Перейти к основному содержанию

Юрій Буднік: “Бізнесмени і кваліфіковані спеціалісти — це два виробничих класи, які годують решту держави”

вт, 09/22/2020 - 12:50

Співвласник групи компаній OREXIM — про те, як він створює морьскі термінали, як політика вадить економіці та чому він долучився до БІЗНЕС100

На початку вересня компанія OREXIM закриває другу угоду з продажу морського терміналу на мільярди гривень. БІЗНЕС спілкувався з власником групи компаній OREXIM Юрієм Будніком, який нещодавно приєднався до спільноти БІЗНЕС100.

— Розкажіть про ваш шлях до бізнесу.

— Я у бізнесі з 1998  р. Групу компаній OREXIM ми з партнерами організували 15 років тому. Починали з торгівлі зерном, іншою агропродукцією. Потім переорієнтувалися і почали інвестувати у портову інфраструктуру. Зараз трейдинг складає лише 1-2% від доходу компанії, а левова частка OREXIM  — це портові термінали. Нині це чотири об’єкти у Миколаєві. Зокрема, зерновий термінал, який ми збудували на базі Миколаївського комбінату хлібопродуктів. 75% цього об’єкта у грудні 2019 р. ми продали корейській компанії Posco Daewoo. Сума угоди становить комерційну таємницю. Але можу сказати, що такі об’єкти коштують мільярди гривень. 25% об’єкта залишилось у компанії OREXIM.

Також у нас є два термінали, які перевалюють так звані “навальні” (насипні) вантажі: вугілля, руду тощо. І четвертий  — це “Евері”, найбільший термінал у світі з перевалки олії та меляси цукрового буряка. Нещодавно АМКУ дав дозвіл на продаж 100% цього об’єкта швейцарській компанії Glencore, що, фактично, є завершальною стадією перед закриттям угоди. Переговори та процес затвердження угоди тривали майже два роки. Ми розраховуємо закрити цю угоду на початку вересня. Загальні інвестиції нашої групи у портову інфраструктуру складають близько $120 млн.

— Тобто ви інвестуєте у старі термінали, а потім дорого їх продаєте?

— Ні. Я будую термінали. Починаю з greenfield (чистого поля) або купую дуже старий об’єкт. Ми оперуємо цими об’єктами і отримуємо прибуток від стивідорної діяльності. Якщо є гарний покупець — я продаю термінал. Такими прикладами є угоди з Posco та Glencore.

— Ці угоди співрозмірні з продажем американській Cargill терміналу у порту “Південний”?

— Так. Абсолютно співрозмірні.

— Іноземний інвестор чудово усвідомлює усі ризики бізнесу в Україні. Державний контроль, корупція, політична нестабільність. У чому секрет успіху ваших угод?

— Секрету ніякого немає  — і це, імовірніше, наша слабкість, а не перевага. Насправді ми продаємо термінали по ціні у три-чотири рази меншій, ніж вони коштують, наприклад, у Франції чи Італії. Ми дисконтуємо. А у світі є величезна кількість ліквідності. Кошти, які лежать у банку, мають негативний відсоток прибутковості. Тобто ви платите банку за їхнє зберігання. А я приходжу з терміналом, який приносить $20 млн прибутку на рік на послугах з перевалки. Вони множать цю цифру на cім-вісім, і у цих межах торгуються. Хоча у США, Канаді, Франції та інших розвинутих країнах вони будуть множити річну цифру на 15-20. Інвестор просто дисконтує наші активи, які вважаються ризиковими.

— До чорноморських портів вишукувалися багатокілометрові затори зерновозів. Це свідчить, що агросектор не потерпає від кризи. Я правий?

— Це сезонне явище. Воно пов’язане з тим, що з липня по січень триває активний сезон експорту збіжжя з України. Фермер, звичайно, може притримати товар і збути його пізніше, але ніхто не гарантує, що він отримає вищу ціну. Тому що зерно — це товар, ціну на який визначає міжнародна біржа.

— Існуючих потужностей з перевалки в Україні вистачає? Чи є потенціал у проєктів з будівництва нових терміналів?

— Цьогоріч врожай зернових в Україні буде приблизно на рівні 70 млн т. Я погоджуюся з прогнозами, що у подальшому врожайність зростатиме до 100-110 млн т. Термінал у середньому перевалює 3-4 млн т на рік. Тож, вважаю, що ринок потребує побудови ще п’ятисеми нових терміналів в найближчі 10-15 років.

— Чи планує OREXIM інвестувати у будівництво елеваторів?

