2806 b ua 3

Неділя, 21 січня 2018 21:18

“Треба зробити Україну європейською філією Кремнієвої долини!”

Марк Гінзбург, президент компанії “Український інвестиційний холдинг”

— Коли чуєш про блокчейни, біткої­ни та IT-амбіції України, мимоволі згадуєш про наші банки, де виконання найпримітивнішої операції займає купу часу та потребує багато паперу. Якщо проаналізувати структуру експорту, то Україна — це сировинний додаток… На чому базується ваш оптимізм стосовно впровадження найпрогресивніших технологій?
— На жаль, поки наших заробітчан, що збирають помідори у Португалії чи працюють на будівництві у Польщі, більше, аніж IT-фахівців. Але водночас маємо позитивні зрушення: процес пішов і його вже не зупинити. Гадаю, що вже у найближчі декілька років відбудеться масова міграція абітурієнтів з модних нині юридичних та економічних спеціальностей до інженерних, технологічних напрямків. Тобто тренд вже сформувався, але, звичайно, потрібен час. Крім того, доведеться долати опір з боку бюрократичної системи.

Реалії сучасної України полягають у тому, що чиновник — це шанована та бажана професія! Про блокчейн можна говорити годинами, але суть технології проста і полягає в усуненні посередників у будь-яких транзакціях та відносинах. На цій технології базується “e-government” (електронний уряд). Це концепція, що передбачає оцифрування документообігу, завдяки чому зникає необхідність у багатьох реєстраційних та посередницьких структурах. Є наступний крок — “we-government” (самоврядування) — це взагалі кошмарний сон для бюрократів усіх рівнів.

Навіщо потрібні 450 депутатів? Вони ж не є переможцями гри “Що? Де? Коли?”. Тоді нащо ці посередники розумним людям? Україні для відновлення потрібно $150-200 млрд інвестицій. І цих грошей для нас у західних партнерів немає. Як їх залучити? Можливо зробити Україну європейською філією Кремнієвої долини, чому ні? Принаймні, мені, як патріоту, подобається таке майбутнє України! Тому для себе вирішив повністю переключитися на впровадження технології блокчейн в Україні.

На практиці це буде реалізовано у вигляді IT-інкубатора, котрий становитиме синтез co-working та навчально-освітнього майданчика, де творитимуть тисячі молодих фахівців. Будемо запрошувати з лекція­ми світових лідерів цієї галузі. Процеси, що відбуватимуться у цьому інкубаторі, генеруватимуть якийсь прибуток, але це “довгограюча” історія. Зараз я хочу присвятити свій час тому, що потрібно не лише саме мені, але й усьому суспільству.

Марк Гінзбург
61 рік
Президент компанії “Український інвестиційний холдинг”.
Закінчив Московський електротехнічний інститут зв’язку за фахом “інженер-електрик”. 1986 р. поїхав з родиною до США. В 1990-2002 рр. очолював юридичну фірму IMТ Consulting Inc. (Нью-Йорк), з 1994 р. — будівельний холдинг МТН. Останнім часом присвячує себе впровадженню в Україні технології блокчейн.

— З чого починався ваш бізнес? На чому заробили свій перший мільйон?
— Я виїхав до США не з України, а з СРСР. Тоді, як правило, від’їжджали назавжди. На початку 1990-х років у мене була досить успішна юридична практика в Нью-Йорку, почав обслуговувати достатньо крупних бізнесменів вже з незалежної України. Йшлося про оформлення та юридичний супровід партнерських угод, спільних підприємств та навіть “робочих” віз. У процесі я познайомився із успішними людьми з України, зрозумів, що настали інші часи, з’явилися нові обличчя та можливості.

На той час у мене в Штатах було все добре, стабільно та прогнозовано: я приблизно розумів, чого чекати за 5, 10, 15 років. В Україні, навпаки, все стрімко розвивалося, швидко змінювалося, було більше можливостей. Я вирішив спробувати себе у цьому новому середовищі. Приїхав раз, другий — відчув цей “драйв”, забажав стати учасником цієї “великої гри”, бути у цьому “спорті найвищих досягнень”. Коли у 1990-і роки до України приїздила заможна людина, до неї вишиковувалась черга з “ходоків”, які пропонували різні проекти. Так було і у моєму випадку.

Результатом реалізації одного з таких проектів став запуск у 1995 р. заводу із переробки газового конденсату під Полтавою. Це був класичний приклад правильної інвестиції, від якої виграли усі “стейкхолдери”! До речі, цей завод працює й досі. Інша річ, що масштабувати досвід не вдалося через ситуацію, що склалася на цьому ринку пізніше. Отже, я переорієнтувався на будівельний бізнес.

