Володимир Чеповий
спільно інвестувати
 
Володимир Полевий
захистити свій бізнес
 
Юрій Гусєв
розповісти про свій бізнес
 
Світлана Власова
розвивати свій бізнес
 
Олексій Чуєв
включитися у бізнес-події
Понеділок, 29 січня 2018 09:20

“Ми проходили разом з галуззю і розвиток, і технічні революції”

В українській молочній галузі прізвище Чагаровський відоме давно. За словами Вадима Чагаровського, який за свою кар’єру керував чотирма молочними підприємствами, в його роду вже четверте покоління працює в молочній галузі. Очолюючи Союз молочних підприємств України, пан Чагаровський критично ставиться до поточного стану української молочної галузі та планує реалізувати нові молочні проекти. Він переконаний, що можна бути по-справжньому успішним, якщо не зраджувати свої життєві принципи.

— Ви вже понад 20 років в молоч­ному бізнесі. Що зумовило роботу в цій галузі?
— Мій батько був директором мо­лочного заводу, і що таке молочне виробництво, я бачив з дитинства. Ми з братом-близнюком навіть не обирали спеціальність, батьки здали наші документи в Одеський техно­логічний інститут харчової промис­ловості ім.Ломоносова на факуль­тет “Технологія молока і молочних продуктів”, і ми жодного разу не пошкодували про це. Вже четверте покоління в нашому роду працює в молочній промисловості. Ми про­ходили разом з галуззю і розвиток, і технічні революції.

— На виробництво потрапили од­разу після інституту?
— Так, хоча розподіл після інституту дозволяв працювати головним інже­нером. Мій батько в той час (в 1980-і роки) очолював молочний завод, і я почав працювати помічником май­стра у нього на заводі. І за півтора роки я пройшов шлях від помічни­ка майстра до старшого інженера, а брат у цей час навчався в аспі­рантурі Всесоюзного науково- дослідного інституту молочної про­мисловості в Москві.

Попрацювавши на виробництві, я закінчив аспірантуру, працював асистентом, старшим науковим співробітником, доцентом Одесько­го технологічного інституту харчо­вої промисловості ім.Ломоносова. Брат захистив докторську дисер­тацію і став завідувачем кафедри. Але ректор інституту не хотів, щоб брати працювали на одній кафедрі, оскільки це, на його думку, могло призвести до зловживань службовим становищем, і запропо­нував мені перейти на іншу кафедру. Але я цього не прийняв. Щоб не створювати конфліктних ситуацій, ми на сімейній раді вирішили, що я маю піти з інституту і працювати в молочній галузі.

— На якому підприємстві?
— Початок 1990-х років — період створення спільних підприємств. І ми з компанією Parmalat створили в Одесі перше спільне українсько- італійське молочне підприємство “Одіталат”, яке випускало молоко тривалого зберігання під торго­вою маркою Parmalat. Але оскільки підприємство очолювала люди­на, яка також керувала Одеським об’єднанням молочної промисло­вості, виник конфлікт ринкового і радянського підходів до організації бізнесу. Доля підприємства була ви­значена, і залишатися там було без­перспективно. Я подав документи на конкурс з обрання директора Балтського молочноконсервного комбінату дитячого харчування, і в 1997 р. колектив обрав мене дирек­тором.

— Який етап у вашій кар’єрі був найцікавішим і найуспішнішим?
— Усі проекти в моєму житті успішні, але особливо можу виділити два — “Галактон” і Білоцерківський молоч­ний комбінат.

— А робота на Балтському молоч­ноконсервному комбінаті?
— Я прийшов на це підприємство вже в умовах ринку і намагався по­ставити його роботу на економіч­ні рейки. Було очевидно, що якщо завод приймає на переробку 60 т молока на добу, він не може утри­мувати штат з 700 осіб, тому що у вартості продукції частка зарплати досягала 70%. Потрібно було прово­дити скорочення. Начальники цехів не подавали списки кандидатів, тому що на підприємстві працювали жи­телі одного селища, і ніхто не міг вигнати свого сусіда або кума. І я, мо­лодий і гарячий керівник, підготував наказ на звільнення 200 працівників. Поки я зустрічався в Києві з пред­ставниками компанії “Тетра-Пак”, на заводі розпочався страйк, оскільки колектив не прийняв таких звільнень. Тоді пішов я і залишив успішний про­ект з виробництва молочних про­дуктів під торговою маркою “Ласуня”. Зусього цього я виніс урок: якщо не можеш керувати конфліктом, не роз­починай його.

— Тобто ви очолювали чотири мо­лочних підприємства, два з яких вважаєте найуспішнішими?
— Так. Найцікавіший період був, коли я працював на “Галактоні” (з 1998 р.). Це був час становлення молочно­го ринку. Тоді всі прийняті рішення були успішними. “Галактон” для мене став великою школою, яка допомогла піднятися на абсолютно новий рівень як керівнику. Саме на цьому підприємстві філософія власників (Валерія Хорошковського, Вадима Гуржоса та Вадима Григор’єва) і моя збігалися. Це рідкісний приклад в українських реаліях, коли у бізнес­менів все вийшло тому, що вони до­тримувалися моральних принципів. Підприємство не будувало ніяких схем ухилення від податків, бізнес був “білим” і “прозорим”. Водночас власники не приховували, що готу­ють “Галактон” до продажу.

