Понеділок, 05 березня 2018 10:14

“Мрію, щоб українські товари знали в усьому світі”

Людмила Русаліна, співвласник холдингової компанії “Петрус” Людмила Русаліна, співвласник холдингової компанії “Петрус”

Людмила Русаліна, співвласник холдингової компанії “Петрус”, розповіла, як починався і трансформувався її бізнес, а також про свої мрії, деякі з котрих вже здійснились.

— Яким був початок вашого бізнес-шляху?
— Починалося все 28 років тому — у 1990 р. Після інституту я прийшла працювати до держпідприємства “Укрімпекс”, яке отримало ексклюзивні права на зовнішньоекономічну діяльність. Було дуже цікаво, тому що це були перші зовнішньоекономічні контракти України, перше спілкування з іноземними компаніями.
Саме тоді я побачила перспективи для власного бізнесу. Згодом стала співзасновником підприємства, яке першим на ринку України почало надавати митно-ліцензійні послуги. Ми орендували склади, підписували контракти на поставки продуктів харчування, косметики, напоїв тощо, будували дистрибуцію, логістику, шукали фахівців. Все створювали самі.

"Петрус-Алко" — один із лідерів українського алкогольного ринку, стратегічним напрямком діяльності якого є випуск лікеро-горілчаної продукції. Історія компанії почалась у 2000 р., коли вона стала розпорядником Золотоніського лікеро-горілчаного заводу “Златогор”. Наразі свою продукцію ГК “Петрус” експортує в 22 країни: США, Китай, Молдову, Вірменію, Азербайджан, країни Балтики, Іспанію, Німеччину, Польщу, Канаду тощо

— Як відбулась трансформація від торгівлі до виробництва?
— Прийшла криза 1998 р. Банки зупинили фінансування. Шоком для імпортерів став новий Закон, який вводив високі податки на імпорт сільгосппродукції. А в нас були підписані великі контракти, що передбачали санкції, ми мали обов’язки перед іноземними партнерами. І не було чим розрахуватися — купували за валюту, а продавали за гривні. В мене стояли сотні вантажівок з продуктами. Треба було приймати рішення: закривати бізнес чи швидко змінюватись і йти іншими напрямками.
Я вирішила: треба зберегти відносини з серйозними іноземними партнерами, але скоротити імпорт. А капітал, який є, інвестувати у розвиток вітчизняного виробництва. Першою була недобудована Черкаська кондитерська фабрика. Ми інвестували понад 20 млн грн. Придбали австрійське й італійське обладнання, технології та рецептури для виробництва вафель, печива та рулетів. Тоді народилась мрія, що наша країна може стати не лише сировинним придатком, але й виробником якісної продукції з доданою вартістю.
Почали крок за кроком будувати дистрибуцію тут і шукати партнерів в інших країнах. Дуже важко було заходити на ті ринки. Геть усюди є американське, європейське — десятки років. Нас ніхто ніде не чекав. Є сертифікація, є місцеві особливості, історичні традиції, якісь смакові нюанси…Водночас нас не можна було порівняти з великими корпораціями. Вони мають серйозну державну підтримку, наприклад відшкодування ПДВ. Вони не проходять перевірки кожного місяця і не знають жодного дня затримки — їм ПДВ повертають автоматом. Вони подають звітність за рік, і якщо вони щось переплатили, отримують відшкодування. Для нас це була фантастика.

— Який напрямок обрали наступним для розвитку компанії?
— Ми паралельно працювали з імпортом алкогольної продукції: бренді, лікери. Цей сегмент нас зацікавив, тому що я розуміла — в нас є сировина для виробництва якісних спиртів, в нас є старовинні народні рецептури.
В той час декілька лікеро-горілчаних заводів вели з нами перемовини щодо дистрибуції їх продукції. Вони мали застаріле обладнання, а я бачила у Європі лінії зовсім іншого рівня. Ми почали працювати із заводом “Златогор”, оскільки він здався найцікавішим — зі старовинними традиціями та хорошими людьми, які жили своєю справою. Ми інвестували в нові італійські лінії, придбали обладнання для водопідготовки, підготовки спиртів та отримали низку цікавих продуктів.
Наразі ми — лідери з виробництва бальзамів в Україні та експортуємо їх на ринки багатьох країн. Найвищою оцінкою для мене був дзвінок мами, яка сказала: “В мене був бронхіт. Я взяла твій бальзам — молоко з медом і за три дні одужала. Дякую тобі за виробництво гарного продукту”.

