Спліт-система: як жити далі небанківському фінансовому ринку

Блог
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Дмитро Леонов, головуючий ради УАІБ

Модель перерозподілу регуляторних повноважень, яку торік поспіхом прийняла Верховна Рада для покращення показників виконання вимог Меморандуму з МВФ, не вважалася найкращою ані серед експертного середовища, ані серед більшості представників небанківського сектору.

Законом став нашвидкуруч відредагований текст законопроекту про “спліт”, поданий попереднім Президентом України та впродовж чотирьох років редагований попереднім парламентом. На жаль, очікувана велика мета, заради якої прискорено приймався “спліт”, а саме підписання нової програми співробітництва з МВФ, пішла в архів разом із наспіх зібраним “технічним” урядом. Отже, мета пішла, а “спліт” залишився.

Зрозуміло, що питання, як жити далі, виникло в усього небанківського фінансового ринку. І основний центр прийняття рішень на півроку перемістився на рівень самих небанківських фінансових установ.

Ключове питання, на яке кожна установа має дати собі відповідь, — залишатися на ринку чи ні. Проте таке питання виникало лише у тих фінустанов, які за “сплітом” переходили у царину регуляторних повноважень НБУ. Для них вочевидь суттєво підвищується регуляторне навантаження, притаманне політиці НБУ порівняно з політикою Нацкомфінпослуг. Для фінансових установ страхового та небанківського кредитного ринку “спліт” діє вже просто зараз, і наслідки його прийняття нині відчутні, проте вони дещо різні для страхового та кредитного сегментів.

Страхові наслідки

Враховуючи той факт, що весь склад членів Нацкомфінпослуг її завершальної каденції сформований із представників виключно страхової спільноти, останніми роками регулювання цього ринку відбувалося, з одного боку, більш професійно, а з іншого — більш “консенсусно”. Проте зворотним боком такого порозуміння регулятора і ринку стало більш-менш комфортне регуляторне середовище.

Від НБУ, як регулятора, марно сподіватись на подібний рівень консенсусу з ринком як за формами, так і за змістом регулювання. До того ж стандартизація страхової діяльності та страхового нагляду на рівні як законодавства ЄС, так і міжнародних документів у цій сфері надає Нацбанку широкий спектр можливостей із запровадження жорсткіших вимог до страхових компаній.

До початку реалізації “спліту” з ринку підуть страхові компанії, невпевнені у своїй успішній діяльності під наглядом НБУ. Серед цієї категорії можуть опинитися як “схемні” та “кептивні” страхові компанії, так і просто невеликі фінансові установи, які не бачитимуть подальшої доцільності провадження бізнесу за нового співвідношення доходів та витрат на його утримання. Водночас до набуття Нацбанком регуляторних повноважень на ринок намагатимуться вийти нові страхові компанії, аби зробити це за лояльних умов. І серед них будуть не лише абсолютно нові компанії, а й такі, що створюються на заміну “схемним”.

Після набуття НБУ регуляторних повноважень вихід на ринок нових СК припиниться, але незабаром знов поновиться, хоча й значно повільніше. Імовірно, СК, які залишаться на ринку в другій половині 2020 р., зможуть попрацювати приблизно дев’ять місяців (до кінця 2020 р. та I квартал 2021 р.) — до проведення НБУ моніторингу показників ринку та аналізу звітності окремих страховиків. Далі Нацбанк розроблятиме власні алгоритми припинення діяльності страховиків, підвищення вимог до їхньої прозорості та систем управління. Після розширення законодавчої бази та проведення аналізу річної звітності страховиків НБУ, безумовно, почне виводити з ринку СК, які не відповідатимуть насамперед критеріям “загальної стабільності” ринку.

Перерозподіл та концентрація страхового ринку триватиме орієнтовно до середини 2021 р., і, найімовірніше, на користь страхових компаній з іноземним капіталом. Наприкінці 2021 р. в усіх звітних документах страховий ринок буде характеризуватися новим регулятором та міжнародними експертами як “стабільний та прозорий”. Через відхід з ринку частини страховиків протягом 2020-2021 рр. може спостерігатися навіть деяке падіння статистичних показників окремих сегментів ринку, відкоригувати які може, зокрема, девальвація гривні.

