Перейти к основному содержанию

Міністерство захисту чи Міністерство розвитку?

пн, 11/30/2020 - 19:36

Дмитро Козлов, виконавчий директор та співзасновник Асоціації професіоналів з управління персоналом HR Forum

За даними міжнародних економічних експертів, грошові надходження від трудових мігрантів до країн-донорів пан’європейського ринку праці перебільшують обсяги міжнародної фінансової допомоги та, і вперше це сталося ще 2018 р., обсяги прямих інвестицій. Водночас одним з основних джерел надходження коштів до бюджету України експерти називають податки від витрачених населенням коштів у магазинах та від нарахувань на фонд оплати праці.

Пряма логіка ефективної держави мала б призвести до розуміння одного з ключових напрямків роботи, а саме — до безпосередньої та постійної підтримки створення робочих місць в краї­ні, з одного боку. Та підтримки ефективного експорту робочої сили (у разі відсутності достатньої кількості таких робочих місць вдома) — з  іншого.

Викинутий капітал

Ефективні державні програми з підтримки виїжджаючих на заробітки громадян вже реалізовані в країнах зі схожою ситуацією. Зокрема, за відкритими даними, лише у 2013 р. 10,2 млн трудових мігрантів з Філіппін переказали до рідної країни близько $48 млрд. І це сталося, у тому числі, завдяки існуючим вже десятиріччями відкритим й ефективним алгоритмам роботи філіппінського уряду із “заробітчанами”.

На жаль, маємо відверто зазначити, що у обох випадках — трудової міграції та підтримки внутрішніх працюючих громадян — наша держава лише реагує на існуючу ситуацію, причому робить це у деструктивний спосіб. А головне, не структурує розвиток, відновлення та підтримку людського капіталу з перспективою та розумінням середньострокових трендів глобального ринку праці.

II та III квартали 2020-го, через карантинні заходи як у країнах-реципієнтах робочої сили, так і у країнах-донорах, до яких відноситься Україна, дали можливість наочно оцінити вплив, структуру та динаміку процесів, що відбуваються на українському ринку праці та на тому ж пан’європейському, до якого ми успішно та глибоко інтегрувалися кілька років тому.

Враховуючи той факт, що, за даними європейських експертів, близько 2,2-2,7 млн наших співгромадян (близько 14,5% усього працездатного населення країни) працюють за кордоном, неможливо і надалі ігнорувати наступне:

  • експорт людського капіталу — одна з бюджетоутворюючих складових нашої економіки;
  • відсутність прозорої політики підтримки тих, хто виїжджає на роботу, з метою заохотити таких мігрантів до повернення, стимулює розрив культурних та економічних зв’язків з батьківщиною. І у подальшому обумовить втрату значної кількості фактичних “мікроінвесторів” у нашу економіку;
  • відсутність політики розвитку та збагачення через освіту, захист й підтримку саме працездатного населення призведе до зниження якості українського людського капіталу. І, як наслідок, до зменшення здобутків окремих працівників та відшкодувань, прямих чи непрямих, до бюджету і економіки.

Парадоксально, але на тридцятому році незалежності країни та існування на засадах ринкової економіки це можливо пояснити лише недолугою історичною практикою пострадянського державоуправління: так званий “робітничий” клас, який був зазначений у якості головного “вигодоотримувача” держави у радянські часи, та який, без професійної та со­ціальної дискримінації, ми можемо нині називати працездатним населенням, не має інституцій та представників у владі, які б переймалися розвитком, підтримкою та підвищенням якості саме працюючого населення.

Ми маємо ціле Міністерство з соціального захисту тих, хто не спроможний генерувати своєю працею певний дохід. І наявність такого міністерства — чудово і правильно. Ми також маємо цілу низку служб, інспекцій та спілок, що всіма силами захищають існуючий статус-кво. І ми не маємо навіть технічного “міністерства праці та розвит­ку людського капіталу”. На що сподівається наше суспільство? Що трудові ресурси самі по собі залишаться конкурентними у нових економічних, географічних, технологічних умовах? Це неможливо.

Мінус 200 євро

Сучасний світ і економіка стають дедалі більше багатовимірними та нелінійними у своєму розвитку та у рішеннях, що можуть бути ефективними. Одним з прикладів такого, знову ж парадоксального, комплексу причин та наслідків, є ситуація з так званим захистом внутрішнього ринку праці від зовнішніх трудових мігрантів.

За рік-два до коронакризи провідні підприємства України стикнулися зі зростаючим дефіцитом саме робочої сили. Великі виробничі та агарні холдинги, що надавали та надають роботу десяткам тисяч українців, змушені були корегувати плани виробництва з продажу та експорту через нестачу робочих рук.

Це призвело до програм на зразок так званої “мінус 200 євро”, що практикували провідні роботодавці. Підвищуючи заробітну платню до показника “дохід у Європі на аналогічному робочому місці мінус 200 євро”, роботодавцям вдавалось утримувати певну частину потенційних заробітчан вдома. Але і це вже не спрацьовувало, адже окрім зарплати наші працівники порівнювали умови праці, со­ціальну та безпекову інфраструктуру у європейських містах, де їх раді були бачити європейські роботодавці.