— Як швидко це вдалось зробити — встановити нові лінії, запустити?
— Швидко казка мовиться, але не скоро справа робиться. Поки замовив лінію, поки її зробили, привезли, встановили — кожен з процесів займає рік.
В алкогольному бізнесі своя специфіка. Від ідеї нового бренда до втілення може пройти півтора роки. Спочатку вимальовується дизайн. Потім робиться нова пляшка, тестова прес-форма. На це йде до півроку, якщо дуже швидко працювати. Лише після цього можемо замовити нове оснащення для лінії. Це ще три-чотири місяці. За цей час ми розробляємо рецептури, проходимо дегустаційні комісії, які їх затверджують. Працюємо з фокус-групами споживачів, отримуємо зворотній зв’язок.
Саме цей напрямок своєї праці я дуже люблю. Ти десь щось побачив, в собі відчув щось, в тебе народилась ідея продукту. Далі ти з командою фахівців, однодумців починаєш її опрацьовувати. Вони вносять професійні пропозиції та новації, й ідея, як “дитина”, починає народжуватися та зростати. А згодом продукт має з’явитися на полицях — це теж великий шмат роботи. І лише після цього ти бачиш результат від споживачів.

— У скількох країнах ви продаєте свою продукцію?
— Зараз ми експортуємо в понад 30 країн та регіонів: Європу, Азію, Австралію, Канаду, США тощо. Останнього року відкрили для себе новий континент — Африку. Понад рік ми шукали клієнта, адаптували нашу продукцію під смаки і потреби африканського ринку. А вони відрізняються від європейських, американських, українських. Ми підписали контракти і почали постачання до Нігерії. Географію плануємо розширювати. Зараз ведемо переговори з Анголою та Марокко — ринки серйозні та дуже цікаві. Африканські країни наразі швидко розвиваються: зростають і ВВП, і купівельна спроможність населення.

— У що треба інвестувати, щоб бути конкурентоспроможним?
— У виробництво, обладнання, технології… Щоб виробляти таку продукцію, ми інвестували десятки мільйонів доларів. Без інвестицій нічого б не було.
Прикро, коли твої суперники з інших країн мають державну підтримку, а ти можеш розраховувати лише на себе. Сподіваюся, що держава зрозуміє необхідність трохи підтримувати вітчизняного виробника. Хоча за останні роки стало краще з поверненням ПДВ. Як експортер, можу сказати, що дуже вдячна за це і державі, і податковій службі. 
На світовому ринку точиться економічна війна. Не треба ілюзій щодо того, що в світі всі друзі. Якщо ми хочемо займати гідне місце в світі, маємо тримати позиції, розробляти стратегії і втілювати ці плани у життя не лише як окремі бізнес-структури. Треба діяти єдиним фронтом — як український бізнес — в рамках спільних інтересів. І якщо ми ще будемо мати “державне плече”, ця підтримка повернеться до держави стократно, адже з’являться нові ринки збуту й валюта.

— Скільки людей у вашій компанії? Чи відчуваєте ви дефіцит робочої сили у зв’язку з трудовою міграцією до Європи?
— Зараз у нас понад 2,5 тис. співробітників, і я дуже цим пишаюся, намагаюся створити кращі умови для працівників і по заробітній платі, і по соцпакетах. Доходи у гривні знецінились втричі, людям важко виживати. Також збільшується плата за комунальні послуги, життя стає дорожчим, а зарплата зростає повільно. Ми повинні створити такі умови, щоб їхали до нас, а не від нас. І це теж залежить від бізнесу, від соціальної позиції власників, від держави.

— Які ще напрямки ви започаткували у своєму холдингу?
— Після запуску кондитерського й алкогольного виробництв вирішили надалі диверсифікуватись. Табурет на двох ніжках — нестійка конструкція, а якщо їх, наприклад, шість, то його важче повалити. Я побачила цікавий напрямок — хлібопекарна промисловість. В Черкаській області придбали комбінат, який і зараз виробляє борошно для кондитерської промисловості — і для нас, і на ринок, і на експорт.
Дуже цікавим був сегмент птахівництва. Ми придбали одну фабрику, потім другу, третю. У Черкаській і Київській областях створили ефективні птахокомбінати з виробництва яєць. Згодом з’явилась можливість продати цей бізнес. Я її реалізувала, а кошти інвестувала у комерційну нерухомість.

