Понеділок, 26 лютого 2018 09:48

“Криза нам дала великий поштовх”

Олександр Барсук, директор ПП “Ярослав” Олександр Барсук, директор ПП “Ярослав”

Компанія “Ярослав”, яка спеціалізується на виготовленні текстильних виробів і пошитті постільної білизни, виникла в період тотального дефіциту товарів легкої промисловості в Україні

І відтоді стрімко розвивалася, відновлюючи занедбані фабрики в різних куточках країни. Перманентні кризи змушували її власника, Олександра Барсука, неодноразово перекроювати структуру збуту та виводити на ринок нову продукцію. Саме тому він вважає будь-яку кризу своєрідним поштовхом для якісного розвитку компанії

 — Як виникла ідея і проходило становлення вашого бізнесу?

— На початку 1990-х років я звільнився з армії і, щоб прогодувати сім’ю, працював таксистом на власному автомобілі. Але коли зламалася машина, а проблема забезпечення родини залишилася, я вирішив займатися торгівлею — продавати за кордоном українські товари. Варто зазначити, що у той час, а це були 1993-1994 рр., українських товарів було мало. Люди, які займалися цим видом бізнесу, на тлі тотального дефіциту в країні возили за кордон продукти харчування і якийсь мотлох. Ми вдвох із дружиною шили фартухи та хутряні шапки, які я намагався продати в Румунії та Польщі.

Ця діяльність тривала недовго,  адже в мене з’явилася ідея шити  продукцію для українського ринку.  Можливо, тут спрацювало те,  що по натурі я домосід і мені не  подобаються тривалі відлучення  від дому. Так ми з дружиною почали  свій бізнес — разом до ночі  шили фартухи, а ранком я ніс їх до  магазинів під реалізацію. Ми охопили  київські ЦУМ, універмаг  “Україну” та Подільський універмаг.  Причому все, що ми шили, продавалось  практично в перші години  роботи магазинів. Ми відчули нехватку  “робочих рук” і найняли  кількох надомниць. Дуже швидко  наш бізнес розширився і вийшов  за межі ФОП. Постала потреба відкривати  компанію, яку ми й зареєстрували  1995 р.

Як зараз пам’ятаю, тоді було заведено  називати фірми малими приватними  підприємствами, і чомусь  це дуже “різало вухо”. Адже я вважав,  що приставка “мале” обмежує  масштаби роботи бізнесу. Я вже  тоді планував, що “Ярослав” виросте  в серйозну компанію, тому  ми одразу ж відкинули слово “малий”  в юридичній назві.

Згодом ми взяли в оренду приміщення  і щомісяця намагалися  збільшити свої потужності: купували  нові швейні машинки, винаймали  працівниць і збільшували  орендні площі. Якщо спочатку ми  займали 100 кв.м, то на момент  “виходу з оренди” розширили свої  площі до 1 тис.кв.м.

— Коли переїхали у власні приміщення?

— У 1999 р. на аукціоні ми придбали  приміщення площею 4,5 тис.кв.м  частково за власні кошти, частково  — за позичені. Одразу ж до компанії  почали ставитися по-іншому:  банки із задоволенням стали нас  кредитувати. Тут також важливо  було те, що ми завжди працювали  “в білу”. Відтоді почався період інтенсивного  розвитку.

2001 р. до компанії приєдналася  швейна фабрика в смт Димер  (Київська обл.). На той час це було  колективне підприємство “Промінь”,  де залишилися працювати з  десяток робітників. Виробничі потужності  підприємства буди вкрай  занедбані — обладнання практично  зруйноване, приміщення не  опалювалося. Ці працівники, які  юридично були власниками фабрики,  прийшли до мене з проханням  дати їм роботу. Вони переписали  свої “паї”, і фабрика перейшла  у власність підприємства “Ярослав”.  Я вважаю, що ваучерна приватизація  — це, швидше за все, помилка  держави, хоча для нас це була  можливість наростити потужності,  а для людей — отримати робочі  місця. Крім того, усім колишнім власникам “Променя” ми виплатили  компенсацію за ваучери.

