Володимир Чеповий
спільно інвестувати
 
Володимир Полевий
захистити свій бізнес
 
Юрій Гусєв
розповісти про свій бізнес
 
Світлана Власова
розвивати свій бізнес
 
Олексій Чуєв
включитися у бізнес-події
Середа, 29 листопада 2017 15:02

Неформатна справа

“Наш формат” позиціонує себе як видавця бізнесової та світоглядної літератури, яка мотивує молоде покоління українців до саморозвитку та професійних звершень

Протягом розмови Владислав Кириченко та Антон Мартинов багато уваги приділяли питанням освіти та освіченості, можливості народження українських Фордів, Масків та Джобсів, потенціалу поширення української книги в світі. Іноді складалося враження, що вони занадто різні, щоб ефективно співпрацювати. Та саме в різності та своєрідності народжується синергія одного з найдинамічніших українських видавництв.

За останні два роки “Наш Формат” видав близько 200 нових книг. Здебільшого це переклади світових бестселерів жанру нон-фікшн, серед яких, наприклад, праці нобелівських лауреатів Деніела Канемана “Мислення швидке й повільне”, Річарда Талера “Поштовх”, і такі видатні книжки, як “Атлант розправив плечі” Айн Ренд, “Чому нації занепадають” Дарона Аджемоґлу та Джеймса Робінсона, “Переможець” гуру менеджменту Джека Велча.

Про створення видавництва “Наш формат”, співпрацю та бізнес в Україні Владислав Кириченко й Антон Мартинов розповіли БІЗНЕСу.

Про спільний інтерес

Антон Мартинов: У 2012 р. ми вирішили об’єднати зусилля задля оптимізації доставки, щоб зменшити витрати на логістику, склад тощо. Перші півроку я спостерігав, що відбувається, і часом наші дії були схожі на броунівський рух. На початку 2013 р. прийшло розуміння, що ми хочемо зайнятися тим, чого в Україні ніхто досі не робив на високому рівні, — видавництвом якісного нонфікшну. З 2014 р. почали активно купувати права в міжнародних агенцій. Ми були маленьким видавництвом, тому нам спочатку майже ніхто не вірив і не хотів з нами співпрацювати. Півтора-два роки ми буксували. Ринок здавався порожнім, але заповнити його ми не мали змоги. Тому що, по-перше, нам не продавали права, а по-друге, тоді ще не було такої плеяди фахових перекладачів, як зараз. На сьогодні ми видаємо десь 80-100 нових книжок на рік.

Владислав Кириченко: З моменту створення видавництва усі роки була присутня певна турбулентність. Зовнішня турбулентність, турбулентність зміни форматів. У 2012 р. ми кардинально змінили вектор розвитку. Бо я не мріяв все життя записувати фолк-музику, видавати літературу про нашу сумну історію та анархічних персонажів типу отамана Зеленого. Але це був необхідний етап. На цих книжках виросла генерація дітей, які зробили в тому числі Революцію гідності та пішли в добробати. Я вважаю, що наші броунівські культурологічні рухи, фестивалі, збіговиська молодіжних організацій зробили свою справу. Але в 2012 р. мені це остаточно набридло. Ми видавали літературу національно-революційного напрямку про наше героїчне та сумне минуле. У нас була наукова редакційна рада, яку очолював Володимир В’ятрович. І був проект “Наш формат історії”. Володимир збирав книжки, які, на його погляд, найбільше підходили для виховання майбутніх революціонерів.

Антон дуже вчасно виявив згоду працювати в “Нашому форматі”. Без нього підняти цей проект було б неможливо. Бо видавати книжки про наших партизан — це класно і набагато легше, та не так цікаво. В мене була мрія видавати книжки не про отамана Орлика, а про Форда. Зараз ми переконані: годі вже революцій, треба створювати конкурентний національний продукт, творити ефективну Українську державу.

Про натхнення та мотивацію

В.К.: Більшість людей, які заробили серйозні статки в Україні, не є бізнесменами в класичному розумінні цього слова. Бо в нас без адмінресурсів, без лобіювання тощо серйозно заробити не вдасться. Тому такі люди навряд чи зробили аналогічні бізнеси за кордоном.

Щодо моїх планів — у мене переважно ірраціональні мотивації. Я хочу свій “індіанський” народ зробити повноправним членом ліги золотого мільярду. Україна — це типова Центральна Америка: в гірській сельві живуть “індіанці” в пір’ї та вишиванках, які погано говорять іспанською, мало читають, не спроможні до роботи, крім лісоповалу та наркотрафіку. В нас є свої пампаси з містами-мільйонниками, населені іспаномовними креолами, і є така чітко сельва на захід від Києва, де збереглися традиції, але немає ніякої індустрії та економіки. Це , звісно, утровано-гротескна алегорія, але вона дуже схожа на правду.