“Треба діяти єдиним фронтом — як український бізнес — в рамках спільних інтересів. І якщо ще ми будемо мати “державне плече”, ця підтримка повернеться до держави стократно, адже з’являться нові ринки збуту й валюта”

— Чи маєте проблему з підробками вашої продукції?
— Якщо податок низький, то нема сенсу займатися підробкою. У кондитерській промисловості податки — як у будь-якого непідакцизного товару, і там підробки не мають сенсу.
В алкогольній галузі останні роки відбуваються жахливі речі: незрозуміло, з якого спирту робляться напої без акцизної марки у пластикових каністрах. Цю отруту можна придбати по інтернету. І вона складає до 50% ринку. Звісно, силові структури намагаються щось зробити з цим, але їм важко відслідкувати, тому що цим займаються маленькі гаражі, підвали, де розливають навіть не промисловим методом і транспортують без будь-якого контролю.

— Як може боротись з підробками бізнес?
— Сам бізнес не зможе ефективно боротись. Він може зібрати інформацію, може ретранслювати її до силових структур. Але бізнес не має інструментів, щоб знищувати ці цехи. Мають працювати силові структури, але у тісному зв’язку із бізнесом та бізнес-асоціаціями. Ми, як галузь, на чолі з Асоціацією “Укр-горілка” теж ініціюємо ці процеси. Інформація потрібна, щоб покупці зрозуміли, що зекономивши 30 грн., вони ризикнули життям і здоров’ям. Тоді цей сегмент почне звужуватись.
Державі контрафакт коштує дорого. Нема надходжень від акцизу, податку на прибуток, ПДВ. Нема офіційних робочих місць, нема податків на заробітну плату. Водночас ще й витрати на лікування людей, які отруїлися тим непотребом.

— Як на ваш бізнес вплинула ситуація з Кримом та Донбасом?
— На жаль, після агресії з боку Росії Україна тимчасово втратила певні території. Триває АТО, і багато людей страждають. Це дійсно біль. Ми теж постраждали — наші співробітники загинули. Ми втратили філіали, не кажу вже про гроші та товарообіг. Дуже боляче, що такі процеси є в нашій країні. Чим швидше ми, як громадяни, як спільнота, зрозуміємо, що ми один до одного маємо ставитись як єдина нація і шукати те, що нас поєднує, а не те, що роз’єднує, тим швидше виправиться ця жахлива ситуація.
Коли до мене звертаються люди із зони АТО, які були моїми конкурентами, які втратили там бізнес, я допомагаю їм, як можу. І якщо є пропозиція виробляти їхні бренди на наших заводах, ми співпрацюємо. Це не конкуренти, а люди, які втратили можливості, проте хочуть творити, розвиватися і робити щось добре для нашої країни.

— Про що ви мрієте?
— Я народилася в Києві і прожила тут багато щасливих років. Я дуже люблю Київ — це найдивовижніше і найпрекрасніше місто у світі. Я дуже хочу, щоб і Київ, і Україна були передусім мирними, квітучими, багатими і красивими. Щоб Україна була країною, де люди хочуть жити, де вони можуть розвиватися, заробляти, бути заможними і щасливими. Щоб не лише українці хотіли жити, творити і бути щасливими в Україні, а щоб люди з інших країн мріяли потрапити до нас.
Ще з дитинства в мене була мрія, щоб те, що вироблено в Україні, продавалося в усьому світі. Щоб люди казали: “О, це зроблено в Україні, я хочу це придбати, тому що це висока якість, тому що це найкращий в світі товар”. Я працюю над втіленням цієї мрії у життя.

Дополнительная информация

  • Автор: Володимир Чеповий
Прочитано 2720 раз

Медиа

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии
NOT ROOT---counter < 0 ---not Root, not-buy, counter fail---9---0

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з найцікавішими та актуальними матеріалами.