Понеділок, 23 квітня 2018 15:22

“Україна — неоране поле для інвестицій та інвесторів”

Тарас Барщовський, засновник групи компаній T.B. Fruit Тарас Барщовський, засновник групи компаній T.B. Fruit

“Ніколи не здаватися і боротися” — з таким гаслом Тарас Барщовський, засновник групи компаній T.B. Fruit, лідера українського ринку та третього за потужністю виробника концентрованих соків в Європі, йде по життю і ним же керується в бізнесі

Маючи в “арсеналі” сім заводів в Україні і поза її межами, декілька тисяч гектарів садів, тисячі співробітників у підпорядкуванні, він розробляє план розвитку в інших країнах (Грузія, Польща), збирається зайняти 30% сокового ринку з новим брендом “Світанок” та вважає Львів найкращим місцем на Землі. Про те, як змінюється його бізнес, як зупинити відтік українців та відродити українське село, пан Барщовський розповів в інтерв’ю БІЗНЕСу

— Які періоди в побудові вашого бізнесу були для вас найкритичнішими і які з них — найважливішими? Що вам найбільше запам’яталось?

 — Найбільше запам’ятовується найважче. Одна з найважливіших віх мого бізнесу — служба в армії. Це старт мого виховання. Кожен хлопець має пройти якусь школу, щоб відірвати його від маминої спідниці. В мене були добра школа і перший етап, який навчив мене відповідати за людей. Я служив ще в Радянській армії. В зоні моєї відповідальності було 30 людей. Я починав звичайним рядовим, а повернувся додому старшиною. Це етап, який навчив мене ніколи не здаватися. Тому завжди кажу своїм людям, що кожну проблему можна вирішити. Не можна щось вирішити тільки в разі смерті, в інших випадках потрібно боротися.

 І це правило — боротися — йде зі мною по життю. Відтоді як я розпочав свій бізнес і до тепер ми увесь час боремося, вже більше 20 років. Деколи розказую своїм дітям, що ми завжди на вістрі ножа і ніколи з нього не сходимо.

 Наступний період — це мій старт в якості бізнесмена. Спочатку був маленький магазинчик, далі ми переросли в гуртівню, а ще пізніше — заснували транспортну компанію, яка займалась перевезенням харчових продуктів. Цьому сприяла випадкова зустріч з людиною, яка у 1990-х роках користувалась нашими послугами з перевезення концентрованих соків.

 Ще один знаковий етап — зустріч з німцем Конрадом Янке, власником заводів, які ми обслуговували. Далі був розвиток у переробці фруктів. Окремо я б виділив кредитування, адже для кожного бізнесу важливі фінансові вливання. Потрібен банк, а банк — це люди, які мають розуміти твій бізнес. Тому ми співпрацювали з “Дельта Банком”, що зрозумів наш бізнес і кредитував нас. Наступний етап — вихід на міжнародні ринки, будівництво заводу в Польщі.

 Все своє життя керуюсь правилом: максимальна користь з будь-якого продукту. Якщо колись я починав переробляти фрукти і думав, що з яблука можна зробити лише сік, то за декілька років зрозумів, що з цього яблука можна ще отримати ароматичні речовини, вичавити сік прямого віджиму. Так народилася торгова марка Galicia. Потім ми почали сушити вичавки з яблук і робити з них біопаливо, зараз виробляємо пектин, а з концентрованого соку робимо порошок, який часто використовують у парфумерії. І ці всі етапи необхідно було пройти, щоб зрозуміти, що з одного яблучка можна зробити багато видів продукції. А найважче — продати це все на ринках, де тебе ніхто не чекає, завоювати зі своїм продуктом гідне місце в світі конкуренції. До речі, понад 90% нашої продукції ми продаємо в Європу й Америку, де якість має бути якнайвищою. Ми маємо довести якість і надійність постачальника відомим світовим маркам, пройти всі їхні сертифікації, виконати вимоги і втриматися там. Це — найважче і найважливіше!

 — На скільки років розрахована ваша стратегія?