— Нині компанія володіє справді великим інвестиційним ресурсом. Я розглядаю багато проєктів. Насамперед ті з них, в яких розбираюся, тобто що пов’язані з логістикою сільськогосподарської продукції. Будівництво елеваторів — один із таких проєктів.

— А як щодо розвитку річкової логістики на кшталт проєкту “Нібулона”?

— (сміється) Пан Вадатурський не запрошував мене взяти участь у його проєкті. Наскільки мені відомо, він не потребує партнерів. Вони самі будують кораблі, у них свої елеватори, свій термінал з рейдовим довантаженням у Миколаєві на кораблі класу Panamax. Це дуже успішний кейс, який важко повторити. Команда OREXIM розуміє перспективи транспортування рікою, але рівень рентабельності у цій галузі поки нас не влаштовує.

— Ріка, залізниця, автоперевезення — у який напрям ви інвестуєте?

— Залізниця. Ми зараз оперуємо парком із 600 вантажних вагонів. Частину з них замовили і купили на українському заводі, а частину — викупили вживані. У  майбутньому, якщо це буде можливим, ми із задоволенням проінвестуємо приватну залізничну тягу. Вважаю, що рано чи пізно ми до цього прийдемо.

— Термінали OREXIM нині орієнтовані на експорт сировини: зерна, олії, руди. Чи бачите перспективу у створенні переробних потужностей?

— Мені б дуже хотілося, аби Україна переробляла усю сировину і експортувала лише продукти переробки з високою доданою вартістю. Але реалії такі, що у середньотерміновій перспективі ми залишимося країноюекспортером сировини. На це є багато загальновідомих причин. На жаль, у цьому суть аграрної держави. Але навіть такі потужні країни-виробники, як Бразилія, США, Канада, Австралія, Росія, також експортують зерно, а не продукти з нього.

— Ваша група компаній планує інвестиції у переробку?

— Так. Ви знаєте, що держава скасувала монополію на виробництво етилового спирту. Зараз ми працюємо над проєктом заводу з виробництва біопалива на основі етилового спирту. Це приклад, коли переробку стимулює рішення держави. Наведу інший приклад. Я розглядав створення заводу з виробництва целюлози спільно з великими інвесторами з Азії. Інвестори були готові вкласти $400  млн у екологічно чисте, безпечне, надсучасне виробництво: проєкт — витвір мистецтва, на якому мали отримувати зарплату 200 працівників. Але цей проєкт передбачав доступ до сировини  — лісу. Це державний ресурс, і держава-монополіст відповіла — ні. Чи буду я вам продавати  — не обіцяю, яка буде ціна  — також не гарантую. Після цього $400  млн поїхали в Австралію. Дуже важко інвестувати в країну, де майже всі цікаві об’єкти належать державі. Де-факто Україна й досі соціалістична держава з величезною часткою державної власності.

Держава як власник неефективна, і така економіка не має перспектив для розвитку. Ще приклад щодо морських портів. Ми не можемо купити та приватизувати причали. На терміналах OREXIM причали належать державі, і я сплачую якусь орендну плату. Я пропоную державі ціну, яка більша за вартість оренди на 100 років наперед. З погляду бізнесу це мегавигідна угода, але не в Україні. Загалом, для моєї компанії саме вплив держави є найбільшим стримуючим фактором. Тому у OREXIM є принцип не йти туди, де є якась регуляція держави, оскільки там відразу виникають політичні ризики і ризики зайвого контролю та корупції з боку контролерів і правоохоронців.

— Тобто ви вважаєте, що чиновнику не місце в економіці?

— Щоб мати вплив, чиновнику не обов’язково надавати сервіс чи щось контролювати. Він продає тобі твій же час. Час чиновника нічого не вартує  — він ще й за це зарплату отримує, а у бізнесі час  — це відсотки за кредитами, зарплати персоналу, який простоює. І чиновник продає бізнесмену його ж ресурс: це хабарі за швидкість розгляду питань, за погодження, за перевірки, за ліцензії та дозволи. Заміна чиновників-українців на іноземців нічого не змінює. Ви можете запросити на посаду найдостойнішу людину, хоч з Ватикану, але через короткий час наша система його корумпує. Через цей державний фактор в країні дуже мало напрямків, куди можна інвестувати.

“У OREXIM Є ПРИНЦИП НЕ ЙТИ ТУДИ, ДЕ Є БОДАЙ ЯКАСЬ РЕГУЛЯЦІЯ ДЕРЖАВИ, ОСКІЛЬКИ ТАМ ВІДРАЗУ ВИНИКАЮТЬ ПОЛІТИЧНІ РИЗИКИ І РИЗИКИ ЗАЙВОГО КОНТРОЛЮ ТА КОРУПЦІЇ”

— КМУ передав Фонду держмайна тисячі об’єктів для приватизації. Це крок у правильному напрямку?

