2806 b ua 3

Понеділок, 27 листопада 2017 08:12

“За весь час існування компанії ми не поставили за державний кошт жодної пiгулки”

Анатолій Редер,
засновник і генеральний директор компанії “Інтерхім”

“Інтерхім”, створений 27 років тому одеськими хіміками, сьогодні представляє сучасне фармацевтичне підприємство, яке виробляє лікарські препарати, синтезує фармацевтичні субстанції і, як і раніше, проводить наукові дослідження.

Частка інноваційних препаратів в структурі реалізації компанії становить 45%. Засновник і генеральний директор компанії Анатолій Редер впевнений, що головне — робити в житті те, що ти вмієш, прислухатися до підказок, які дає життя, і знаходити баланс в будь-якій ситуації. Історія “Інтерхім” підтверджує дієвість такої життєвої філософії.

Анатолій Редер
55 років

Засновник компанії “Інтерхім”
Компанія заснована в 1990 р.
“Інтерхім” розробив і вивів на ринок чотири оригінальних лікарських препарати, два з яких входять до Топ-50 медикаментів в Україні.
Компанія продовжує розробляти нові молекули

— Як виникла ідея вашого бізнесу? Як проходило його становлення?
— Часи були складні. Ми були молодими вченими, аспірантами. І при цьому сімейними людьми. Треба було заробляти, утримувати сім’ю.

В ті часи багато співвітчизників, щоб заробити, змушені були працювати не за фахом. Адже на початку 1990-х років основним способом виживання була торгівля і дуже багато висококваліфікованих фахівців вимушені були займатися комерцією.

Ми ж завжди прагнули заробляти так, як нас вчили, — професією, і поступово, долаючи складні обставини, нам вдалось розвинути нашу справу та побудувати успішний бізнес, заснований на власних професійних компетенціях.

— Коли прийшов перший успіх в бізнесі, перші вагомі результати?
— Ми вміли синтезувати незвичайні молекули. Я працював в області макроциклічних сполук, що тоді було суто науковою темою, на піку фундаментальної хімії.
Сфера її практичного застосування в житті, тим більше в бізнесі, була десь за межами уяви.

Але перший комерційний контракт, за яким ми поставили Казанському університету 20 г синтезованої нами сполуки, зміцнив впевненість в тому, що своєю професією ми зможемо заробити на життя.

А далі життя розставляє все по своїх місцях, головне — слідувати його підказкам. Було і незвично, і страшно, тому що незрозуміло: наскільки довго це може бути затребуване. Але це був єдиний шлях, яким ми могли собі дозволити йти.

Поступово наша робота в країні ставала все менш актуальною, і коло наших покупців звужувалося з фантастичною швидкістю. Це стимулювало нас шукати інші ринки. Тоді ще зовсім не розуміючи, як це працює, ми стали налагоджувати комунікації з міжнародними компаніями.

Виявилося, що наші розробки можуть бути затребувані і в світі. Наш перший міжнародний контракт на $19 тис. ми підписали з компанією Janssen Сhimica. У ті часи успішний продаж будь-чого за межі Союзу та ще з оплатою в валюті, про яку навіть не мріяли, — це був шалений драйв.

Якби сьогодні я підписав контракт на $19 млн, я б не зазнав такого захоплення, як тоді від угоди на $19 тис. Ми стали укладати контракти з іншими відомими міжнародними хімічними компаніями, і головним здобутком того часу стало, мабуть, те, що за рахунок перших фінансових успіхів ми змогли запропонувати конкурентну заробітну плату для фахівців, науковців.

— В той період був активний відтік професіоналів, тим більш талановитих науковців. Були пропозиції покинути країну та переїхати закордон?
— Після міжнародного конгресу хіміків в Одесі мене запросили в один з університетів Великобританії. Робота там була успішною, були цікаві і вагомі результати.

Але я щодня телефонував додому, намагався дистанційно координувати процеси. Коли я повідомив свого англійського університетського професора про те, що не буду продовжувати контракт і повертаюся додому, він вимовив фразу, яку я досі не можу забути: “Золоті жили не кидають”.

Це був 1992 р. Наука в Україні почала сходити нанівець. Фінансування практично не було, зарплати були умовними, займатися наукою в тому вигляді, як до поїздки за кордон, вже було нереально.

Після багатьох років стало зрозуміло, що це був один з найважчих періодів в нашому житті, як і 1993 р., і 1994 р., коли все було неоднозначно, архаїчно, анархічно і досить небезпечно.

— Що мотивувало залишитися і працювати в Україні?
— Все і просто, і нез’ясовно. Я прихильник теорії балансу, в усіх сенсах. Перш за все — духовного, фінансового, балансу життя, який, незалежно від території, пори року і таке інше, завжди зберігається незмінним у кожної людини.

Питання не в місці або часі, і навіть не в професії — питання в самій людині. Якщо вона відчуває свій баланс, то досягне його в будь-якій країні і за будь-яких обставин.

Тож щось підштовхувало розвиватися саме в напрямку ведення власного бізнесу. Після мого повернення встановились надійні партнерські стосунки з бельгійськими колегами, з якими продов­жувалось виробництво реактивів, але ми поступово стали рухатися в бік активних фармацевтичних інгредієнтів.