 — Я не вірю в стратегії більше ніж на два-три роки. В мене може бути широке, розмите бачення більше ніж на п’ять років, але чіткий горизонт — це рік, а на 75-80% — максимум два с половиною — три роки. Якщо хтось розказує, що в нього розписано все на 5-10 років, це неправда. Це нереально.

 — Якби свого часу ви не познайомились з Конрадом Янке, чим би займалися зараз?

 — Не знаю, можливо, перевезеннями. Чому я доводив Янке, що хочу цим займатися? Тому, що не хотів залежати від нього. Це була вузька спеціалізація. Зараз в Україні багато наливних вантажів, наприклад соняшникової олії, а тоді їх було мало. Я думав: що ще треба зробити, щоб замкнути свій ланцюжок, щоб не залежати ні від кого?

Тарас Барщовський
46 років 
Засновник групи компаній T.B. Fruit Бізнес пана Барщовського розпочався з організації у 1999 р. транспортної компанії для перевезення наливних харчових вантажів. У 2003 р. було придбано приміщення колишнього колгоспного цеху у м.Городок (Львівська обл.). Наразі компанія володіє сімома заводами: чотири — в Україні, два — у Польщі, один — у Молдові. Заводи виробляють соковий концентрат, пюре, заморожені фрукти та овочі, з осені налагоджено виробництво пектину. Компанія розвиває власні яблуневі та ягідні сади на площі 1,2 тис.га, вирощує овочі на площі 2 тис.га, виробляє соки прямого віджиму та смузі під ТМ Galicia, ТМ “Світанок”.

 

 — Ви мріяли бути адвокатом. Чи пішли б ви цією стежкою, якби не подалися в торгівлю?

 — Я вчора про цю свою мрію говорив з польським адвокатом, а саме про те, що все життя і є адвокатом, адже відстоюю весь час свої інтереси. Без адвокатського посвідчення, але з великим досвідом. По суті, я адвокат свого бренда.

 — Ви згадали про “Дельта Банк”. 2015 р. у вас були проблеми, пов’язані з кредитуванням в цьому банку. Майно двох ваших компаній було арештовано. Чим це все скінчилось?

 — Все дуже просто. Ми мали великий кредит у “Дельта Банку” — понад $100 млн. До нас зверталися різні компанії, що мали в цьому банку депозити. Було б правильно об’єднати наші кредити і їхні депозити і вирішити ці питання поза банком, але ми змушені захищати наші інтереси через суди. Я взяв на себе зобов’язання повернути гроші тим компаніям та фізичним особам, яким був винний “Дельта Банк”. З правової і моральної точки зору “Яблуневий дар” і “Танк Транс” (компанії, майно яких було заарештовано. — Ред.) в особі приватної фірми “вибілює” обличчя України, тому що віддає кошти міжнародній компанії, що вклала в країну чималі кошти (ідеться про компанію Cargill. — Ред.). Ми зобов’язалися і повертаємо ці гроші.

 — Ви спілкуєтесь з Миколою Лагуном?

 — Зрідка, але за останні півроку кілька раз спілкувалися.

 — Він не в Україні?

 — Я гадаю, він в Україні, ми спілкувалися телефоном. Микола вміє робити бізнес в Україні. У тій ситуації, що склалася тоді в “Дельта Банку”, немає його вини, на мою думку. Він рятував банк до останнього.

 — Чи відчуваєте ви полегшення для ведення бізнесу в Україні?

 — Звичайно, є як “плюси”, так і “мінуси”. До “мінусів” можна віднести те, що до 2013 р. куди б ти з прапором України не зайшов, усі аплодували і вітали. Всі говорили: Україна росте. Зараз кажуть — війна, корупція, і це дуже негативно впливає на нас, на тих, хто робить міжнародний бізнес. 99% нашої продукції іде на експорт. Продукція німецької чи швейцарської компанії продається простіше, маючи лейбл “вироблено в Німеччині” чи “вироблено у Швейцарії”, а ми постійно маємо “вибілювати” те, що робиться у нас в країні, і доводити, що наш продукт — високої якості.