В світі щорічно видається близько 250 хороших книжок про лідерство. Про лідерів пишуть, а про майстрів — ні. Назріла проблема: ніхто не хоче працювати головою та руками, всі хочуть бути Стівами Джобсами, Ілонами Масками та ін. Без знання фізики, хімії та “сопромата” нічого не вийде.

Всі нарікають, що в Україні важко вести бізнес. У мене проблем з цим не було. До 2013-2014 рр. асортимент українських видавців був дуже обмежений. В український ринок майже ніхто не інвестував, ніхто не вірив у нього. Україна споживала 12-15% виданої в Росії книжки, що складало понад 80% загального українського ринку. Зараз, за різними оцінками, російська книжка займає вже не більш ніж 40%. Нам потрібно доводити, що український ринок може бути незалежним.

Ми хотіли збудувати системний бізнес і відразу робили системні кроки, які дозволили нам масштабуватися в майбутньому. Потім були революція, зміна свідомості у нації. Люди повірили, що це може бути не просто соціальним експериментом групи осіб, такого собі гетто, а соціальним експериментом усієї країни. Таким чином, усі разом — ми з читачами — зробили “Наш формат”. Бо без читачів, що купують наші книжки, в нас би просто не вистачило грошей для продовження справи. Фактично ці люди, ці читачі повірили в нас, у те, що ми забезпечуватимемо їх якісним асортиментом, й інвестували в нас.

img1289

Про еміграцію

В.К.: Науковці повинні їхати за кордон, бо в Україні наука вмерла, і якщо потрібна професійна реалізація, ви вибираєте еміграцію. Є ще специфічні професії, яким цей шлях підходить. Але еміграція — це некомфортно для людини, що мислить категоріями не тільки фізіологічного комфорту. Як би студентів після хороших університетів не брали за кордон на роботу, як би їм там в інтернаціональних компаніях не усміхалися — все одно вони завжди будуть у приймах.

У Людини, у високому розумінні цього слова, а не у двоногої істоти, що живе за цінностями нижніх щаблів піраміди Маслоу, має бути Батьківщина, прапор та відчуття того, що ти щось зробив для своєї країни. Що ти гідний громадянин, що ти відбувся як людина, що доклав зусиль до зміни своєї країни. В молодості я був революціонером, а зараз — консерватор із такими цінностями: в людини повинна бути Батьківщина.

Про мрію та кризу росту

А.М.: Проблема нашого бізнесу в тому, що за рік-три ми дійдемо до межі, яку не можна перетнути. Наприклад, наші аграрники й “айтішники” можуть експортувати свій продукт. Ми не можемо. Ми перекладаємо літературу. Це світовий досвід, а не український. Своє ми написати ще не здатні, бо досвіду замало. Втім світло в кінці тунелю вже видніється — автори “виписуються”.

Я хотів би зробити найбільш технологічне видавництво на теренах Східної Європи. Щоб, коли ми приїжджатимемо на книжкову виставку до Франкфурта чи Лондона, нас вітали не просто як покупця прав, а і як продавця прав і знань, в тому числі на Захід. І, мені здається, я знаю, що треба зробити, щоб обійти наших, у хорошому сенсі, конкурентів по Східній Європі.

Про співпрацю та досвід України

В.К.: Насправді, є два види бізнесменів, які в одній компанії будуть доповнювати один одного. Як ми з Антоном. Він операційний менеджер, який керується розумом, а не емоціями. А я типовий приклад людини, яка мислить образами та емоціями в тому числі. Тому в мене в голові завжди є чимало думок, образів, які не вербалізуються, які живуть в відчуттях і деколи прориваються назовні.

В перспективі п’яти років мене цікавить синергічний процес в країні між майстрами. Майстри за визначенням є відповідальними громадянами. Людство вкотре прийшло до циклічної кризи. Воно не встигає за постіндустріальною революцією і просто не готове до викликів, які постають перед ним. Ми стоїмо на порозі серйозних змін, катаклізмів. Суспільна моральна еволюція не встигає за еволюцією ґаджетів, молекулярної біології та соціальних мереж тощо.

І тут Україна є дуже цікавим майданчиком для соціальних експериментів. Європа йде до занепаду через успіх та ефективність. А ми “обігнали” всю християнську цивілізацію в своїй деградації, та вже торкнулися дна і готові намацати камінці, щоб відштовхнутися.

Володимир Чеповий

Дополнительная информация

  • Номер: Бизнес №48 от 27.11.2017
Прочитано 253 раз
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з найцікавішими та актуальними матеріалами.