— А чому саме нерухомість?
— У середині 1990-х років я отримав неоціненний досвід будівництва відомих об’єктів у Маямі, розумів, як відбувається монолітно-каркасне будівництво. На той час це була прогресивна технологія, в Україні тоді домінували блочні та панельні технології. Було розуміння того, якими мають бути правильно сплановані квартири. Крім того, будівництво — це такий креативний чоловічий бізнес, коли на порожньому майданчику виникає будівля, що існуватиме десятки або сотні років. Тобто чітко видно результат роботи.

До кризи 2008 р. компанія “МТН” була одним із найбільших та найвідоміших забудовників у Києві та області. Ми спеціалізувалися на будівництві комерційної нерухомості, готелів, житлових будинків преміум-класу. Компанія розвивалася інтенсивно за рахунок реінвестування усього прибутку. Тому обходилися майже без кредитів. Були плани виходу на IPO, нас оцінювали у кілька сотень мільйонів доларів. Але криза перевернула все з ніг на голову. Капіталізацію будівельного бізнесу (активів) наприкінці 2008 р. та у 2009 р. можна порівняти із брикетом вершкового масла, який дістали із холодильника у липневу спеку, — вона танула буквально на очах!

— Дивно, що криза так паралізувала бізнес, що був не закредитований…
— Є один нюанс. Чимало моїх друзів-банкірів ображалися на мене, бо я не брав кредитів. Завжди спокушали. І у липні, за кілька місяців до кризи, одному з них це вдалося. Історія така. Ми саме підписали попередню угоду із Рональдом Лаудером, співвласником компанії Central European Media Enterprises Ltd., яка, у свою чергу, володіла частиною телеканалу “1+1”, про продаж нашої великої будівлі під головний офіс групи. Йшлося про EUR33 млн! Вони сплатили невеликий аванс, угода мала бути закрита у вересні. Тому, розраховуючи на EUR33 млн, я поступився приятелю-банкіру і взяв кредит у EUR25 млн. Мотивація банкіра полягала в збільшенні кредитного портфеля одної з фінустанов, що мала грецький капітал, аби випередити конкурентів.

У вересні пан Лаудер ввічливо дав задній хід, пославшись на кризу. Я лишився із авансом у $260 тис., якого мені вистачило для виплати відсотків за один місяць… От ця дружня кредитна угода у підсумку значно підкосила бізнес, бо треба було обслуговувати кредит, а усі продажі восени повністю зупинилися. Кредитні кошти ми вже встигли прилаштувати, придбавши кілька перспективних на той час земельних ділянок. Ще протягом року ми справно платили відсотки і навіть почали виплачувати тіло кредиту, але у підсумку змушені були закривати заборгованість передачею на користь банку заставної нерухомості, звичайно, після її уцінки в рази. Для мене розрахуватися з кредитором було справою честі.

Тим часом чимало бізнесменів припинили обслуговування кредитів, почали ходити до банків та зі сльозами випрошувати реструктуризацію. Пізніше це переросло у такий національний вид спорту — взяти кредит і не повернути. Серйозні люди сидять за столом, раптом хтось один, сміючись, каже, що “кинув” банк на 20 млн, решта — підхоплює, і всі в захваті від того, хто взяв і не повернув найбільше…

— Наскільки відрізняється будівельний бізнес у США та Україні?
— Радикально. Причому мова — не про технології, вони швидко копіюються, тому скрізь майже однакові. Йдеться про бюрократію. Скажімо, у Нью-Йорку можна побудувати сот­ню багатоповерхівок, не знаючи ім’я мера, його заступника чи начальників якихось департаментів. У нас для отримання дозволу на будівництво потрібно зібрати 138 підписів, а у Штатах — усього три! В Україні девелопер лише на 10-15% будівельник, решта — організатор, “рішала” тощо. Він має особисто знати усіх членів містобудівної ради, “зеленбуду”, департаменту охорони пам’ятників та культурної спадщини тощо.

Крім того, потрібно бути у добрих відносинах із суддівським корпусом, бо завжди хтось намагається тобі напакостити. Тобто уся система спрямована на ускладнення процесу. Оцей “примус до дружби” із чиновниками є негативним боком благородної будівельної справи. Причому ці неприємні контакти потребують особистої участі першої особи (власника), їх не можна перекласти на найманого працівника (менеджера). Відтак, усе це забирає стільки сил та енергії, що на певному етапі забезпечена людина ставить собі питання: а навіщо це потрібно? Спілкування, обіди із неприємними тобі людьми, які за великим рахунком є злочинцями, бо на серветці пишуть тобі “таксу”, скажімо, $100-200 тис… І це у країні, де середня зарплатня складає кілька сотень доларів. Такі моменти позбавляють будівельний бізнес того задоволення, що подеколи мотивує більше, аніж зароблені гроші. Тому коли внаслідок кризи діяльність компанії “МТН” була “заморожена”, квапитися із відновленням не було ніякого бажання.