 “Плюси” — це скасування регулювання бізнесу. Малий бізнес зараз не стикається з колишніми проблемами — санстанції, екологія, пожежні. ПДВ приходить автоматично. Ніхто цього ніколи не розумів, навіть після Помаранчевої революції. Зараз це працює і для малих, і для великих компаній. Нікому нічого платити не потрібно. Ми про це мріяли 20 років. Ще одна перевага в тому, що ти можеш дискутувати з податковою. Також це покращення фінансування. В Україні умови зараз кращі: повертають ПДВ за нові машини і відсоткові ставки по кредитах — усього 5-6%.

 Багато хто каже, що з країни виїжджають люди, бо тут немає роботи. Так от, дайте мінімальну зарплату в €450-500, і ніхто не буде їхати з України. Звичайно, що за €200 людина працювати не буде. Якщо ми будемо платити гідну зарплату, в людей підвищиться купівельна спроможність, а слідом — ціни в магазинах. Якщо виросла комунальна складова, людина не може працювати за €200. Це мають зрозуміти всі, і з часом зрозуміють.

1 24

 — Яка середня зарплатня на ваших підприємствах?

 — В мене зараз в цьому напрямку повна революція. Ми вводимо систему з п’яти основних складових. Перша — мінімальна зарплатня в $500. Друга — мультиплікатор, або показник від виду трудової діяльності. Наприклад, для прибиральниці він становитиме 0,6. Для бухгалтерів є три категорії, для найвищої мультиплікатор — 1,2, для головного бухгалтера — 1,5. Директор, начальник виробництва — 2-2,5. Третя — стаж. В мене працюють понад 400 людей, що мають стаж більше семи років, 180 людей — більше десяти. Ми впроваджуємо надбавку за стаж: п’ять років у компанії — 5%, 10 років — 10%, понад 10 років — 15%. Це стимул працювати і залишатися у компанії.

 Четверта складова — це КРІ. У нас є три показника, які додають по 5%. І п’ята — премії, місячні чи річні. Якщо водій автонавантажувача на деревообробці добре працює, він може отримати $800. У суботу він отримує подвійну оплату.

 Будь ласка, зробіть у себе таку ж систему оплати праці. Якщо розробити таку систему мотивації, люди працюватимуть, інакше — виїдуть. І так пів-Польщі спілкується українською мовою.

“Ми розглядаємо Грузію. Свого часу в цій країні ми хотіли займатись переробкою винограду, тепер повертаємося туди для переробки грузинських мандаринів”

— А у вас немає такої проблеми?

 — Є. І якщо я це починаю відчувати, уявляю, як відчувають це інші компанії. Але, повірте, у Польщі немає меду. Туди виїжджають ті, хто не спробував цього раніше. Ті, хто там попрацював, повернулися назад. Бо працюєш по 10 годин, спиш “під плотом”, поляки-роботодавці ставляться до наших заробітчан набагато суворіше. Я знаю все це, бо почав свою трудову діяльність з польських заробітків — працював на будівницт ві, і зараз нічого там не змінилось. Та політика, що зараз є між Україною і Польщею, сповна перекладається на людей. Держава — це люди, і всі управлінські рішення впливають на людей.

 — З якими фінансовими результатами ви закінчили рік?

 — В Україні зосереджено 35-40% мого бізнесу. Якщо говорити по групі компаній в цілому, то минулого року ми отримали €30 млн EBITDA, це плюс €1-1,5 млн в динаміці. Все, що заробили, ми інвестуємо. Всі інвестиції зараз йдуть в Україну. У нас непочатий край роботи. В Європі дуже важко робити бізнес, все зарегульовано набагато більше, ніж в нас. Україна — неоране поле для інвестицій та інвесторів. А в світі дуже багато вільних грошей. Якщо раніше гроші йшли до Росії, то зараз вона закрита, інвестувати в Африку — страшно. А тут така країна під боком!

 — Ви розглядаєте ще якісь країни для будівництва нового заводу?