— За скільки в 2001 р. “Галактон” був проданий компанії “Планета менеджмент”?
— За $12 млн. Слід сказати, що свого часу власники купили підприємство за $300 тис. Ми досить часто зустрі­чаємося, і вони досі шкодують, що продали підприємство, адже це був один з найуспішніших їхніх бізнес-проектів. Можливо, якби вони по­працювали тоді ще декілька років, ідея про продаж у них вже б не ви­никла.

— Після продажу “Галактона” ви ще довго очолювали підприємство?
— У 2005 р. я пішов, бо не зміг пра­цювати в такій системі, де у тебе не­має права прийняття рішень. Хоча в “Галактоні” я був власником усього 1% акцій, мені було боляче йти, адже підприємство стало рідним. Але я не шкодую, що пішов, — я зберіг себе, свої життєві принципи.

— Чим зайнялися після того, як пішли?
— У березні 2005 р. розпочався но­вий етап моєї кар’єри. Тоді Україна стрімко бігла до Європи. На внутріш­ньому ринку з’явилися міжнародні гравці: Danone, Lactalis, Wimm-Bill-Dann (зараз PepsiCo). Було очевидно, що з такими гравцями можна кон­курувати тільки новими ідеями, про­дуктами, технологіями. Так виникла ідея будівництва нового підприєм­ства — Білоцерківського молочного комбінату. Він за технічним оснащен­ням мав років на десять випереджа­ти молочну галузь України. І у вересні 2005 р. ідея перетворилася на бізнес-план, з яким я став ходити по банках. Відгукнувся Укрексімбанк, який ви­ділив 80% коштів для реалізації про­екту. Загалом на будівництво заводу потрібно було близько $25 млн. Тоб­то партнери мали вкласти ще 20% від вартості. Цими партнерами стали мої земляки, одесити, — власники Одеського олійножирового комбі­нату. Але партнери не розрахували сили, оскільки одночасно будували ще одне підприємство — Іллічів­ський олійножировий комбінат. Тому довелося шукати нових партнерів. Власник компанії “Терра-Фуд” Ста­ніслав Войтович викупив 80% акцій, дофінансувавши необхідні кошти, і Білоцерківський молочний комбі­нат благополучно почав працювати, незважаючи на важкий кризовий 2008 р.

— Зараз вам простіше організува­ти підприємство з нуля або очоли­ти діючий бізнес?
— Я не став би очолювати підприєм­ство, корпоративна культура якого йде в розріз з моїми принципами. Тому що конфліктних ситуацій з власниками та персоналом в такому разі не уникнути. Для мене краще новий проект. У новому проекті ти можеш сам формувати колектив, корпоративну культуру і не брати участі в підкилимних іграх. Скажу відверто, я не бачу себе в міжнарод­ній компанії, адже у таких компаніях навіть топ-менеджери є гвинтиками в системі, а це не дає можливостей для креативу.

— Український молочний ринок досить конкурентний. На ньому є місце для нових гравців?
— Є. Мені здавалося, що в 2000-2010 рр. молочна галузь країни змінювалася, модернізувалася. На жаль, цього не сталося. Були мо­дернізовані окремі підприємства. Загалом галузь перебуває в дуже жалюгідному стані як технічно, так і технологічно. І коли кажуть, що в Україні достатньо потужностей, щоб переробляти великі обсяги сирови­ни, — не вірте. У країні недостатньо потужностей, здатних переробляти сировину відповідно до сучасних вимог і випускати конкурентоспро­можні продукти. Я говорю не про міжнародних гравців, а про місцеві підприємства, які повинні відбутися як українські виробники. Є окремі підприємства, які провели модер­нізацію, — вони успішні. Це “Молоч­ний Альянс”, “Люстдорф”, “Галичи­на”, “Молокія” — компанії, в яких є майбутнє. Багато інших, внаслідок певної філософії їхніх власників, не заклали основу для подальшого розвитку. Особливо виробники си­рів і сирних продуктів, у яких тепер ще й великі проблеми через борги в банках. Багато українських влас­ників купили підприємства в період недокапіталізації активів за невеликі гроші. В період розвитку ринку від­бувалась капіталізація цих активів, а власники підприємств не вкладали в них ані кошти, ані знання. Тому се­ред сирних підприємств зміни від­будуться вже в найближчому май­бутньому.

— Кількість гравців зменшиться?
— Думаю, що в найближчі два-три роки кілька компаній підуть з мо­лочного ринку. Активи будуть або продані, або передані в управління банкам, або на підприємствах по­чнуться процедури банкрутства.