Переломити глобальні міграційні процеси неможливо ані окремим компаніям, ані навіть державним інституціям. Мешканці Східної Європи шукали і шукають кращого життя у Європі Західній. А трудові ресурси пострадянського пулу країн заміщають вакантні робочі місця саме у Східній Європі. Тому раніше чи пізніше, з поверненням економіки на докризові рейки ми знову зустрінемось майже з фатальним викликом — дефіцитом робочих рук. 

Як показує практика успішних країн, єдина відповідь на цей виклик — відкрити ринок праці для зовнішніх донорів. У нашому випадку це країни Центральної Азії, деяких регіонів Африки та Близького Сходу. Але, своєю чергою, відкритий ринок праці — це надзвичайно важкий виклик для держави та суспільства у частині генерування та реалізації ефективних міграційних політик й інструментів. З урахуванням успішного та провального досвіду країн Євросоюзу. І саме жевріючий локдаун та прогнозована потреба у мігрантах у перспективі 2022-2023 рр. дає і бізнесу, і державі час підготуватися належним чином.

Утримати кращих

На чому фокусуються HR-професіонали, що працюють на висококонкурентних ринках та у висококонкуретних галузях?

На якості людського капіталу. Це вимагає додаткових зусиль від систем професійної та вищої освіти, безумовно.

На доступності робочих рук та інтелекту. Це вимагає прозорих, ефективних та гнучких напрацювань у сфері внутрішньої та транснаціональної трудової міграції.

На можливості залучати трудові ресурси на гнучких, взаємовигідних умовах. Це, своєю чергою, неможливо без сучасної системи трудових, контрактних, цивільних відносин між організацією та працівником.

На соціальній підтримці саме працюючого населення. Це може втілюватися у програмах соціального мінікредитування, цільових грантах саме на навчання та перекваліфікацію, ефективних страхових програмах та проєк­тах з розбудови соціальної інфраструктури з  працюючими громадянами у якості вигодонабувача (йдеться про дитсадки, школи, поліклініки, які будуть зручно розташовані та відкриті у зручний для працюючої людини час).

“Настав час надавати тим, хто заробляє своєю працею гроші, які повертаються в економіку, ту повагу та підтримку, на яку вони заслуговують”

За рахунок чого та чи інша країна/регіон перемагають у змаганні за трудові таланти? За рахунок зручної та ефективної соціальної інфраструктури, можливості отримати доступні кредити на житло, відсутності ксенофобії та дискримінації за етнічними, культурними та релігійними ознаками. 

Ми маємо відверто декларувати, що працездатне населення та трудові мігранти, “заробітчани”, є представниками найпотужнішої інвестиційної інституції нашої країни. Настав час надавати тим, хто заробляє своєю працею гроші, що потім повертаються в економіку та забезпечують значну частку держбюджету, ту повагу та підтримку, на яку вони заслуговують.

Автор: Дмитро Козлов

Читайте також

Вертеп скінчився

вт, 12/15/2020 - 15:50
Хто має вимагати від партій змін?

Особливості національних виборів місцевого масштабу

вт, 12/15/2020 - 14:10
Інтереси підприємців майже не враховані

Час онлювати HR-стратегії: сильний бренд як головний критерій пошуку роботи

пн, 12/14/2020 - 11:04
Наталія Алюшина, голова Національного агентства України з питань державної служби Кожен із нас у роботі керується своїми особистими цінностями, принципами та стереотипами. Це впливає на те, яких співробітників ми наймаємо або ж яку роботу шукаємо, як комунікуємо та як приймаємо рішення. Наш життєвий досвід робить нас заручниками минулого, хоча водночас є основою нашого майбутнього. 

Епоха бездіяльності: Чи розділиться світ на “корисних людей” та “непотрібні маси”?

пн, 12/14/2020 - 09:08
Через пандемію та безпрецедентний розвиток AI тектонічні зсуви на ринку праці відбудуться значно швидше, ніж всі очікували.

Зберегти людей і бізнес: унікальний досвід роботи з персоналом у коронакризу

пн, 12/14/2020 - 08:56
Володимир Чеповий, шеф-редактор журналу БІЗНЕС Готуючи минулий спецвипуск про новітні HR-технології у листопаді 2019 р., ми виставляли акценти великої небезпеки масового виїзду наших фахівців різних професій за кордон. Тоді ми показували ефективні кейси компаній, що у важкій битві за “людський капітал” навчились втримувати персонал цікавими мотиваційними програмами, рейтингували їхні досягнення та друкували фото колективів, де у захисних масках, звичайно, нікого не було. Як швидко змінюється світ…

Помістити в матрицю

ср, 12/09/2020 - 11:35
Світ спостерігає за революцією в технологіях управління людськими ресурсами. HR стає полігоном випробування новітніх IT-розробок