 — Так, ми розглядаємо Грузію. Ще раніше ми купили там землю. Свого часу в цій країні ми хотіли займатись переробкою винограду, тепер повертаємося туди для переробки грузинських мандаринів. Це чистий екопродукт, який росте в горах, який ніхто не обробляє. Торік на потужностях Galicia ми вже спробували переробити мандарини. У шкірках мандаринів міститься 20% пектину, тому вони будуть перероблятися в Грузії і завозитись в Україну.

 — Коли запуск?

 — Пізньої осені цього року запускаємо виробництво. Це буде переробка 50-60 тис.т мандаринів. Повністю безвідходне виробництво.

— Скільки плануєте інвестувати в Грузію?

 — €3-5 млн.

 — Як швидко має окупитися виробництво?

 — За два — три роки.

 — Непогана економіка.

 — А я не інвестую в щось, що окупається більше ніж за три роки. Це нецікаво (сміється).

 — Які саме продукти виготовлятимуться в Грузії?

 — Основне — це соки прямого віджиму, відходи будуть сушитись для виробництва пектину.

 — Куди плануєте експортувати ці соки?

 — Сік будемо доставляти в Україну і вже на місці розливати під ТМ Galicia. Нам в лінійці саме не вистачає соку з тропічних фруктів.

 — Ви ж принципово не хотіли робити соки з цитрусових.

 — Так, ми не хотіли працювати з сировиною, що переробляємо не ми. Але тут інша ситуація, мандарини ми перероблятимемо на власних потужностях.

 — Раніше ви говорили, що третій завод плануєте будувати в Польщі.

 — Так, ці плани актуальні, і третій завод у Польщі будуватимемо 2020- 2021 рр. Поки отримуємо дозволи. Наприклад, щоб отримати дозвіл екологічної служби, треба чекати мінімум три роки. Служба за цей час визначить, чи не робить якийсь птах гнізда на тому місці, де планується забудова. Якщо це буде впливати на цих птахів, ніхто не дозволить там будувати підприємство. В Європі все страшенно зарегульовано. Не завжди це сприяє інвесторам.

 — Які частки Galicia і переробки концентратів в Україні і за ї ї межами?

 — Якщо говорити про концентрати, то ми займаємо 23-25% європейського ринку та 8-11% — світового. Щодо соків, то на українському ринку Galicia позиціонується у дорогому сегменті (100%-ві натуральні соки), а це 20% сокового ринку України. З них на нашу продукцію припадає 60-70%. Зараз ми виходимо на ринок з новим продуктом в дешевшій категорії. Це нова торгова марка “Світанок”, яка вже є в продажі. Ми вирішили піти в цю категорію, щоб зайняти свою нішу і в цьому сегменті. На ринку, що падає, завжди є місце, і я його бачу. Зараз в Україні не так багато сокових компаній. Ринок обвалився: був 700 млн л, став 400 млн л. Тому для нас це золотий час, щоб зайти на цей ринок. Згодом він почне рости до попередніх показників споживання.

 — На яку частку ринку розраховуєте?

 — Наш план — зайняти мінімум 30% полиці сокового ринку України. Я маю для цього всі можливості.

 — Як плануєте протистояти “Сандорі”?

 — Будемо чемні і дуже сильно вою вати не будемо (сміється). Але, маючи великі потужності з виробництва концентрованих соків, ми можемо зайняти вагому частку ринку.

 — Протягом скількох років збираєтесь реалізовувати свій план?

 — Звісно, я б хотів зробити це за два роки, але гадаю, ми зробимо це за три-чотири роки.

 — Чим буде вирізнятися новий продукт “Світанок”?

 — Якістю і ціною. За невеликі гроші ми робимо дуже якісний продукт. Це сік з яблук, ягід, овочів з власних садів і своєї ж переробки.

 — Як ви взагалі оцінюєте перспективи розвитку українського сокового ринку?

 — В Америці середнє споживання соку на душу населення становить 50-53 л на рік, у Німеччині — 35-38 л, Польщі — 23-25 л, в Украї ні ж — 10 л на рік. Щоб досягти показників Польщі, нам є ще куди рости. Я вважаю, що соковий ринок в Україні ще пустий, і він зросте мінімум вдвічі.