— Які б тенденції на українському ринку сирого молока ви виділили?
— Перша тенденція пов’язана з тим, що на переробку стало над­ходити більше молока від великих виробників, ніж від господарств населення. Хоча, на жаль, не всі ви­робники розуміють, що молоко має відповідати певним вимогам. В Україні готується новий стандарт на сировину, який буде адаптова­ний до Директиви ЄС853 (вимоги до сировини), і його потрібно буде виконувати. Виробники молока по­винні зрозуміти, що неможливо весь час підвищувати ціни на сировину. В Україні ціни на молоко не можуть бути вище, ніж в Європі, і навіть ніж в країнах Східної Європи (Болгарії, Румунії, Польщі). Якщо у нас ціни на молоко будуть вище, тоді в країні продаватимуться молочні продукти з Польщі, країн Балтії.

Друга тенденція — деякі українські великотоварні виробники молока вже зрозуміли, що час нескінчен­ного збільшення цін на сировину пішов, потрібно працювати над зниженням собівартості. Крім того, додатковий дохід можливий, якщо будуть створені кооперативні під­приємства. Адже всі міжнарод­ні успішні молочні підприємства, такі як Friesland Campina, Fonterra, Mlekovita та інші, — це кооперати­ви. Я думаю, що в Україні настав час з’явитися молочному кооперативу, що об’єднує виробників молока. І в цьому напрямку вже є відповідні проекти. Упевнений, що вони будуть успішними.

— Українські молочні компанії мо­жуть бути цікаві іноземним інвес­торам?
— Гадаю, так. Передовсім — міжна­родним компаніям, які вже працю­ють на українському ринку, добре його знають і хочуть розвиватися. Їм будуть цікаві молочні підприємства, коли в Україні будуть створені умови для нормального розвитку. Поки, на жаль, попри підписання Угоди про асоціацію з ЄС, умови для розвитку молочного бізнесу в Україні не ство­рені. Наприклад, в Польщі пройшла повна модернізація молочної галузі за рахунок бюджету ЄС. 50-70% ко­штів для будівництва, реконструкції підприємств виділялося з бюджету Євросоюзу. Ще один приклад — су­сідня Білорусь, яка не входить в ЄСі в якій молочна галузь розвивається за рахунок потужної державної про­грами.

В українській молочній галузі успіш­ними будуть ті підприємства, які впроваджуватимуть сучасні техноло­гії. За ними майбутнє. Наприклад, в Україні лише кілька підприємств, які використовують мембранні методи обробки молока. Наші виробники можуть бути успішними і на зовніш­ніх ринках з продуктами глибокої переробки, наприклад з сироватко­вими концентратами, казеїнатами, копреципитатами, лактоферинами тощо. Оскільки, випускаючи 60 тис.т сухого молока на рік, Україна навряд чи може бути серйозним гравцем на світовому ринку цієї продукції з об­сягом 2,5 млн т на рік.

— Коли може вишикуватися черга з інвесторів?
— Сумніваюся, що буде черга з ін­весторів, які готові вкладати в мо­лочні підприємства, що знаходять­ся в такому стані, як зараз. Якщо за п’ять років не буде модернізації підприємств, то інтересу з боку ін­весторів теж не буде. Ніхто не заці­кавлений придбавати підприємства, що використовують технології та обладнання минулого століття. Хоча, дійсно, є міжнародні компанії, які все ж цікавляться українськими підпри­ємствами.

— Яким ви хотіли б бачити україн­ський молочний ринок через 5-10 років?
— Відверто кажучи, хотів би, щоб наш ринок молочних продуктів був схожий на польський. До речі, там міжнародні молочні компанії не є лідерами. На молочному ринку Польщі домінують місцеві перероб­ні підприємства. У Польщі близько 120 молочних компаній і йде централізація ринку. Є приклади під­приємств, що переробляють більше 2-3 тис.т молока на добу (наприклад, Mlekovita, Spolmlek, Piatnica). В Укра­їні, за статистикою, 218 підприємств, які показують свою діяльність. У нас є підприємства, що переробляють 10 т молока на добу, але немає жод­ної компанії, яка переробляє понад 1 тис.т молока на добу.

— Коли буде консолідуватися український молочний ринок?
— Гадаю, з появою кооперативів. Тоді не буде сенсу будувати підприєм­ства, здатні переробляти 200-250 т молока на добу, потрібні будуть по­тужні заводи. Маю надію, що через 5-10 років вони в Україні з’являться.

— Ви коли-небудь хотіли виїхати з України?
— Ніколи. Я завжди себе ідентифі­кував українцем. Так, я вивчав кілька молочних проектів за кордоном. Зо­крема, в США. Це країна, де можна розвернутися: величезний ринок з величезними можливостями. Напри­клад, емігранти з України створили в США дуже успішний проект з вироб­ництва кефіру — Lifeway. За останні 15 років капіталізація цієї компанії виросла з $12 млн до $300 млн. Тож за бажання можна себе реалізувати на ринку будь-якої країни. Якби я все-таки вирішив вести закордонний проект, то поїхав би з країни не біль­ше, ніж на декілька років. І все одно повернувся б сюди. Тут моє коріння.

 

Алла Силивончик

Прочитано 385 раз
Другие материалы в этой категории: БИЗНЕС-“квартет” »
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з найцікавішими та актуальними матеріалами.