважає, — неможливість утилізації пестицидів.

Хімічна формула

Щорічно в Україну ввозиться більше 100 тис. т пестицидів. Зазвичай більшу їх частину аграрії швидко розкуповують та вносять в ґрунт на початку посівної чи у процесі росту сільгоспкультур.

Проте, за даними господарств, десь близько 10-15% ввезених хімікатів фермери та аграрні компанії не використовують. З часом пестициди стають непридатними до використання і потребують своєчасної утилізації.

Чому виникають такі залишки? У всьому світі, і Україна тут не виняток, відбувається чіткий розрахунок потреб кожного конкретного господарства щодо кількості того чи іншого хімікату на сезон вирощування с. г. культур. Країни ЕС вимагають такого чіткого розрахунку: там існує дуже жорстка система контролю обігу шкідливих речовин спеціальними державними установами. Аграріїв чекають величезні штрафи та кримінальна відповідальність, якщо є якісь наслідки.

До того ж, країни ЕС знищують зайву агрохімію не механічним, а хімічним шляхом на спеціально облаштованих заводах. В Україні такої чіткості ніхто не вимагає. Отож, залишки отрутохімікатів мертвим вантажем осідають всередині країни.

В Україні немає жодного заводу, який би міг займатися утилізацією такого типу відходів у екологічно безпечний спосіб. В основному, через його високу вартість. Адже у зв'язку з відсутністю дієвої нормативно-правової бази, постійною зміною правил та потенційними значними фінансовими затратами, такий завод може обійтися інвестору до 10 млн. євро.

В українських інвесторів цих грошей або немає, або їх не хочеться витрачати на таку справу, а от іноземні до нас навряд чи зайдуть — зі зрозумілих причин.

Та й сама побудова такого заводу вимагає немалих витрат. Левова частка піде на установку спеціальних печей, що функціонують на паливі з робочою температурою понад 1000°С з метою розкладання продукту на безпечні елементи, облаштування заводських труб фільтрами, які допомагають мінімізувати відсоток шкідливих викидів у атмосферу.

Щоправда, у Шостці є підприємство з переробки залишків ЗЗР, але їхні технології дозволяють утилізувати тільки певні сполуки та молекули. Підприємство ще радянських часів, і там наразі відсутні сучасні технології, методики та підходи до утилізації хімічних сполук чи тари з-під них.

Тож гостру проблему утилізації на себе ніхто перебирати не хоче, бо це і дорого, і проблемно — треба отримати ліцензію від Мінекономіки.

Тим часом відомство не хоче брати на себе відповідальність за утилізацію цих препаратів всередині країни. Йому легше вивезти препарати для знищення за кордон, але влада не робить і цього. Вартість утилізації у Франції, Німеччині, Польщі, Великій Британії становить близько 500-800 євро/т, плюс затрати на збір, пакування, вивезення відходів. Отож, загальна сума витрат може вилитися у 1,5-2 тис. євро/т. Для порівняння: на шосткінському заводі утилізація 1 тонни пестицидів коштує від 13 тис. грн. (444 евро).

Кінці у воду

Крім невикористаних та прострочених хімікатів в Україні накопичуються фальсифіковані ЗЗР. Щороку їх ввозять з-за кордону до 20 тис. т. Як правило, агрогосподарства, щоб не мати проблем із законом, утилізують їх механічним шляхом: закопують в землю, виливають у лісосмугах, чим дуже забруднюють грунтові води, а відтак і питну воду та грунт.

На українському ринку близько 25% саме фальсифікованої продукції, а виявляють її правоохоронці досить небагато. До того ж утилізувати арештований фальсифікат можна тільки після рішення суду.

Навіть коли воно винесене, виконати його складно: відсутні вітчизняні потужності та механізми транскордонного перевезення.

Законодавство України покладає відповідальність за утилізацію непридатних або заборонених пестицидів та пластикової тари на імпортера продукції. Виробник ЗЗР повинен і оплатити цю процедуру. Імпортери ЗЗР мають договори з компаніями, які утилізують тару та прострочені препарати. Але і тут не все так просто.

Шлях до Європи

Проблему утилізації пестицидів можна було б вирішити через відкриття режиму транскордону, що дозволить вивозити такі ЗЗР у Європу для знищення. Законодавча база для цього в Україні є і вона відповідає міжнародним нормам. Рішення про відкриття транскордону ухвалюють державні інституції.

Протягом останніх п’яти років Європейська Бізнес Асоціація займалася вирішенням питання транскордонного перевезення пестицидів в країни ЄС для екологічно безпечного їх знищення.

А в Україні за той же час здійснено переклад Базельської конвенції, яка регулює механізм транскордону, внесено зміни до українського законодавства – Постанови КМУ №1120 від 2000 року та усунуто існуючі технічні невідповідності, надано письмову згоду на транскордон. Отож, питання лише в затвердженні Мінекології. Але чиновники не поспішають із цим рішенням.