1920х200 brand 23opt

Неділя, 21 січня 2018 15:35

“В Україні, якщо ти не в політиці, не лобіюєш свої інтереси у владі, тобі не варто на щось сподіватися від держави”

Сергій Шапран, власник та генеральний директор Alumeta Group

— Які позитивні або негативні процеси визначали бізнес-клімат України минулого року?
— Навряд чи результати економіки України у 2017 р. загалом можна назвати успішними. Є позитивні тренди лише в експорті деяких аграрних товарів. Тому шукати позитив я пропоную в тому, що держава минулого року почала приходити до програмних продуктів. У жодній країні в світі немає такого штату фіскальних органів, і перехід на програмне забезпечення — це безумовний плюс, який може позитивно вплинути на бізнес-клімат. Зокрема, я маю на увазі автоматизацію обліку ПДВ. Щоправда, одразу є і “ложка дьогтю” — за результатами будь-якої перевірки вже зареєстрований ПДВ можуть і відібрати.

Загалом, те, що зараз ми чуємо від держави, можна оцінити як позитив для інвестиційного клімату — декларуються правильні кроки. Але є дуже велика проблема — прірва між деклараціями і конкретними рішеннями. Тільки-но стаєш учасником процесу, починаєш серйозно займатися бізнесом, одразу приходить розуміння — поки є лише заяви про правильні речі, а до їх втілення на практиці досить далеко.

— Які, на ваш погляд, тренди можуть визначити розвиток України в 2018 р.?
— Минулого року почав працювати безвізовий режим с ЄС. Зараз багато хто каже, що це — “дрібнички”. Ні, це не дрібнички, це дуже великий крок. До цього додайте безвізовий режим з Туреччиною і низкою арабських країн. Діє зона вільної торгівлі з Європейським Союзом, почала діяти така ж зона з Канадою.

Ми маємо бути мегакраїною, адже можемо торгувати з нульовими митами з країнами СНД, ЄС, Канадою. Справа лише за одним — виробити якісний товар і отримати сертифікат по транспортуванню вантажів EUR.1 (підтверджує локалізацію виробництва в 51% і вище). І все! Виробник отримує конкурентну перевагу над товаром з РФ, Азербайджану, Казахстану…

Саме в це потрібно вкладати гроші і залучати фінансування. Тоді, рано чи пізно, виникне дефіцит робочої сили, з’явиться конкуренція за вільні руки і почнуть зростати заробітні плати. Зростати не тому, що в уряді встановили новий мінімальний рівень, — саме життя змусить платити більше. Ми, наприклад, знаходимося в Броварах, але зарплати платимо на рівні Києва. Ми конкуруємо з ринком праці столиці.

— Яких кроків ви, як виробник та експортер, очікуєте від держави?
— Сім років тому ми прийняли для себе стратегічне рішення — нічого не чекати від держави. І це, на мою думку, єдиний правильний шлях, якщо ви погодилися вести бізнес в Україні. Скажімо, в Польщі, де працює наш підрозділ, мені зрозуміло, які кроки держава може зробити нам назустріч. Наприклад, ми можемо обліковувати ПДВ раз на три місяці, домогтися преференцій в оподаткуванні для інвестицій, отримати доступ до дешевих фінансових ресурсів з пільговими кредитними ставками тощо. В Україні, якщо ти не в політиці, не лобіюєш свої інтереси у владі, тобі від держави не варто на щось сподіватися. Оскільки ми свій бізнес вибудовуємо поза політикою, то нічого від держави і не чекаємо.

“Одне із завдань держави — зробити доступним фінансування для бізнесу, який хоче придбати виробниче обладнання”

— Але що б вам хотілося отримати?
— Передусім розуміння того, що, не створюючи свій продукт, ми йдемо в нікуди. Ми не їздимо на українських машинах, користуємося зарубіжною технікою, імпортуємо одяг і взуття. Україна отримує кредити і “направляє” ці гроші на придбання імпортних продуктів — і залишається з нулем. Держава повинна зрозуміти, що потрібно мати власне товарне виробництво, здатне запропонувати продукти, які захочуть купити на світовому ринку.

