1920х200 brand 23opt

Четвер, 30 листопада 2017 10:02

“Для того щоб займатися бізнесом в Україні, треба бути невиправним оптимістом”

Світова фінансова криза поклала край девелоперському бізнесу Ігоря Тинного — “мильна бульбашка” на ринку нерухомості здулася

Але він встиг вивести вкладені у земельні ділянки кошти і почав шукати напрямки застосування вільного капіталу. “Хотілося інвестувати в щось цікаве і благородне. В мене було дві ідеї: відновлювана енергетика і переробка сміття”, — каже Ігор Тинний. Так з’явилася компанія “Гідроенергоінвест-Акванова”, яка спеціалізується на малих ГЕС . Ще 60-70 років тому в Україні було 1800 малих гідростанцій, але державна політика централізації потужностей майже знищила галузь. Потім до них додалися сонячні станції, зараз розглядається проект ТЕС на біомасі. Так замість девелопера і “народився” послідовний інвестор у електричну генерацію майбутнього — “зелену енергетику”.

— Ви відомі як девелопер, ресторатор і власник взуттєвого комбінату... Як ви опинилися в “зеленій” енергетиці та чому вирішили інвестувати в малі гідроелектростанції, від яких держава просто відмовилася?

— Я завжди вважав, що енергетика — це галузь, яка потребує надвеликих капіталів, і можливості для мікроінвестування не існує. Але 2007 р. став переломним — “мильна бульбашка” на ринку нерухомості у світі почала різко здуватися, і я, розуміючи, що Україна не буде виключенням, почав згортати свої девелоперськи проекти. З’явилися вільні кошти, тож треба було знайти застосування своїй команді, своїй енергії.

Саме тоді в парламенті вкотре розглядався законопроект щодо стимулювання використання відновлювальних джерел енергії (ВДЕ) за допомогою спеціальних тарифів (“зелених”). Я побачив, що є шанс, що ці законодавчі ініціативи можуть бути прийняти парламентом, тому почав вкладати кошти в об’єкти малої генерації — спочатку в малі гідроелектростанції, потім в сонячні, а зараз збираюсь будувати електростанцію на біомасі.

Тобто мій перехід до відновлювальної енергетики стимулювала криза галузі, в якій я працював. Але все, що не робиться, — на краще, я почав ширше дивитися на багато речей і, наприклад, перейматися моделлю циркулярної економіки взагалі (все, що ми взяли з природи, потрібно повторно використовувати та припинити брати з природи невідновлювальні ресурси). Як результат, прийшов до ідеї інвестування в переробку відходів. Те, що починалося як інвестування вільних коштів в малу генерацію, перетворилося на ідею побудови сміттєпереробного комплексу.

— Чому ви залишилися в Україні, адже могли б обрати будь-яке місце за Земній кулі…

— В мене є декілька мотивацій залишатися саме в цій країні. Люди, які ведуть бізнес в Україні, але навчають своїх дітей за кордоном, не можуть бути для мене друзями. Перший критерій, за яким я оцінюю людину: чи хоче вона, щоб її діти жили в Україні.

В нас надзвичайно сприятливі кліматичні умови, гарний генофонд, зручна територія. Але Україна — єдина країна на пострадянському просторі, яка ще не досягла рівня розвитку 1991 р. Саме через людей, які очолюють політичні партії, мають по три громадянства, а до своєї землі відносяться, як власники шахт до шахтарів. Я ще не бачив жодного власника шахти, який би спускався разом з шахтарями на глибину 1 км. Зараз ми сперечаємося про подвійне громадянство. Як на мене, проблеми тут немає, але така людина не може бути на державній посаді, обиратися в парламент тощо.

Я не бачу себе за межами нашої країни, в мене немає за кордоном ніяких інвестицій. Це жах, що мільйони українців зараз шукають роботу деінде, тільки не в своїй країні. Це вирок нашій економічній моделі і нашій владі, яка довела людей до такого стану.

— Не секрет, що до 2014 р. відновлювальна енергетика мала потужне лобі — братів Клюєвих. Що змінилося зараз?

— Давайте почнемо з базису — будь-яка інвестиція повинна мати реальні строки окупності. 97% всіх потужностей енергетики України було побудовано за часів іншої держави, іншого економічного укладу. Ті ж малі гідростанції, яких налічувалось в повоєнні роки більше 1000, були закриті в Україні через будівництво об’єктів великої потужності та ліній передачі напруги. В інших країнах їх автоматизували і продовжили експлуатацію.

