2806 b ua 3

Понеділок, 18 грудня 2017 08:24

Взути всіх

Як запорізьке взуття підкорило Україну

Історії деяких українських компаній не менш захоплюючі, ніж легенди від маркетологів Apple чи Tesla.

Наприклад, Стів Джобс починав із гаража, але комусь це могло видатися розкішшю.

Перший “виробничий майданчик” компанії MIDA — найбільшого виробника взуття в Україні — знаходився на балконі звичайної запорізької багатоповерхівки. А зараз для досягнення амбітних цілей вже не вистачає потужностей двох великих фабрик.

Але найцікавіше відбувалося між цими віхами

З інженерів у чоботарі

У 2017 р. бренду MIDA офіційно виповнилося 25 років. Але історія цього бізнесу почалася трохи раніше, наприкінці 1980-х років, разом з бумом кооперативного руху. “Я тоді одружився, в нас народилася дитина.

У той час я працював машиністом баш­тового крана, був кранівником п’ятого розряду і заробляв аж 110 карбованців. Цих грошей не вистачало навіть одному, не кажучи вже про родину. Тому я вирішив шукати іншу роботу”, — згадує співзасновник компанії Віктор Пріт, інженер-будівельник за першою освітою.

Тоді у Запоріжжі активно створювалися кооперативи. Один з них заснували підприємці, які планували виробляти підошви для взуття. Колишній інженер пропрацював там півроку, заробивши перший мільйон у купоно-карбованцях.

Але підприємство проіснувало тільки півроку. Пізніше Віктор Пріт влаштувався до іншого кооперативу, де шили взуття. Той теж пропрацював недовго, але за цей час майбутній засновник MIDA отримав ремесло та ідею для “черевичного” бізнесу.

“Я попросився до тестя, на балкон квартири на 9-му поверсі багатоповерхівки. Поставив там пічку, штуцер і почав працювати”, — згадує пан Пріт, якому довелося одночасно бути і майстром, і бізнес-стратегом, і дистриб’ютором.

На початку 1990-х років не було ані тренду на товари ручної роботи, ані запиту на ексклюзивні моделі та лімітовані партії. Але більшість ринків були вільні, будь-яка продукція користувалася попитом.

З часом на балконі працювали вже два майстри, до справи приєднався звільнений з лав Радянської армії моряк-підводник Сергій Зубов. З ростом виробництва партнери переїхали до орендованої “времянки”, спочатку на 5 кв.м, потім — на 10 кв.м.

Знаковим став 1992 р. Саме тоді була заснована торгова марка MIDA. Коли колектив приватного підприємства збільшився до 15 чоловік і чергова “времянка” стала затісною, керівники компанії вирішили знайти приміщення на території гончарного господарства в Запоріжжі, яке займала фірма “Міда”, що збанкрутіла на той час.

Одна з умов угоди полягала в тому, що разом із приміщенням новим власникам дістаєть­ся і назва фірми з усіма документами.

До 2000 р. штат компанії збільшився до 120 співробітників. “Ми почали шукати нове приміщення. На той час Запорізька взуттєва фаб­рика, яка руйнувалася протягом десятиріччя, стала банкрутом, її будівлю виставили на аукціон. Там не було нічого, просто приміщення.

І ми ризикнули, — говорить пан Пріт. — Фабрику придбали у кредит. Це було все одно, що старим із казки про золоту рибку купити палац. Але для нас це і був палац”.

Протягом наступних 15 років колектив підприємства збільшився до 2,5 тис. працівників, з’явився ще один виробничий майданчик на базі фабрики у м.Василівці, що під Запоріжжям. Також у фабрики є оптові склади у семи регіонах країни.

p 43Еволюція дистрибуції

Перші партії взуття продавалися на місцевому ринку в Запоріжжі. Партнерів стало четверо — до справи приєдналися Орест Шеремет та Володимир Гіба. Спочатку торгували самі, потім налагодили систему збуту.

“Ви пам’ятаєте, які тоді були часи? Купони, рекет. Жорстокою була не лише конкуренція, але й середовище. Ніхто не допомагав. Спочатку ми самі їздили продавати свої вироби на ринках.

Згодом почали пропонувати товар магазинам на реалізацію. Ми, засновники, разом 25 років.

Прой­шли всі етапи розвит­ку — від перших кроків до визнан­ня. Вважаємо одним з секретів успіху довіру та єднання заради синергії”, — згадує Віктор Пріт.

Далі був вихід на інші ринки. Після Запоріжжя взуття від MIDA почало продаватися у найближчих районних центрах, згодом — у Дніпрі, Києві та інших регіонах. Донедавна про розбудову власної торгової мережі мова не йшла.

Ставку вирішили зробити на торгових представників та створення оптових центрів продажів у різних областях. Дистриб’ютори мали змогу брати товар під реалізацію та розповсюджувати його по торгових точках.

Перший фірмовий магазин відкрився у 2002 р. на території запорізької фабрики. Керівництво надало частину площі в оренду приватним підприємцям, які мали реалізувати продукцію.

Наразі в Україні близько 90 магазинів працюють за франшизою MIDA у форматі стріт-ритейлу. 50% асортименту має складати фірмова продукція MIDA, інші 50% — товар будь-яких інших брендів.

У 2015 р. дистрибуційна політика компанії змінилася. Було вирішено створювати мережу монобрендових фірмових магазинів у торгових центрах. Згідно стратегії в наступні 5-10 років торгові точки нового формату мають з’явитися в усіх великих містах України.

Паралельно з вітчизняним розвивався і експортний напрямок. Попит на українське взуття є у Білорусі, Ізраїлі, Казахстані, Узбекистані. Продукція MIDA експортується до Польщі, Чехії, Канади, США. Також запущено продажі на американському сайті Amazon. Вихід на цей канал збуту зайняв дев’ять місяців.

На потужностях фабрики шиються замовлення для італійських взуттєвих брендів, складові низу взуття експортуються до Японії, Італії.

Минулого року обсяги реалізації у компанії досягли 131 млн грн., за підсумками 10 місяців 2017 р. цей показник перевищив 140 млн грн.

Найближчим часом компанія збирається переформатувати свій асортимент. Зараз значна частина колекцій призначена для чоловіків. Але згідно з результатами дослід­жень жінки купують взуття у 2-3 рази частіше за чоловіків, отже, це наймасовіша аудиторія.

Тому за наступні два роки MIDA планує відвести суттєво більше полиць у фірмових магазинах під жіноче взуття.

Віктор Пріт впевнений, що простір для зростання величезний. Експерти оцінюють ємність українсь­кого ринку взуття у $1,5-2 млн. Доля віт­чизняних виробників складає приблизно $0,5 млн, все інше припадає на імпорт.

До початку кризи українці щорічно купували близько 150 млн пар взуття. За декілька років цей показник скоротився до 80 млн пар. Причому в Україні виробляють лише 30 млн пар на рік. Тобто потенційно, за наявності попиту, обсяги виробництва можна збільшити мінімум вдвічі.

“Український виробник може сміливо дивитися у майбутнє, витісняти неякісне “китайське” взуття. Але він не може помилятися. Якщо покупець один раз поверне його продукцію, то наступного разу він вже на неї і не погляне”, — вважає пан Пріт.

Валентина Дудко

Дополнительная информация

  • Номер: Бизнес №51-52 от 18.12.2017
Прочитано 544 раз
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з найцікавішими та актуальними матеріалами.