 — Багато досліджень українського ринку підтверджують, що українці не довіряють сокам, вважають їх ненатуральними, некорисними. Як цю довіру відродити?

 — Ринок соків знищили самі ж виробники соків. Конкуренція між собою нищить продукт через якість. Знижуючи ціну при високих валютних складових, таких як упаковка, концентрати, виробники знижують якість і в результаті втрачають довіру людей. Наша перевага в тому, що ми вирощуємо і переробляємо для наших соків власну, не імпортовану сировину.

 — У вас був етап, коли ви говорили про співпрацю з Євгеном Черняком (власник компанії Global Spirits, ТМ “Хортиця”, “Шустов”). Що це була за співпраця, чи продовжується вона зараз?

 — Поки співпраці немає. Ми планували поєднати мої знання виробництва зі знаннями і досвідом Євгена в продажах, але далі наразі це не зайшло. Ми з ним хороші товариші, але в бізнесі не співпрацюємо.

“Зараз ми виходимо на ринок з новим продуктом в дешевшій категорії. Це нова торгова марка “Світанок”, яка вже є в продажі. Ми вирішили піти в цю категорію, щоб зайняти свою нішу і в цьому сегменті. Наш план — зайняти мінімум 30% полиці сокового ринку України”

 — В які країни ви зараз найбільше експортуєте?

 — Мій бізнес складається з декількох основних частин — переробка фруктів, це 70% обороту. Далі — транспортні перевезення “Танк Транс”, Galicia, сільське господарство, деревообробка “ТБ Пак”. По продукції деревообробки — це Туреччина, Франція, Польща, Німеччина, Нідерланди, Італія. По Galicia — це Америка, Корея, Ізраїль (наш сік п’ють в ізраїльських школах), уся Європа, Китай. Щодо основного бізнесу T.B. Fruit, наша продукція — концентровані соки, пюре, соки прямого віджиму — купляють практично всі великі компанії по розливу соків у всьому світі. До Японії, наприклад, ми продаємо буряк, моркву, чорницю, яблука. До Європи, Америки — яблучний, вишневий, малиновий, чорничний, чорносмородиновий, аронієвий концентровані соки.

 У Європі ми є одними з найбільших переробників біопродукції — переробляємо близько 60 тис.т біояблук, біочорниці. Ринок органічних продуктів зростає на 5-7% щороку. T.B. Fruit є одним з найбільших гравців на цьому ринку в світі. Американський ринок великий і дуже цікавий. Ми давно відкрили офіс у Чикаго. Конкуруємо з китайцями на американському ринку. Китай складає Україні велику конкуренцію в цьому напрямку.

Це монстр, який швидко зростає, але й зростає їхнє внутрішнє споживання. Якщо порівняти українські та китайські сади, то Україна вирощує 1-1,2 млн т яблук на рік, Китай — 45 млн т. 95% вони самі споживають, і цей рівень постійно підвищується. Зростає і споживання соку в Китаї. Зараз він десь на рівні 2 літри на особу на рік. Це в 5-6 разів менше, ніж в Україні, і в 15 разів менше, ніж в Європі. Якщо китайці питимуть сік на рівні з українцями (10 л на людину на рік), це утворить велику нестачу сировини на світовому ринку. Вони з експортерів концентрату дуже швидко перетворяться на імпортерів. Молоде покоління не хоче пити чай. Україна має великі можливості наситити цей ринок. В Китаї мода на європейські продукти, вони там продаються по високих цінах в дорогих магазинах, в тому числі наша Galicia.

 — Ви казали, що будете розширювати площі садів та ягідників. Що вдалось зробити в цьому напрямку?

 — Зараз у нас 1200 га саду, з них 450 га засаджені яблунями, 650 га — вишнями, більше 100 га — малиною. Це все поля біля Городка, у довколишніх селах. Для їх обробки необхідні тисячі людей. Обробка садів — довгі гроші, адже виходиш в нуль лише через 5-7 років, в той же час 20 років вирощуєш і отримуєш дохід. Це величезний потенціал для українського села.