Тому одне із завдань держави — зробити доступним фінансування для бізнесу, який хоче придбати виробниче обладнання. Нехай нам скажуть, що є, скажімо, п’ять умов (кількість робочих місць, локалізація, залучення валютної виручки тощо) для доступу до нього. Погано виконав умови — відсоток буде вище. Успішно впорався з “домашнім завданням” — отримай доступ до мінімальних кредитних ставок. Діючі 12% при валютному кредитуванні для виробничого бізнесу просто непідйомні. Тому треба створити експортне кредитне агентство, куди може звернутися бізнесмен з конкретною програмою розвитку, із зазначенням виробників, у яких буде купувати обладнання. Гроші слід вкладати у виробництво товару, а не просто підвищувати пенсії і мінімальні зарплати.

— До речі, в пакеті законопроектів, які були прий­няті при формуванні Бюджету-2018, є й проект про відстрочення на два роки сплати ПДВ при імпорті виробничого обладнання. Чи є це привабливим для бізнесу?
— Для мене, як для виробника, це дуже привабливо, адже це зменшує обсяг коштів, які треба залучити, на 20%. Два роки обладнання буде працювати, приносити прибуток, і ПДВ можна повернути вже з цих власних коштів. І тут ми знову стикаємось з великим “але”. Здається, для деревообробної промисловості вже діє Закон, за яким обладнання може ввозитися взагалі без сплати ПДВ. Проблема в тому, що далі Закону справа не пішла: на рівні Мінекономрозвитку він “застряг”, до митниці “не дійшов”. Тобто є хороший закон, а постанов, наказів, відомчих інструкцій ніхто не розробив і не затвердив. Як наслідок, митники не розуміють, обладнання з якими кодами УКТВЕД потрапляє під дію Закону. І прикладів таких мертвих “добрих намірів держави” у нас дуже багато.

Тому простіше звільнити від будь-яких митних платежів все технологічне обладнання і надати підприємствам можливість розстрочки сплати ввізного ПДВ на нього. Адже таке обладнання не буде ввозити компанія-одноденка, держава все рівно отримає гроші. Але буде модернізоване виробництво, створені робочі місця, експортована продукція.

— Є низка причин, що перешкоджають притоку інвестицій в економіку України, — недостатній захист власності, корупція, офшоризація капіталів тощо. А на вашу думку, найбільшою є проблема розбіжності між деклараціями держави та їх практичним втіленням?
— Наразі є навіть міністерства, якими керують нефахівці. Кадровий голод присутній загалом у всій системі державного управління. Чим нижче ланка — тим більше відчувається недостатність фахових кадрів. Крім того, відсутня мотивація до виконання рішень — вона зникає після виступу на телебаченні.

Якщо міністерство відповідає за розвиток бізнесу, воно повинне вести з бізнесом постійний діалог, метою якого є розвиток конкурентного товарного виробництва. Натомість ми маємо те, про що я вже казав, — країна не здатна виробляти нічого, окрім сировини. Продуктів з високою доданою вартістю дуже мало. Потрібна чітка програма на п’ять років, яку треба
“пройти” крок за кроком.

Далі, давайте поглянемо, що в нас з ринком землі. Земля комусь належить, але не використовується — хтось нахапав ділянок і сидить в очікуванні високої ціни. Треба робити інакше: якщо підприємець претендує на ділянку, хай надасть чіткий план, що він хоче робити. Скажімо, в ньому буде заявлено, що за два роки тут буде виробництво з певною кількістю робочих місць. Не виконав — ділянку передають іншому претенденту. Це жорстко, але інакше позитивних зрушень не буде.

— Який рецепт може запропонувати сам бізнес?
— Перше, що необхідно, то це довідатись, на яких умовах сам бізнес буде згоден працювати, і створити ці умови. Як на будь-якому ринку — пропонуються умови, вивчається попит, умови змінюються. Якщо бізнес буде чітко розуміти, що в разі сплати податків він отримає доступ до дешевих фінансових ресурсів, податки будуть сплачені. Тобто на першому місці — доступні фінанси на зрозумілих умовах.