— Україна бачила вже багато таких спроб і кроків. У 2014  р. були великі сподівання, багато обіцяв Порошенко, тепер чинний Президент. Бізнес потребує тотальної приватизації. Зараз же держава продає непотріб, неліквід. Це не змінює суть і не вирішує проблему.

— Що ж потрібно продати насамперед, на ваш погляд?

— Мені простіше сказати, що потрібно залишити. Наприклад, в залізничній інфраструктурі державі слід залишити полотно з рейками, яке вона має здавати приватним компаніям в оренду. Плюс орган контролю за безпекою перевезень на залізниці. А всі депо, вокзали, кар’єри, санаторії, готелі, вагони тощо, які належать державі, мають бути якнайшвидше продані. Наведу інший приклад. Аграрний фонд України  — це структура, де періодично щось “з’їдають миші”. Держава щорічно погашає якісь збитки на 200- 300  млн  грн. Треба чесно запитати усіх громадян, чи готові вони й надалі щороку сплачувати по 2-3  тис. грн своїх грошей чиновникам тільки цієї установи, яка теоретично не може бути збитковою? Держава має лише орендувати, а не володіти і купувати. Вона не повинна брати на себе господарські ризики. Підприємець ризикує своїм капіталом, а чиновник не буде ризикувати, бо за збитки його можуть посадити. Тому він не ризикує задля розвитку, а лише шукає шляхи до власного збагачення.

— Не можу не запитати про ваше ставлення до відновлення відшкодування ПДВ для сої та ріпака.

— Дуже негативне. У середині 1990-х років ми імпортували соняшникову олію з Болгарії та Туреччини, а туди експортували наше насіння соняшника. Вони його обробляли, робили олію і продавали її нам. Тоді Україна ввела 30%-ве мито на експорт соняшникового насіння і стала найбільшим у світі виробником й експортером соняшникової олії. Створила цілу інфраструктуру заводів з виробництва олії, логістику, термінали з перевалки, в тому числі і мій “Евері” — це все працює на нашу економіку. Зараз тільки “Евері” перевалює на рік під 1,5 млн т олії, а у середині 1990-х усе виробництво складало кілька сотень тисяч тонн. Весь експорт олії наразі складає близько 6 млн т. Коли мені пропонують інвестувати у переробку сої та ріпака, я заперечую: як мені конкурувати з переробниками в Європі, які отримують кредитні гроші під 2% на 20 років, а я — під 15% на п’ять?

— Аграрні чиновники говорять, що те вікно можливостей, які мала Україна, коли створила галузь з виробництва олії, наразі закрите для переробки сої, ріпаку та зерна. Це так?

— Не погоджуюсь. Це приклад чистого популізму в економіці. Якщо забрати 20% ПДВ при експорті сировини, це однозначно стимулюватиме переробку. Але тут питання в іншому. Коли ми запроваджуємо експортні обмеження на сировину, то виграють два-три переробники, які ризикнули інвестувати у виробництво. Там буде задіяно, наприклад, всього 2 тис. робочих. Тому з точки зору виборчих гасел більш привабливою є аудиторія фермерів і агровиробників, бо їх більше. На виборах за їхні голоси їм обіцяють те, що, начебто, для них вигідніше, хоча і зменшує цифру ВВП країни. І, так, з точки зору економіки, якщо держава не може дати дотації, вона повинна створити умови для додаткової переробки. Україна, направду, вже має ці переробні потужності, але усю сировину нині вигідніше експортувати. В тому числі через жорсткі умови угоди про асоціацію з ЄС. Щоб змінити картину, потрібен дуже жорсткий, часом непопулярний, державницький підхід.

— Чому ви вступили до спільноти власників українського бізнесу БІЗНЕС100?

— Бізнесмени повинні об’єднуватися у клуби, аби мати свій простір для комунікацій та обміну думками. Бізнес-спільнота повинна мати власний голос, який мають чути політики, площадку для захисту “цехових” інтересів від зайвого втручання держави. Адже державне управління в Україні нежиттєздатне в принципі. Хтось, якісь сили повинні його міняти. Міністр, який приходить в міністерство на короткий термін, отримує в управління кілька сотень державних підприємств, що йому підпорядковуються. Він підписує їхні фінплани, відповідає за їхню стратегію розвитку. Втім, для того щоб розібратися у діяльності цих підприємств, виявити, що їм потрібно, потрібні роки. Міністр вимушений делегувати повноваження якимось спеціалістам. Гарний приклад  —“Укрзалізниця”. Завтра вона збанкротує і розвалиться, проте народила найбільшу кількість мільйонерів в Україні. Міністр не може управляти 200 підприємствами. Систему управління треба спрощувати. Підприємства — продавати.

