Перейти к основному содержанию

Стратегічна сесія економіки України

вт, 12/15/2020 - 14:40

Наприкінці третього десятиліття незалежності Україна все ще лише обговорює Стратегії розвитку.

Володимир Полевий, головний редактор журналу БІЗНЕС

До розробки чергового документа-дороговказу долучили справді найкращих економістів та експертів, які “домовилися про спільне майбутнє”. У листопаді аудит та вектори розвитку економіки презентували прем’єр-міністр та Президент України. 

БІЗНЕС у своєму черговому номері аналізує, яким шляхом має піти економіка України і на досягнення якої мети.

Чи правильною дорогою ідете, товариші?

Початок шляху передбачає бачення мети, кінцевої точки, до якої ми прагнемо дістатися. Стратегічна концепція має стати базисом для напрацювання та уточнення галузевих стратегій, на основі яких повинні розроблятися конкретні плани досягення цілей. 

Передбачається, що ми воліємо побудувати “вільну країну громадян з високим рівнем добробуту та ефективною сервісною цифровою державою, що є надійним економічним партнером у світі та прикладом розвитку для всіх країн Східного партнерства”.

Далі доволі оптимістично нас переконують, що у 2030 р. Україна — це “найпривабливіша країна економічних можливостей для інвестицій, інновацій, ведення бізнесу та найкраще місце для реалізації творчого потенціалу, втілення ідей і власного роз­витку”.

Екс-заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України Наталія Микольська у своїй колонці на НВ підкреслила, що “єдиний шлях стати успішними глобально — це створити економічну стратегію, де в основі розвитку — підприємець та інтернаціоналізація українського бізнесу, а розвиток експорту — пріоритет державної політики”. 

З найвищими ступенями порівняння у авторів концепту явно все ок, а ось як щодо реалістичності та об’єктивності? Так, автори документа наводять ґрунтовний та широкий аудит економічного розвитку незалежної України. Тиждень після презентації аудиту пуб­лічно обговорювалася цифра у $1 трлн нереалізованого потенціалу країни.

Прем’єр-міністр Денис Шмигаль з цього приводу, зокрема, зазначив: “Завданням влади є реалізувати цей потенціал”. Аудит говорить про кінетику розвитку, що чекає на бізнес, у природних ресурсах Украї­ни: її надрах, лісах, землі; у  нашому географічному розташуванні на шляхах зі Сходу на Захід та з Півдня на Північ. Маємо високий та нескінченно мігруючий людський потенціал і все ще вагому технологічну базу.

Автори констатують “недовикористання транзитного потенціалу та відсутність послідовної міжнародної політики”, а також “зростаючу трудову міграцію українських спеціалістів, масову еміграцію висококваліфікованого населення за останні 30 років та системне недофінансування наукоємних секторів економіки”.

Усі висновки докладно підкріплені стовпчиками цифр та діаграмами порівнянь з показниками інших країн. Ґрунтовна робота, що містить багато інсайтів про потенційні точки зростання. 

Проте, повертаючись до мети, ми не знайшли там відповіді на виклики, від яких нині залежить саме існування України. Чи врахований складний комплекс інших, не економічних труднощей для країни? Чи взяли до уваги все те, що напрацьовано за іншими напрямами державного будівництва? Наприклад, Стратегією національної безпеки, яка розглядає комплекс викликів та загроз, що постали перед Україною.

Чи то на догоду нашому миролюбному Президенту, чи то вважаючи, що відповіді слід шукати у Стратегії національної безпеки, експерти забули про… упс… війну та агресора. Економіка потрібна, щоб вистоя­ти.