Далі потрібно прибрати з ринку зайве адміністрування. Зараз бізнес “регулюють” СБУ, МВС, податкові органи, промнагляд та інші. Є купа органів, які можуть просто “прикрити” будь-який бізнес.

— Чи відчуваєте ви свій бізнес захищеним?
— Скажімо так, ми займалися захистом нашого бізнесу від початку утворення підприємства. Від звичайного рейдерства ми захищені. Адже створили бізнес, у якому значна частина клієнтів знаходиться за кордоном. Імпортуємо сировину, робимо давальницьку переробку під закордонні замовлення та закриваємо внут­рішній попит.

Навіть політики високого рангу не можуть повністю захистити свій бізнес. Ми з вами вже бачили, як часто змінюються політичні настрої та влада, а разом з ними і квітучі владні бізнеси йдуть в небуття.

— Чи готовий, на ваш погляд, український бізнес до ідеї законодавчого врегулювання лобізму? Чи готове до цього суспільство?
— Суспільство до цього не готове. Адже ніхто не йде в політику з гаслом: “Я буду захищати інтереси якогось виробника чи окремої галузі, для того щоб у найманих працівників зростала заробітна платня тощо”. Це було б зрозуміло і прийнятно, але громадяни, виборці до цього не готові. Тому всі наші 450 народних депутатів йдуть в парламент із закликами захисту громадян взагалі.

Якщо брати класичну систему лобізму в розвинутих країнах, коли існують юридичні компанії, які професійно працюють із законодавцями, то це плідна ідея. Але в українських реаліях треба насамперед зламати існуючу систему — вивести з обігу кеш. Взяти його під жорсткий контроль. Тоді не буде поживного середовища для сучасного лобізму, коли питання вирішуються за рахунок “занесення” кешу “потрібним” людям. Тобто зробити умови для хабарництва максимально складними. Без цього прозорий інститут лобізму з’явитися не може.

Інакше кажучи, лобізм може існувати в законодавчому полі, яке треба ретельно “виписати”. Але для цього треба змінитися ментально, змінити свідомість — всі мають погодитись з новими правилами гри. Чи готові “владні” бізнесмени прозоро вирішувати проблеми? Чи готові народні депутати голосувати за напов­нення бюджету, а не чиїхось кишень? Чи готові громадяни сплачувати всі податки? Чи готова насамкінець змінитись країна, перетворитись на країну з нинішнього товариства з обмеженою відповідальністю чиновників?

— Чому ви вирішили стати учасником проекту “БІЗНЕС 100”?
— Давайте почнемо з того, що бізнес — це активні люди, які вже чогось досягли, які продовжують працювати в Україні. Якщо такі бізнесмени збираються в групи з єдиними гаслами і цілями, просто “відмахнутися” або заплющити на це очі вже важко. Так, в нас різні бізнеси, різні погляди, різні інтереси. Але проблеми і сподівання однакові. Водночас такі об’єднання можуть допомогти державі змінитися, допомогти правильно збудувати відносини держави і бізнесу.

— На початку січня в уряді назвали три реформи, на яких будє зосереджено увагу влади в 2018 р., — реформа системи охорони здоров’я, освіти і митниці. Наскільки ви згодні з цим планом, може, запропонуєте інший?
— В країні політична криза, і в цих умовах політики заявляють наміри проводити зрозумілі всім громадянам соціальні реформи. Але коли ми починаємо реформу медицини чи освіти, то маємо розібратися, чи є в бюджеті гроші на нові лікарні або школи. Адже подібні реформи — це дуже вартісні інвестиційні програми, і їх донором може виступати лише держава, тобто держбюджет.

Без грошей замість реформи ми отримуємо якісь незрозумілі зміни, перестановки, які нічого спільного з реформуванням не мають. Україні потрібні реформи судової влади, освіти, медицини, але на це спочатку треба заробити кошти. Отримати фінансування можна лише одним шляхом — за рахунок розвитку реального сектора економіки, вироб­ництва конкурентної продукції.

Прочитано 9061 раз
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з найцікавішими та актуальними матеріалами.