— Як ви оцінюєте досвід Білорусі — країни, яка зберегла державний контроль і розвинула індустрію, продукція якої домінує і на ринку України в тому числі?

— Я маю особистий негативний досвід роботи з Білоруссю. Їхня економічна модель неконкурентоспроможна. Вона повністю фінансується за рахунок бюджету РФ. Білоруси сплачують за це політичну ціну. Політичний курс Лукашенка — це політика раннього Кучми з його багатовекторністю. Нічого доброго в Білорусі, окрім їхнього ІТ-сектору, який повністю приватний, я не знаю.

— Маєте якісь особливі очікування від входження до БІЗНЕС100?

— Я завершив період своїх великих угод і маю величезний досвід. Мабуть, сподіваюся бути почутий однодумцями. Загалом, бізнесмени і технічні спеціалісти  — це два виробничих класи, які годують решту держави. Державу треба переорієнтовувати на їхні інтереси. Бізнес-середовище дозріло до необхідності детінізації . В агросекторі обсяги продажів за готівку неймовірні. Але ж це незручно, це заважає розвитку і стимулює корупцію. Назріло питання прийняття акту про відносини бізнесу та держави. Про засади регуляторної політики, щоб коли ти маєш на руках усі дозвільні документи, це була презумпція невинуватості. Не треба арештовувати зерно в терміналі, якщо десь в ланцюжку попередніх угод податківці побачили кеш. Арештовуйте рахунки продавця, а не мій термінал. Обшуки. Правоохоронці не повинні шукати порушення у мене в офісі. Вони мають робити виїмку конкретних документів, які я їм віддам. А зараз вони додатково шукають все підряд: готівку, комп’ютери, сервери.

Це жах! Необхідна регуляторна гільйотина. Наші чиновники знають якісь вимоги 1938  р. Нормативку слід зробити простою, об’єднати всі вимоги. Все інше  — відкинути. Потрібен прозорий ринок не тільки сільськогосподарської землі, а й землі для забудови та промислового використання. Оформлення землі займає кілька років, підключення комунікацій — це корупція. Необхідні засади прозорого лобізму інтересів бізнесу. БІЗНЕС100 об’єднує багато потужних бізнесменів і особистостей, які разом можуть впливати на державну владу. Пам’ятаєте, у Маяковського: “Голос единицы тоньше писка. Кто ее услышит?  — Разве жена! И то, если не на базаре, а близко...”.

Володимир Полевий

Читайте також

“Емоції і любов — це те, навколо чого побудована вся філософія нашого бізнесу”

чт, 10/22/2020 - 11:19
Чи є місце інноваціям на такому традиційному ринку, як чайний та кавовий, як, попри всі негаразди, досягаються стратегічні та особисті цілі, яка стратегія допомагає утримувати лідируючі позиції — про це та інше БІЗНЕСу розповіла генеральний директор компанії Май Ukraine Юлія Романцова

Олег Крот: “Короткозорість народу — це короткозорість влади”

ср, 10/21/2020 - 16:33
Про інноваційний бізнес під час пандемії та рецепти успіху для IT-галузі розповідає керуючий партнер холдингу TECHIIA Олег Крот

Михайло Медко: Сегмент середній - увага максимальна

вс, 10/18/2020 - 10:50
Радник голови правління Укрексімбанку - про обслуговування середнього бізнесу в умовах трансформації державного банку.

Тетяна Авраменко: “Я — менеджер, що пройшов усі щаблі, перш ніж дійти до управління”

пт, 10/02/2020 - 10:24
Тетяна Авраменко, керуюча рестораном Veranda on the river, — героїня спецпроекту БІЗНЕСУ Women who change Ukraine

Сугімото Сатоші: COVID-19 не завадить співпраці між Японією та Україною

чт, 10/01/2020 - 13:47
Новий очільник київського офісу Японського агентства міжнародного співробітництва (JICA) Сугімото Сатоші – про японську школу в українських вишах, Бортницьку станцію аерації та фехтування на бамбукових мечах

Роман Абрамовський: "Стоячи на місці, ми нікого не доженемо"

пн, 09/28/2020 - 10:26
Новий міністр захисту довкілля та природних ресурсів України — про пульс міністра, зв'язок свідомості з кишенею та навіщо рибі енергетика