Цитуючи Романа Ващука, екс-посла Канади в Україні, члена “групи послів” G7, яка активно лобіювала реформи в Україні у 2016-2019 рр., “всілякі внутрішні негаразди держави можна з часом вирівняти, але якщо ти програєш війну із зовнішнім ворогом, то всі інші дискусії стають теоретичними, і ви їх проводите або в концтаборі, або в еміграції на форумах Наукового товариства імені Шевченка”…

Мантра про те, що розвитку економіки заважають, насамперед, корупція та неефективні інституції захисту права власності, вже майже стерла з порядку денного той факт, що навіть при прямій юрисдикції Лондонського суду ніхто не інвестуватиме в державу, майно і ресурси якої можуть бути безкарно анексовані Росією. За таких передумов треба інвестувати в Росію, а не у багатостраждальну Неньку.

Але РФ під санкціями. Що ж, інвестуйте тоді в Естонію, Турцію або Китай, Азербайджан, який відновлює суверенітет і відвойовує свої території, але не в Україну, яка живе мріями про “найкращу країну для інвестицій”.

Не впевнені, що біполярність мислення, яка дозволяє не помічати військовий конфлікт, на користь політикам, нації та економіці. Чи може бути інакше? Так. Якщо пріоритетами національних інтересів України та забезпечення національної безпеки є - цитата зі Стратегії нацбезпеки - “відстоювання незалежності і державного суверенітету та відновлення територіальної цілісності у межах міжнародно визнаного державного кордону України”. Відповідно, Національна економічна стратегія має дати відповідь, у тому числі, на питання, як створити ресурсну економічну базу для повернення окупованих територій. Наразі вектори економічного розвитку такої відповіді не дають.

Звісно, можна розглядати кілька варіантів: стримування агресора і розбудова суспільства економічного процвітання, яке власним прикладом примусить ворога впасти до ніг матері міст руських; чи, наприклад, створення армії та мобілізаційних резервів, які необхідні для повернення Криму та Донбасу військовим шляхом (разом із союзниками або без них).

Окрема опція — капітуляція зі збереженням статків переможених (може, з  огляду на це, не варто пос­пішати ламати списи навколо ескізів Великого державного герба?). За такого сценарію нашому експертному середовищу слід думати над Стратегією економічного розвитку, але вже Російської імперії.

Відповідно, місія держави має полягати не стільки у “створенні можливості для реалізації наявного географічного, ресурсного та людського потенціалу країни для забезпечення добробуту, самореалізації, безпеки та свобод кожного громадянина України через інноваційне випереджаюче економічне зростання”, скільки у створенні передумов для такого економічного розвит­ку, прямим наслідком якого буде оборонний та наступальний потенціал, необхідний для захисту і відновлення суверенітету.

Мова зараз йде зовсім не про створення мілітариської економіки, але про те, що для того, аби економічно стати предметом заздрощів для “голодного Донбасу” (чим спровокувати мирну реінтеграцію), треба бути впевненим у тому, що агресор не ризикне спробувати дієвість подальших територіальних захоплень.

Економіка є відображенням суспільного устрою, суспільної місії, якщо хочете. І ніяк не навпаки. Стати інноваційним, розумним та багатим суспільством — це винагорода за досягнення вищої мети. Не можна ж серйозно розглядати як особисту місію володіння останньою моделлю Tesla. Красиво, але це не те, що формує світогляд. Стати народом, який економічно доведе переваги свободи створення економічних благ для інших людей над ресурсними перевагами оточуючих його деспотій (Росія, Туреччина); переваги реалізації внутрішнього (зокрема й індивідуального) потенціалу над історією “богообраного і духовноскрєпного” сусіда.

Подальші дискусії про лівий (збільшення податків і рівня перерозподілу багатства) або правий (зменшення податків і збільшення вільного ринку) формат економіки вважаємо вторинними. Рівень перерозподілу, державного боргу, додаткових обов’язків часом залежить від зовнішніх обставин: епідемій, війн, від G7 тощо. 