Сучасний світ каже нам: найважливішим питанням енергетики є навіть не генерація, а накопичення енергії. Найбільшою цінністю відрізняється електрика в місці, де вона споживається. Якщо виробляти енергію там, то не буде втрат при передачі, не треба будувати складну інфраструктуру ЛЕП. Світ працює над втіленням ідеї розподіленої генерації. Ідеальною моделлю суспільної колаборації, на мою думку, є Німеччина, де декілька мільйонів громадян приймають участь в виробництві електроенергії — сонячні панелі, невеликі вітряки, системи розумного керування використанням енергії.

Тепер про Україну і роль Клюєва. Його інвестиції виглядають досить сумнівно з погляду походження коштів, доступу до адмінресурсу, легкості отримання кредитів, безмитного ввозу обладнання та ін. Під одну компанію приймалися рішення уряду, змінювалося законодавство.

Але були і є десятки не таких великих компаній, які працювали на цьому ринку, не маючи тих пільг. У 2014 р. саме ці гравці запропонували владі скасувати всі пільги, яки начебто мала галузь, а насправді мала лише одна компанія. І такий Закон “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії” був прийнятий у 2015 р. великою кількістю голосів.

— Так, але тоді точилися дискусії щодо необхідності взагалі скасувати спеціальні тарифи…

— Якщо ви хочете побудувати нову генеруючу станцію, то розраховуєте на її окупність в розумній перспективі. Але майже всі об’єкти, якими оперує традиційна енергетика, будувалися десятки років тому, вони повністю амортизовані. Всі інвестиції вони давно вже повернули. Тому головні складові тарифу їх енергії — це витрати на паливо, зарплатню, утримання мереж, транспортні витрати.

Звідси походить один з міфів про “зелену” енергію. Якщо зараз ми захочемо замінити атомні енергоблоки, гідроелектростанції, ТЕС , то їх потрібно побудувати, вкласти кошти. Але тоді в структурі тарифу з’явиться інвестиційна складова.

В Україні нові об’єкти традиційної генерації не будувалися вже давно – добудовувалися два атомних блока, і це фінансувалося окремими статтями держбюджету. Якщо відокремити їх кошторисну вартість і порахувати вартість їх електроенергії, то вона буде зовсім не дешевою.

Тому я стверджую, що відновлювальна енергетика не є дорожчою за будь-яку. Просто для її окупності держава визначила один шлях — встановлення спеціального тарифу, споживач оплачує нову генерацію. Тимчасово відновлювальна енергетика для споживача є більш коштовною. З 2030 р. спеціальні тарифи будуть скасовані і вся генерація опиниться в рівних умовах. Тобто вугільна і сонячна станції будуть працювати на рівних. Але дешевою буде сонячна електроенергія, бо там немає витрат на паливо. Ринок відкритий для всіх, але промислові об’єкти ВДЕ побудували десь 50 компаній і до двох тисяч громадян встановили сонячні панелі малої потужності. Не тисячі й мільйони. Секрет в тому, що окупність не є фантастична і прибутки не є фантастичними. Це дострокові інвестиції, які окупаються за 10 і більше років.

— Яку перспективу для своєї компанії ви бачите в найближчі роки?

— Наша група компаній вже реалізувала 34 проекти в малій гідроенергетиці та фотовольтаїці, ще 15 проектів знаходяться в стадії реалізації. І можу сказати, що головна проблема “зеленої” енергетики — не “зелена” енергетика, а держава Україна, яка знущається над будьяким інвестором.

Традиційна енергетика доживає свого віку, нові потужності не будуються або будуються в дуже обмежених обсягах. Україна не буде виключенням і вона вже не є виключенням — є зобов’язання перед Енергетичним співтовариством по використанню ВДЕ. Нам потрібно, щоб на рівні Кабінету міністрів було чітко сформульовано, скільки ще можуть працювати активи в традиційній енергетиці. Мені потрібно знати, коли і яка АЕС чи ТЕС буде виведена з експлуатації. Це буде конкретним планом для розвитку відновлювальної енергетики — я буду знати, де і коли виникне потреба в електроенергії, куди направляти інвестування.

— До речі, що з відновлювальною енергетикою буде після 2030 р., коли спеціальні тарифи припинять дію? Ви сподіваєтеся, що до того часу складеться вільний ринок електроенергії, де буде встановлюватися справедлива ціна?

— Давайте подивимось на “явище”, яке в нас називають ринком електроенергії. На 50-60% він формується державною компанією “Енергоатом”. Ще десь близько 6,5% електрики виробляє інша державна компанія — “Укргідроенерго” з каскадом великих гідроелектростанцій. Майже всю решту виробництва забезпечує теплова генерація, яка покриває піки споживання електроенергії. На 60% теплова генерація належить компанії ДТЕК.

Тобто наша енергосистема дуже проста з точки зору контролю над нею — три компанії (дві державні і одна приватна) контролюють більше ніж 90% ринку.