Сусіднім підприємствам легкої промисловості пощастило менше, їхні виробничі цехи люди розібрали по цеглинах.

Зараз на Димерській швейній фабриці працюють близько 60 осіб. Компанія реорганізувала підприємство, запустила нові цехи, оновила обладнання і освоїла випуск нової продукції — стьобаних ковдр.

Олександр Барсук
56 років
Власник і директор ПП “Ярослав” В структуру виробничих потужностей компанії “Ярослав” входять чотири підприємства, на яких розміщені сім площадок (ПП “Ярослав” (м.Київ), ТОВ “Фабрика “Промінь” (смт Димер, Київська обл.), ТДВ “Богуславська суконна фабрика” (м.Богуслав, Київська обл.), ТДВ “Стеблівська бавовняна прядильно-ткацька фабрика” (смт Стеблів, Черкаська обл.)). Основна спеціалізація — виготовлення постільної білизни, пледів, ковдр, матраців, товарів для дітей, кухонного та інших видів текстильної продукції. Компанія першою в Україні освоїла виробництво тканин для пошиття спецодягу для металургів і хіміків. 90% вироблених товарів поставляється на вітчизняний ринок, решта — експортується (здебільшого до європейських країн)  

 — Коли до структури “Ярослава” увійшли інші фабрики?

— Богуславську суконну фабрику ми придбали 2004 р., Стеблівську — 2008 р. До речі, Стеблівська суконна фабрика — одна з найстаріших в Україні, її історія налічує 200 років. І, чесно кажучи, ми не мали бажання її купувати, адже стан виробничих потужностей був вкрай критичним. Такий актив при купівлі обходився надзвичайно дешево — $50-100 тис., а інвестиції в обладнання потрібні були дуже значні. Наприклад, лише один ткацький верстат коштував EUR100 тис., а таких верстатів треба було десятки, і це не враховуючи інше обладнання. На оновлення Стеблівської фабрики нам довелося взяти значні банківські кредити.

— Про які суми йдеться?

— Про мільйони доларів.

— Ви придбали Стеблівську фабрику напередодні фінансової кризи. Як вона позначилася на цьому підприємстві зокрема й на компанії в цілому?

— Одразу після купівлі Стеблівської фабрики все склалося дуже добре. Я б навіть сказав, анекдотично.

Справа в тому, що на складах підприємства лежало близько 20 тис. ковдр, що багато років не знаходили покупця. На той час в Китаї стався страшний землетрус, і держава вирішила купити цю партію ковдр, які було направлено постраждалим від стихії.

Ми отримали суму, що вдвічі перевищувала закупівельну ціну цього товару, і одразу ж інвестували її в переозброєння потужностей фабрики.

Що стосується кризи, то 2009 р. збут нашої продукції скоротився на 80%, і ми були змушені тяжко працювати. Хоча дуже швидко, буквально за перші три місяці, компанія “Ярослав” знову вийшла на стовідсоткове завантаження виробництва.

Тому криза насправді дала нам великий поштовх — ми почали робити дійсно гарні дитячі ковдри на Стеблівській фабриці (до цього йшла похмура сіра клітинка).

Ми першими в Україні освоїли виробництво бавовняних і льняних пледів.img882

— Як нову продукцію сприйняв ринок?

— Дуже добре. Більше того, на той час близько 90% експорту нашої продукції йшло на російський ринок (до 2014 р.), і я навіть спеціально обмежував ці постачі, щоб наша продукція залишалася на внутрішньому ринку і потрапляла на європейський. Це був надзвичайно цікавий час, в деякі місяці ми відвантажували до 20 машин продукції.

— В чому полягали труднощі кризового періоду (2009 р.)?

— Було таке відчуття, ніби ти розслаблений ідеш вулицею і раптово на голову виливають відро крижаної води. Ми були не готові до кризи, адже вісім років до цього мали період стабільності й розвитку. Шоком стали різкі коливання курсу валют, через які ми зазнали значних втрат.