Якщо ж поглянути на світ очима, вільними від страху перед війною, то економіка і ринок не є єдиною відповіддю на виклики сучасності. Зокрема, БІЗНЕСу імпонує точка зору авторів книги про “Скандинавське диво” Лене Андерсен та Томаса Бьоркмана, які наголошують: “Ніж фокусуватися на економіці, нам слід зосередитися на людях, і надати їм можливість опікуватися економікою, лише коли вони будуть сформовані цілісно (як особистість) і будуть готові до цього”.

Ми добре розуміємо, що лише за цю цитату автор статті може бути зашельмований “ліваком” і “соціалістичним фріком”, втім, не можна заперечувати факт впливу на економічну політику популізму, який однією ногою стоїть на невігластві, а другою — на бідності та страхах.

На прикладному рівні Стратегія має давати відповіді на дискусійні нині питання: хто і за яких обставин має прий­мати рішення про закриття умовного ресторану: власник, мер чи головний санітарний лікар; для чого нам фіскалізація ФОПів (окремих їх категорій); хто має платити податок на доходи фізосіб і якого розміру; чому великий бізнес сплачує податок на доходи на рівні 2-3% і чи переживе бізнес запровадження податку на виведений капітал?

Під час кризи важливо підтримувати баланс інтересів у суспільстві. Якщо внаслідок фіскалізації “ризикових” категорій товарів збільшуються надходження до бюджету, держава має знизити податки, які стримують економічний розвиток.

“Ми даємо їм інструмент контролю для боротьби з порушниками податкового законодавства, а вони не виконують свою частину суспільних забов’язань і не зменшують податки (ПнВК, зниження податкового навантаження на заробітну плату). Тому я не радію від цієї статистики”, — зазначає, зокрема, Ілля Несходовський, директор Інституту соціально-економічної трансформації.

У візії Національної економічної стратегії України до 2030 р. автори-візіонери узагальнено називають майбутню економічну модель як “інноваційне випереджаюче економічне зростання”. Заплановано, що рівень податкового навантаження на фонд оплати праці буде знижено до 22-25%, запрацює податок на виведений капітал, буде запроваджено багаторівневу пенсійну систему. 

Заплановано, що рівень податкового навантаження на фонд оплати праці буде знижено до 22-25%

До деталізації та взаємоузгодженості складових Стратегії також є традиційні запитання щодо реалістичності. Наприк­лад, багаторівнева пенсійна система ефективно працює далеко не всюди: Чехія її так і не запровадила, Польща й донині не вирішила проблему дефіциту пенсійного фонду для солідарних виплат і, відповідно, має недофінансування другого, накопичувального рівня.

Рівень державних видатків планується знизити, але водночас передбачається розбудувати (тобто збільшити видатки на…) державні антикорупційні інституції, систему виконання рішень суду, на суди різних рівнів задля забезпечення правосуддя і верховенства права. Заплановано посилити інституційну спроможність держави, але одночасно створити Міжнародний фінансовий центр у Києві під британською юрисдикцією. 

Цілком погоджуємось з Вік­тором Андрусівим, виконавчим директором Українського інституту майбутнього (UIF), щодо “браку віри” як слабкого місця українських реформ. Нам заважає зневіра у той шлях, яким ми ідемо.

Звісно, якщо дивитися на ретроспективу у майже 30 років незалежності, кожен сучасник виграв від справді ринкових перетворень: свободи капіталу і особистого пересування, зовнішній торгівлі, конвертованості валюти, відносній відкритості для зовнішніх інвестицій. Тобто матеріальний добробут більшості громадян, як голов­ний показник ефективності економіки, свідчить на користь ринку.

Проте суспільство очікує відповіді на експонентне зростання нерівності й падіння добробуту найбільш незахищених верств, а також прозоре ринкове рішення, яке прибере корупційну ренту з сировинних галузей та інфраструктури.

Make Ukraine idustrial again

Найбільш глибоким напрямом експертного дискурсу наразі є питання промислового розвитку, підтримки переробної промисловості та рівня оподаткування. Україна має стійких адептів віри у новий промисловий ренесанс вітчизняної економіки. Що є підґрунтям такої стійкої віри у часи, начебто, постіндустріальної ери розвитку економіки?