Проте НБУ може дати декілька поштовхів до розширення окремих сегментів підлеглого йому страхового ринку. Насамперед це страхування кредитних ризиків, яке й зараз є доволі поширеним, а з концентрацією під наглядом НБУ одночасно і кредитного, і страхового ринків може стати “умовно-обов’язковим” з позиції регулятора. Другий сегмент — страхування життя (“лайфове” страхування). Хоча його умовно можна назвати конкуруючим страховим продуктом для депозитних продуктів банківського сектору, але НБУ може потенційно як пригнітити його, так і розвинути як альтернативний механізм залучення заощаджень громадян.

Кредитні перспективи

Щодо небанківського кредитного ринку, тут ситуація складатиметься неоднозначно та нелегко. Це зумовлено значною подрібненістю цього ринку за групами окремих фінансових послуг та 90%-вим перетином цих послуг з ідентичними послугами банків. Мабуть, на цьому ринку і сконцентрується основна проблематика Закону про “спліт”, гострота якої залежатиме насамперед від суб’єктивного сприйняття НБУ, як регулятора, не лише якості надання, а й загалом доцільності існування окремих категорій фінансових установ та їхніх послуг за умов наявності в Україні “стабільної та прозорої” банківської системи.

Якщо “банкоцентричний” погляд на модель розвитку кредитного ринку в Нацбанку переважить, то вислів “хто не сховався, я не винен” може стати написом на “воротах” цього ринку.

Фінансові установи, які не підуть з ринку до липня 2020 р., опиняться в лабораторних умовах з тестування їхньої життєздатності стандартами та вимогами, наближеними до існуючого банківського регулювання аналогічних фінансових послуг. Вірогідність такого підходу виявиться пасткою не лише для небанківських кредитних установ та споживачів їхніх послуг, яких “виштовхнуть” з ринку, а й для кредитного ринку та економіки України в цілому.

В гонитві регулятора за гарантованою стабільністю небанківського кредитного ринку він може бути практично знищений, незважаючи на те що саме небанківський кредитний ринок нині задовольняє потреби тих споживачів (насамперед фізичних осіб та суб’єктів МСБ), які не відповідають вимогам та стандартам доступу до банківських послуг.

Неадекватний рівень регуляторного тиску на небанківські кредитні установи може призвести до скорочення доступу фізичних осіб та суб’єктів МСБ до кредитних послуг та значного падіння показників в окремих сегментах ринку. Відповідно, замість нормального ринкового задоволення цього попиту небанківськими фінансовими установами таким дрібним суб’єктам на рівні держави пропонуватимуться нежиттєздатні кредитні “ерзац-продукти” із соціальним забарвленням на кшталт “доступних кредитів для малого бізнесу” або “доступної іпотеки для молодих сімей”. Кількість споживачів цих спонсорованих державою послуг буде вочевидь обмежена та непоказова в масштабах усієї держави.

Наразі такі нежиттєздатні для України “шаблони” доповнять різноманітними обіцянками “антикарантинної” кредитної підтримки бізнесу й окремих категорій громадян. Зрозуміло, що в якості політичної презентації такі продукти є яскравими, але слід врахувати, що різноманітні подібні програми вже, щонайменше, двічі провалювалися за часи незалежності України, оскільки повністю суперечили наявним обсягам джерел їх фінансування з боку держави та обмеженнями щодо мінімальних вимог до їхніх отримувачів з боку банківської системи.

Небанківський кредитний ринок тому й існує досі в усьому світі, що в будь-якій країні він задовольняє ті потреби суб’єктів суспільства, які не вписуються в об’єктивно високі стандарти та вимоги до стабільності банківської системи. Отже, наразі саме від НБУ залежить, знайде регулятор політичну волю для діалогу з ринком чи сховається від його учасників за ґратами своєї “незалежності” та “регуляторної спроможності”.