Спочатку виробляли тільки субстанції, а в 2003 р. зважилися на створення готових лікарських препаратів, утворивши перше фармацевтичне підприємство повного циклу в Одесі.

Розраховували, що будемо перероб­ляти виключно свої субстанції і потужностей вистачить на найближчі десятиліття. Але вже за чотири роки підприємство працювало цілодобово сім днів на тиждень, без вихідних і свят, і не встигало задовольняти наявний на той час попит.

У 2007 р. відбулось розширення, в чотири рази були збільшені виробничі потужності. В грудні цього року плануємо завершити проект з розвитку, який розпочали 18 січня 2012 р. та в який інвестували близько EUR50 млн.

— Тобто найскладнішим був період становлення?
— То був цікавий період. Складні періоди були пізніше, коли складності виникали через регулювання ринку чи спроб “адміністрування” бізнесу ззовні.

— Була небезпека втратити бізнес?
— Була небезпека всього. Десь у 1996-1998 рр. був дуже складний період хаосу у відносинах з правоохоронцями. Я пам’ятаю приїзд групи до нас в офіс. Вони цілий день проводили обшук, намагаючись знайти певну речовину. Їм навіть здалося, що вони знайшли те, що шукали, — 20-літровий бутель з рідиною.

Я спробував пояснити керівникові групи, що речовина, яку вони шукають, твердої форми, що це не рідина. Правоохоронець засмутився.

Виявилося, що в пляшці був елементарний розчинник, абсолютно безпечний та, звісно, легальний, але за мною було встановлено зовнішнє стеження, прослуховувалися всі розмови, погрожували в’язницею.

Не в такі вже й далекі часи, в 2013 р., в нас виникли найсерйозніші за всю нашу історію проблеми зі стабільністю роботи підприємства і загроза власне існування бізнесу. Питання вирішилось лише в травні-червні 2014 р.

Професійні складності, яких, поза сумнівом, було і є дуже багато, здебільшого змушують думати, працювати і врешті сприяють розвитку.

А складності регуляторні, часто безглузді, приводили лише до величезної витрати сил і часу. Хоча і в них можна знайти позитив, бо все це нас гартувало, змушувало працювати в абсолютно легальний спосіб, що і дозволило пережити такі ситуації.

Якби ми дали хоч найменшу зачіпку, дозволили засумніватися в прозорості нашого бізнесу, це обов’язково успішно використалося би проти нас. Якось я зустрічався з одним високопосадовцем одного міністерства.

Розмова була досить складною. І він мені каже: “А що якщо ми зараз деприватизуємо все, що приватизував “Інтерхім” у держави...”. Я погодився, але уточнив, що за всю історію підприємства ми не купили у держави жодного квадратного міліметра. Більше того: за весь час існування компанії ми не поставили за державний кошт жодної пiгулки.

— Компанія не брала участь в тендерах?
— Ніколи. Ми досі вважаємо, що в наших реаліях це дуже небезпечне, ризиковане заняття, яке ми не можемо собі дозволити. На щастя, за всю свою історію ми не мали практики продажу ліків за рахунок державного бюджету.

— Якими ви бачите за п’ять років свій бізнес і Україну?
— Напевно, правильніше запитати: якими я хочу бачити свій бізнес і країну за п’ять років. “Інтерхім”, як і журнал БІЗНЕС, — практично ровесник незалежної України.

І виходить так, що на всіх піках проблем формування держави наш бізнес також переживав і переживає всі можливі труднощі, пов’язані з процесом державного становлення.

Може, це голос­но прозвучить, але я впевнений, що розвиток нашої компанії, як і будь-якого українського бізнесу, дуже сильно пов’язаний із розвитком України.

Тож я вірю в позитивне майбутнє нашої країни, в її гігантський потенціал, який за п’ять років, може, і недосяжно реалізувати в широкому сенсі, але створити всі необхідні умови для цього, якщо не декларувати цілі, а наполегливо та щиро над ними працювати, абсолютно реально.

— Якби вам запропонували повернутися в минуле, яку нішу ви б зай­няли, чим би займалися?
— В минулому історія моєї родини сягає корінням у часи заснування Одеси. Тоді дві сестри, які є нашими далекими родичками, приїхали в місто за кілька років після його заснування.

Водночас, моя дочка, отримавши освіту професійного хіміка, працює в іншій компанії, так сталося, що навіть в іншій країні. Я, незважаючи на різні життєві перипетії, залишився жити та працювати в Україні, саме тут побудував успішний бізнес.

І якщо мені в житті щось вдалося, а мені вдалося досягти певних цілей, то тільки тому, що я намагався прислухатися до підказок життя. Життя підказує людині шлях і підштовхує туди, куди вона має йти. Тому я не уявляю, чим іншим міг би займатися.

І те, що ми сьогодні робимо з новими молекулами, викликає захват і драйв, які не дають втратити гостроту відчуттів від того, що ти робиш. І це найголов­ніше. Бюджети створення нових препаратів просто фантастичні, пов’язана з цим робота іноді може здаватися абсурдом.

Але саме такі відчуття надають віру в те, що в цих розробках ми дістанемося до готових лікарських форм, які принесуть полегшення багатьом людям. І ми це робимо щиро.

Алла Силивончик

Дополнительная информация

  • Номер: Бизнес №48 от 27.11.2017
Прочитано 841 раз
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з найцікавішими та актуальними матеріалами.