Коли світ зробив перше несміливе припущення про завершення пандемії (як вия­вилося, невірне), в Україні 22  липня 2020 р. створили Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості, яке очолив Олег Уруський.

Нове відомство має забезпечити реалізацію державної промислової політики у сферах розвитку стратегічних галузей промисловості. Виходячи з положення про міністерство, йдеться про ВПК та аерокосмічну галузь.

Втім, наприкінці року найбільшим здобутком нового міністерства є… початок прийому співробітників і затвердження організаційно-штатної структури, про що міністр чесно розповів на своїй першій прес-конференції 23  жовтня.

Наразі “Стратегія” складається з продажу підприємств/майна непрацюючих, збиткових або непрофільних підприємств; корпоратизації тих, що залишаться, їхнього структурування за напрямками. Підкреслимо, що роком раніше “Укроборонпром” називав те саме “кластерами” і, до речі, також голосно говорив про стратегії, реформи, приватизацію та розвиток.

Проте голова комітету ВР з питань розвитку економіки Дмитро Наталуха вважає, що Україні не оминути “британського” шляху розвитку та підтримки власної промисловості: “Навіть коли роботи на 99% замінять робочих на заводах і від слова “мануфактура” залишиться одна семантична історія, виробництво роботами товарів не перестане бути промисловістю, як і сама промисловість нікуди не зникне, вона просто видозміниться”.

Україна, попри величезні втрати економіки через пандемію, має непогані передумови для перезапуску економіки. До позитивних чинників для запуску її виробничої складової — промисловості — фахівці відносять:

  • низьку облікову ставку НБУ, яка вперше в історії дорівнює 6%. Така базова ставка Нацбанку позитивно впливає на зниження відсотків за кредитами;
  • початок кредитування МСБ за програмою “Доступні кредити 5-7-9”, яке досягло цифри у понад 10 млрд грн;
  • падіння показників імпорту через загальну кризу та зниження доходів споживачів. Як це не парадоксально, але зменшення імпорту вирівняло платіжний баланс України (зробило його позитивним) і сприяє курсовій стабільності, що робить інфляцію менш болючою;
  • ефективна мала приватизація: “Укрспирт” та об’єкти ДУСі (готель “Дніпро”);
  • земельна реформа, до якої активно готуються учасники агроринку.

Обнадіюють також конкретні кроки із запровадження податку на виведений капітал (стимулювання капітальних інвестицій) і робота над “нульовою декларацією”.

Але девелопменталісти (прихильники розвитку промисловості та її протекціонізму) зустріли згуртовану опозицію у вигляді прибічників ідей вільного ринку.

“Розвивати промисловість у XXI столітті — це наче закликати підтримувати аграрний сектор у XIX”, — вважає економіст Володимир Дубровський. — Автоматизоване виробництво дешевшає, і вже немає потреби розміщувати його в третіх країнах (зокрема й в Україні), тому що це можна зробити прямо в тій багатій країні, де буде споживатися товар.

Відповідно, заощадити на логістиці, спростити маркетинг, домогтися більшої гнучкості... Нічого з перерахованого Україна запропонувати не може, плюс — у нас величезні ризики, хоча б через війну, і вони ще дуже довго будуть високими у порівнянні з розвиненими країнами. Тож в цьому сенсі жодних переваг Україна не отримала, радше, навпаки”.

Світ і справді переосмислює саме поняття “промисловість”. Роботизація, інтернет, цифрові технології та 3D друк дозволяють розмістити виробництво буквально в гаражі у споживача: зробити його компактним та технологічним.

Тому, на думку ліберального екс-міністра економіки Тимофія Милованова, базовими компонентами майбутнього успіху є розвиток інфраструктури та професійна освіта. А мета діяльності держави — добробут людини, а не ріст ВВП чи доданої вартості.