Тому я стверджую, що ринку електроенергії в нас не існує. За такого “розкладу” державний регулятор і ці три компанії можуть повністю змінити картину ціноутворення. Будь-який інвестор у ВДЕ може збанкрутувати — адже поруч з ним працює державний “монстр”, який здатен просто понизити ціну, щоб “вбити” конкурента. Взагалі, відновлювальна енергетика стимулюється в усьому світі. Держава завжди підтримує галузі, які хоче розвивати, і пригнічує ті, яких хоче позбутися, — це і є так звана секторальна політика. Це непопулярна думка, але нам давно було потрібно позбутися вугільної промисловості. Я розумію, що є величезна соціальна проблема, пов’язана з працевлаштуванням шахтарів. Колись в світі були цілі китобійні флотилії, які вбивали китів заради жиру для використання в освітлені. Так було, поки хтось не пробурив в землі дірку і не почав добувати газ. Газ — це ті ж умовні кити, які жили мільйони років тому, розклалися і перетворилися на паливо. Уявіть собі розпач китобоїв, які стали не потрібні в новій економічній моделі. Нове завжди конфліктує зі старим.

— Ви казали, що найбільш перспективною для України є біоенергетика. Але об’єкти біоенергетики за викидами вуглецю не поступаються вугільним станціям. Чи нема тут протиріччя?

— Біоенергетику треба ділити на дві частини — біогаз і тверда біомаса. Україна, з її сільськогосподарським сектором, має фантастичні можливості для розвитку біогазових потужностей. Але на всю країну є лише кілька прикладів вдалого встановлення. Ця галузь відрізняється дуже великим об’ємом стартових інвестицій, і, вочевидь, простого стимулюючого тарифу недостатньо для її розвитку. Треба шукати якісь інші стимули для інвесторів.

Тут треба розуміти, що відбір газу з відходів птахофабрик, ферм, цукрових заводів вирішує проблему як утилізації, так і забезпечення виробництва паливом. Наприклад, на півночі Італії зараз вже діє 1 ГВт електричних потужностей на біогазі.

Стосовно біомаси — це пряме спалювання твердих відходів, і це паливо менш калорійне, ніж вугілля. Для повноцінної очистки викидів треба встановлювати складні фільтри. Якщо побудуємо станцію, яка буде просто спалювати дрова, нічого доброго для екології не отримаємо. Підтримувати треба лише ті об’єкти, які використовують рештки сільськогосподарського виробництва або деревної переробки. Якщо їх не переробити, вони будуть гнити і забруднювати середовище.

— До речі, про відходи. Ви казали, що плануєте інвестувати у переробку відходів. Про що мова?

— Насамперед, йдеться про тверді побутові відходи. Знаєте, є жарт про три волосини — багато це, чи мало. Якщо на голові, то мало, якщо в тарілці борщу — багато. Ви приходите на галявину, де розкидані десять пластикових пляшок. Вони займають менше 1% площі, але вам галявина буде здаватися брудною. Я стверджую, що зараз Україна перетворилась на суцільний смітник.

Треба брати кращі світові практики і адаптувати їх до українських умов. Наше населення бідне, і технологія переробки повинна бути найдешевшою з можливих за екологічними допусками. Більшість населення живе в багатоквартирних будинках, і плата за утилізацію відходів в залежності від їх кількості неможлива — сміття скидається в загальні контейнери. Зараз діє сама проста модель — плата стягується в залежності від площі помешкання. Від неї треба відмовитись, бо вона не враховує справжнє “виробництво” сміття кожним.

Єдиним шляхом вирішення проблеми є перехід до моделі сплати за утилізацію сміття в момент купівлі товару. 90% відходів — це пакувальні матеріали і залишки їжі. Тобто вартість утилізації буде закладена вже в ціну товару.

— Який період був для вас найважчим, а які роки можете назвати вдалими?

— Нема вдалого періоду. Для того щоб займатися бізнесом в Україні, треба бути невиправним оптимістом. Я не можу сказати, що якійсь рік був легший або важчий за інший.

“Я не хочу мiняти в минулому, я хочу змiнити майбутнє”

— Якби вам запропонували змінити минуле, яку нішу ви б обрали та що зробили б інакше?

— Є основний закон мікроекономіки: прибуток пропорційний ризику. Якщо вам здається, що десь є прибуток без ризику, ви помиляєтесь. Випадків, коли я невдало проінвестував кошти, було багато, інколи я собі навіть дорікаю, що не зміг передбачити ризики. Але не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Тому я не хочу міняти в минулому, я хочу змінити майбутнє.

Михайло Дикаленко

Дополнительная информация

  • Номер: Бизнес №48 от 27.11.2017
Прочитано 647 раз
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з найцікавішими та актуальними матеріалами.