 Наприклад, обробка зернових відрізняється від мого бізнесу тим, що для неї потрібно більше техніки, менше людської праці. Маржа з 1 га площі під зерновими складає $200- 300, а саду — $7-8 тис. Це ті гроші, на які родина, що вирощує 3-5 га саду, може непогано жити. Але для цього потрібне фінансування людей, які вирощують саджанці. Існуючі програми працюють дуже слабо.

 Моя мрія — захопити людей садом, щоб вони жили цим. Щоб знали, що, маючи кілька гектарів саду, вони можуть здати врожай і отримати гроші. Зараз моя мрія частково здійснюється, в нас зростає кількість садів з року в рік.

 У 2017 р. ми переробили 10 тис.т малини. Хто колись знав Україну як великого виробника малини?! Наразі це найпопулярніший товар, малина дає врожай вже через два роки і 1 кг малини коштує $1. З 1 га можна зібрати до 8 т, тобто $8 тис. Сім’я може обробляти кілька гектарів без спецтехніки.

Якщо село почне це робити, то прийдуть інвестори. Це обов’язково відбудється.

 — Ви говорили, що всі свої інвестиції спрямовуєте на розвиток компанії. Скільки їх було торік та які плани на цей рік?

 — Починаючи з 2010 р. щороку це не менше €12 млн. Торік це було €12,7 млн. Від €12 млн до €18-20 млн — сума варіюється в залежності від кількості своїх та залучених коштів. Я впевнений в цьому, тому інвестую.

 — Колись йшла мова про IPO компанії. Зараз в цьому є необхідність?

 — Люди йдуть на IPO, коли їм не вистачає оборотного капіталу або закінчуються можливості в банківському фінансуванні. Щоб український бізнес йшов на IPO, має бути мода на Україну. Зараз моди на Україну немає. Це основна проблема не тільки для політиків, але й для бізнесу.

— Як цю моду відновити?

 — Не хочу говорити про політику, бо це брудна і “невдячна” справа, але, на жаль, від неї дуже багато залежить.

 — Ви колись думали про те, щоб жити не в Україні?

 — Коли мені було 25-27 років, такі думки були.

 Але для мене Львів — найкраще місце на Землі. Я міг собі дозволити, щоб мої діти жили і вчилися за кордоном, але я був категорично проти цього, я багато про це думав. Я переконаний, що це правильне рішення. Можливо, вони не отримали зарубіжної освіти, але вони лишились українцями. Якщо віддати дітей в 16 років на навчання в Англію чи Америку, то вже в 19 вони не будуть українцями. Той досвід, який я їм дам на своєму підприємстві, вони не отримають в Гарварді. Нехай приїде поляк, німець чи англієць і попробує тут працювати. Він буде працювати по тій схемі, яку вивчив в зарубіжному вузі. А в Україні вона не працює. Вся наша родина вважає, що нема кращого місця, ніж те, де ми живемо.

 — Якою ви бачите свою компанію через п’ять років?

 — Політика впливає на бізнес, але сподіваємося, що все зміниться на краще. В Україні закінчиться війна. Посилиться банківська система, виросте рівень життя, ми зможемо платити людям більше $1 тис. Сподіваюсь, це станеться швидше, ніж за п’ять років — через рік-півтора. Важливо, щоб закінчилося все, що відбувається на Сході. Ми звиклися з війною, ми уваги не звертаємо на те, що відбувається там. А це ненормально, це має припинитися.

 — Про що ви мрієте?

 — Я мрію про звичайні, прості речі, які насправді є найдорожчими. Щоб всі були здорові і отримували насолоду від власної праці, щоб люди, які в мене працюють, були щасливі. Щоб перестали гинути люди. Мрій багато, але вони прості, земні.

 

Дополнительная информация

  • Автор: Ірина Чернявська
Прочитано 2026 раз

Медиа

Другие материалы в этой категории: « Позичене новосілля Підводна течія »
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии
NOT ROOT---counter < 0 ---not Root, not-buy, counter fail---9---0

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з найцікавішими та актуальними матеріалами.