З одного боку, було дуже прикро, але з іншого — з’явилося відчуття певної свободи та психологічної невразливості. Тим більше що невдовзі до влади прийшов пан Янукович, старший син якого не упускав нагоди стати співвласником чужого бізнесу. Уся діяльність зводилася до захисту наявних активів, і це, так чи інакше, вдалося. До речі, правила гри нової влади теж не дуже зрозумілі…

— Що саме вас не влаштовує?
— Головний бич України — це продажні суди та судді, це гальмо будь-якого прогресу. Якщо б йшлося про запровадження смертної кари, то, на мою думку, її слід було б застосовувати до продажних суддів. Наразі усі питання вирішуються виключно за гроші. Якість юриста визначається не його кваліфікацією, а зв’язками у судах. Усунення корупції у судах — це найголовніше завдання задля поліпшення інвестиційного клімату. Була надія, що ці продажні судді підуть, а їхні діти із сучасною закордонною освітою будуть працювати чесно. Не сталося.

Я багато років знаю чимало заможних українців та спостерігаю за їхніми дітьми. Але не можу навести жодного позитивного прикладу… Усі дуже швидко засвоюють “прейс­куранти”. Тобто треба радикально ламати систему, повністю усуваючи людський фактор. Саме тут до гри має вступити технологія блокчейн, саме вона відродила надію, що вже майже вмерла.

Інша пов’язана із корупцією у судах проблема — захист прав власності. Але вона типова не лише для Украї­ни. Влітку на острові Річарда Бренсона я познайомився з легендарною людиною — Ернандо де Сота. Зараз він опікується запровадженням технології блокчейн для ведення земельних кадастрів. Адже, наприклад, у деяких країнах Латинської Америки земельне рейдерство також не є рідкістю. Зокрема, йдеться про так званий розподілений реєстр — це коли інформація зберігається не на єдиному сервері (де її нескладно несанкціоновано змінити), а на мільйонах пристроїв. Не можна буде вкрасти квартиру чи земельну ділянку або змінити її межі!

— Можете навести конкретний приклад?
— Нещодавно я сам став жертвою земельного рейдерства. Приходить вранці юрист і каже: “У вас вкрали земельну ділянку площею 6 га у центрі Бучі (місто-супутник Києва. — Ред.), і нові власники вже ділять її на шість шматків”. Ділянка була оформлена на мою дружину, що є громадянкою США і була в Україні не більше трьох разів за 25 років. Як з’ясувалося, новим власником став якийсь 30-річний наркоман, що отримав право власності за рішенням Бучанського суду нібито внаслідок розподілу майна під час розлучення із моєю дружиною. Далі з’ясувалося, що рішення Бучанського суду надруковане на бланку Святошинського суду, на бланку був відповідний код. Повідомлення відправили за якоюсь “лівою” адресою. Тобто для компетентних людей справа шита білими нитками.

У мене питання: як державний реєстратор міг вчинити правочин на основі відвертої фальшивки? Потім документи пішли до нотаріуса, де сиділа така ж “кукла”, що нічого не перевірила. Не пошкодую ні часу, ні грошей, аби обидві ці злочинниці — реєстратор та нотаріус — сиділи у тюрмі! Але, аби відновити ситуацію до початкового стану, потрібні роки.

Впровадження технології “смарт-контракту” стало б цьому на заваді. Її суть у тому, що на кожній ланці ланцюжка відбувається логічний контроль і кожна наступна дія можлива тільки у випадку коректного виконання попередніх. Вплив людського фактору майже повністю нівелюється.

— Що живить вашу віру у можливість запровадження таких технологій в Україні?
— Україна — це не Північна Корея, врешті-решт, вона інтегрована у міжнародну спільноту і не зможе розвиватися окремо, поза глобальним контекстом. Тому запровадження технологій блокчейн — це лише питання часу! Помруть корупціонери та чиновники, помруть “чорні” нотаріуси, реєстратори та рейдери. Це — однозначно! Думаю, що, як мінімум, стануть малорухомими інвалідами вже впродовж п’яти найближчих років.

Дополнительная информация

  • Автор: Дмитро Гриньков
Прочитано 1130 раз
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з найцікавішими та актуальними матеріалами.