— Які зміни приніс 2014 р., коли почалися бойові дії в Донбасі?

— Тоді різко скоротився експорт нашої продукції до Росії — постачі зменшилися із 20 вантажівок в місяць до однієї (вантажівка товару — це близько $50 тис.). Наші експортні відвантаження зменшилися до мінімальних обсягів, ми здійснювали незначні постачі в Європу і почали працювати на склади. Хоча цей кризовий період теж змусив компанію дуже швидко перебудовуватися.

Ми “вижили” завдяки виготовленню дитячих іграшок. На той час у нас зібралося багато відходів швейного виробництва (обрізків), і наші майстрині почали вигадувати і шити з них іграшки. Перспективність цього напрямку дозволила нам запустити “іграшку” в масове виробництво. Фактично половина компанії виробляла дитячі іграшки, хоча до цього ми взагалі не займались їх пошиттям.

Звичайно, компанія повернулась до попередньої товарної структури виробництва, але іграшки ми продовжуємо шити. Більше того, зараз “Ярослав” залучає фахівців, які займаються виготовленням дитячих іграшок на професійному рівні.

— Які знакові події відбуваються в компанії зараз?

— Ми змінюємо структуру підприємства. Якщо раніше у компанії не було потреби систематизувати вироби, оскільки вся наша продукція продавалась, то зараз ми бачимо, що ситуація докорінно змінилася. На ринку успішно працюють лише компанії, які працюють системно. Це стосується роботи з колекціями виробів, якості продукції, економного ставлення до ресурсів і сировини.  

— Ви маєте на увазі прогнозування збуту?

— Так, ми робимо прогнози, проте до них я ставлюсь скептично. Наразі щось прогнозувати дуже складно. Коли відбувається падіння курсу національної валюти чи, не дай Боже, якісь критичні воєнні події на фронті, це змінює ситуацію на ринку. Тому довгострокові прогнози, на жаль, не завжди спрацьовують.  

— Яку долю зараз займає експорт в структурі збуту компанії?

— Не більше 10%. Якщо раніше, до 2014 р., на російський ринок ми продавали широку товарну лінійку нашої продукції, то до Європи зараз експортуємо лише ковдри та пледи (швейні вироби користуються меншим попитом).  

— Компанії вдалося повністю компенсувати втрату російського ринку?

— Так, ми замістили російський ринок українським та європейським. Такі європейські країни, як Норвегія, Швеція, Фінляндія, країни Балтії, Германія та Польща, готові повністю викуповувати нашу текстильну продукцію. Хоча платять вони не так “щедро”, як, скажімо, Росія. Ми отримуємо запити від російських споживачів і можемо продавати туди товар дорожче. Проте Росія — ненадійний клієнт.  

— Чи є можливості наростити експорт?

— Так. Зараз ми розробляємо нову лінійку продукції — це вироби з льону, які плануємо продавати за кордон. Є певні домовленості стосовно збуту. Також ми вже придбали відповідне виробниче обладнання, що буде встановлено на наших київських потужностях.

“Я буваю за кордоном і часто чую такі розмови: німецьке підприємство перенесли в Румунію, в Угорщину чи в Польщу. У мене одразу постає питання: чому не переносити потужності в Україну, адже такий варіант цікавіший для бізнесу. Відповідь європейських бізнесменів проста: в Україні ненадійно”  

— Що надихає вас працювати в Україні? Чи планували виїхати з країни і чому залишились?  

— На початку 1990-х років, коли я ще не мав бізнесу, а в країні були розруха і бідність, я планував заробити невеличкий капітал і вивезти свою сім’ю за кордон. Скажімо, вони б жили у Франції, а я б приїжджав в Україну, щоб контролювати бізнес. Минуло кілька років і стало зрозуміло, що це були безглузді думки. Адже я побачив, що в Україні теж можна побудувати щось значуще і цінне. Я побачив, як відбувається відновлення зруйнованого вщент підприємства. І зрозумів, як треба будувати бізнес, де люди зможуть отримувати зарплату більшу, ніж в цілому по галузі, і при цьому без затримок.