Також складно не погодитись з висловлюваннями Милованова щодо вітчизняних особливостей протекціонізму: “В Україні протекціонізм пропонують для галузей, які невигідно модернізовувати. Тобто під назвою протекціонізму ховається перерозподіл грошей від платників податків до власників (олігархів) конкретних підприємств”.

Надихає, що всі учасники дискусії, яка розгорнулася у Фейсбуці під постом екс-міністра економіки, з подачі Олега Гетьмана, координатора експертних груп Економічної експертної платформи, погодилися із важливістю:

  •  зменшення видатків на утримання держави;
  •  зниження податкового навантаження на фонд оплати праці;
  •  запровадження податку на виведений капітал. 

Це хороший сигнал, що є засади, на яких можна спільно будувати подальші стратегії. Тож, можливо, нам слід відійти від ідеологізації дискусії про майбутнє економіки та дослухатися до Дмитра Наталухи: “Виграє той, хто перший винайде формулу (економічних інструментів. — Ред.), не обтяжену ідеологічною канвою. Пізніше, можливо, цій формулі припишуть певну економічну школу”.

Автор: Володимир Полевий

Читайте також

«…Время гендерных стереотипов… в бизнесе прошло»

пн, 01/11/2021 - 18:43
История знает немало династий, развивающих семейное дело на протяжении столетий. Возможна ли такая традиция в молодом украинском бизнесе? Ведь зачастую дети крупных предпринимателей в нашей стране избегают публичности и остаются в тени своих родителей.

Скільки коштує Президент, або ціна людської дурості?

пн, 01/11/2021 - 16:47
Хочу розпочати цей допис із слів Шимона Переса, які він сказав Путіну: «Ви інвестуєте в дурість»! І хоча він мав на увазі трохи інше, про що піде нижче в цьому дописі, але це саме те, що я хочу довести.

Акциз на "енергетики" - це наче акциз на каву

пн, 12/28/2020 - 20:06
Геннадій Кузнєцов, голова правління Ліги виробників харчових продуктів У законодавстві іноді навіть помилково написане слово може створити кризову ситуацію для значного сегменту ринку харчових продуктів. Наприклад, у 2007 році «завдяки» Закону України «Про дитяче харчування» під забороною опинився крохмаль, який часто використовується як інгредієнт цих продуктів. І тільки через 4 (!) роки така, м'яко кажучи, дивна заборона була ліквідована.

Стратегічна сесія економіки України

вт, 12/15/2020 - 14:40
Наприкінці третього десятиліття незалежності Україна все ще лише обговорює Стратегії розвитку.

Зберегти людей і бізнес: унікальний досвід роботи з персоналом у коронакризу

пн, 12/14/2020 - 08:56
Володимир Чеповий, шеф-редактор журналу БІЗНЕС Готуючи минулий спецвипуск про новітні HR-технології у листопаді 2019 р., ми виставляли акценти великої небезпеки масового виїзду наших фахівців різних професій за кордон. Тоді ми показували ефективні кейси компаній, що у важкій битві за “людський капітал” навчились втримувати персонал цікавими мотиваційними програмами, рейтингували їхні досягнення та друкували фото колективів, де у захисних масках, звичайно, нікого не було. Як швидко змінюється світ…

Кошти у європейських банках також потребують юридичного захисту

вт, 12/08/2020 - 12:54
Володимир Місечко, адвокат та керуючий партнер Misechko&Partners law firm Головний пріоритет українських підприємців — надійне збереження коштів. Чому європейські банки більш надійні? Будь-який рахунок фізичної особи у банку країни ЄС застрахований на €100 тис., юридичної особи — також на цю суму, хоча у деяких країнах можливі певні обмеження. Натомість в Україні гарантована сума складає лише 200 тис.грн (еквівалент EUR6 тис.) і поширюється виключно на фізичних осіб.