За 23 роки діяльності компанії ми жодного разу не затримували зарплату працівникам. Компанія жодного дня не простоювала, хоча з точки зору економіки підприємства це неправильно. Я маю на увазі, неправильно виробляти продукцію, яка в певному обсязі не потрібна ринку. Але коли мова заходила про вибір робити правильно для бізнесу і при цьому звільняти працівників, я завжди ставав на бік людей. Адже я певною мірою відповідаю за них.  

Тому зазначу, що за останні 15 років мені жодного разу не спадала думка виїхати з України.

— Якою ви бачите Україну через п’ять років?  

— Для України я бачу польський тип розвитку. Ми могли б стати конкурентом Польщі в Європі. Я буваю за кордоном і часто чую такі розмови: німецьке підприємство перенесли в Румунію, в Угорщину чи в Польщу. У мене одразу постає питання: чому не переносити потужності в Україну, адже такий варіант цікавіший для бізнесу. Відповідь європейських бізнесменів проста: в Україні ненадійно. Ця “ненадійність” не пускає в Україну європейський бізнес.

— Якою ви бачите компанію через п’ять років?  

— Я хотів би, щоб компанія інтенсивно розвивалася. Не в сенсі різкого збільшення кількості працівників чи обсягів виробництва, а щоб вона стала ефективнішою і легше керованою.

Хоча паралельно ми розширюємо наші потужності та продовжуємо відновлювати зруйновані підприємства. Наприклад, Сумщина, де ми купили ткацьку фабрику в Кролевці, залишається достатньо депресивним регіоном. На фабриці зараз працюють 70 осіб, але до літа наступного року ми плануємо збільшити кількість працівників до 300.  

— Який обсяг інвестицій освоїла компанія за останні кілька років і на що пішли ці кошти?

— За останні п’ять років ми інвестували близько $5 млн в оновлення текстильного обладнання (фарбувальні та чесальні машини, ткацькі верстати).  

— Які інвестиційні плани?

— Наступні п’ять років плануємо інвестувати близько $1 млн щорічно, і ці кошти теж підуть в обладнання і модернізацію виробничих потужностей. Джерело фінансування — кредитні ресурси.  

— В “Ярослава” є кілька каналів збуту — 19 фірмових магазинів, інтернет-майданчик та 30 магазинів, що відкрито за франчайзингом. Який з них найперспективніший і вартий для розвитку та інвестування?

— Усі ці канали збуту перспективні, усіх їх ми плануємо розвивати. До найперспективніших я б відніс інтернет-торгівлю, але, на жаль, зараз цей канал не показує приросту продажів (хоча в Україні цей сегмент росте надзвичайно інтенсивно). Ми працюємо над виправленням цієї ситуації.  

До каналів продажів також варто додати експортний напрямок. Наразі є пропозиція відкрити мережу магазинів у Празі та Бухаресті. Планую з’їздити туди і вивчити питання на місці. Гадаю, це буде не більше п’яти-семи торгових точок.

— Були випадки, коли підприємці виходили із франчайзингу?  

— Так, були, адже там дуже жорсткі умови. Франчайзингові магазини повинні мати схоже обладнання, схожу викладку продукції, також вони не мають права продавати не нашу продукцію. Зараз від приватних підприємців надходить багато пропозицій відкрити магазини за франчайзинговою схемою в Києві. Цього ми не дозволяємо, адже в столиці в “Ярослава” є власна мережа магазинів. Ми вітаємо франчайзинг, наприклад, у Львові, Одесі чи Харкові, там, де бренд “Ярослав” не дуже відомий.

— Чи надходять вам пропозиції продати компанію “Ярослав”?  

— Ні, таких пропозицій не було. Якось була пропозиція від американських фондів купити в “Ярославі” долю, але я відмовився.

Дополнительная информация

  • Автор: Наталія Шевченко
Прочитано 2005 раз
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии
NOT ROOT---counter < 0 ---not Root, not-buy, counter fail---9---0

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з найцікавішими та актуальними матеріалами.