Перейти к основному содержанию

Безкоштовні гектари: дилема синиці і журавля

чт, 06/11/2020 - 15:11

Сергій Головко, адвокат адвокатського об'єднання Credence

Будь-який українець може отримати у власність близько 6 га землі. Це право йому гарантує стаття 116 Земельного кодексу України, а здійснити його можна трьома способами:

1) приватизація землі, яка знаходиться в користуванні;

2) приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств;

3) отримання земельних ділянок із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Згідно з третім пунктом, безкоштовно можна отримати шість видів ділянок:

Для ведення фермерського господарства — в розмірі земельної частки (паю, в середньому 4 га).

  • Для ведення особистого селянського господарства — не більше 2 га.
  • Для садівництва — не більше 0,12 га.
  • Для будівництва та обслуговування житлового будинку — від 0,1 га до 0,25 га.
  • Для дачі — не більше 0,1 га.
  • Для будівництва гаражів — не більше 0,01 га.

Изображение удалено.

Проте, на практиці мало кому з пересічних українців вдається отримати ділянку хоча б по одному з цих варіантів. Головна причина — майже непереборні для “простих” людей бюрократичні перепони і водночас, як це не дивно, відсутність вільної землі. Адже нині більшість державних сільгоспугідь вже розпайована між колишніми членами колгоспів.

Втім, і до цього дня, за оцінками експертів, нерозпайованими залишаються близько 10,5 млн га землі, а це вже в середньому 0,3 га на кожного жителя країни. Така ситуація склалася через законодавчі обмеження щодо приватизації окремих державних і комунальних сільськогосподарських підприємств і установ.

Підприємства — співробітникам

Зважаючи на те, що найближчим часом сільськогосподарська земля повинна стати повноцінним товаром, депутати фракції “Слуга народу” і депутатської групи “За майбутнє” ініціювали розгляд законопроектів (#3012, 3012-1, 3012-2), які чітко окреслять порядок безоплатної приватизації земель і визначать перелік осіб, які мають право претендувати на її отримання. Це, за задумом авторів проектів, запустить другий вищезгаданий спосіб отримання землі.

Законопроекти деталізують, а деякі спрощують процедуру приватизації землі сільгосппідприємств. Вони прямо вказують, що головними ініціаторами приватизації та одержувачами землі є самі працівники цих підприємств, в тому числі ті, що вийшли з них на пенсію. А органи влади повинні в будь-якому разі погодити прийняте більшістю працівників рішення.

Изображение удалено.

Історія повторюється

Вже зараз, ще до прийняття цих законопроектів, можна припустити появу різного роду “схем”. Адже приватизація “колективної” землі державного або комунального сільгосппідприємства нагадує приватизацію підприємств, яка масово здійснювалася у дев’яностих. Наприклад, в тих місцевостях, де є багато нерозпайованої землі, буде відбуватися, а де-не-де вже й відбувається, “скупка” прав потенційних пайовиків.

Деякі організації за невелику суму пропонують людям передати за дорученням іншій особі права на участь у зборах працівників підприємства та на голосування, на подачу документів до відповідних органів і врешті-решт — на переоформлення/відчуження отриманої ділянки третім особам. При цьому для підтвердження права на безкоштовне отримання ділянки, яка приватизується, від цієї особи можуть одночасно приймати заяву і на відмову від такого права.

Чи законні ці дії, залежить від конкретних обставин. У тому випадку, коли здійснюється прямий тиск на людину і обман, можна угледіти ознаки кримінальних правопорушень.

Але коли тиску немає, а наслідки роз’яснені, то фактично все зводиться до того, що людині пропонують отримати якісь гроші зараз, замість якихось не зовсім зрозумілих йому прав у майбутньому. І формально — тут все в межах закону.

Однак, як показують матеріали журналістських розслідувань, в деяких випадках ні про яке роз’яснення всіх наслідків передачі прав не йдеться. Навпаки, людям дають символічну суму в кілька сотень гривень і обіцяють взяти на себе всю складність оформлення землі в їхню власність, і через кілька років користування їм же цю землю повернути. А натомість просять підписати ту саму довіреність, яка у самому кінці передбачає право на відчуження отриманої землі.

Чи скористається довірена особа правом на відчуження на користь третіх осіб — питання риторичне. Звісно — так! У такому контексті алгоритм дій, при якому від людини просять крім довіреності підписати ще й заяву про відмову від свого права на приватизацію виглядає більш “чесним”. У цьому разі вже не можна стверджувати, що людині не було відомо, що в результаті підписання паперів він може втратити можливість безкоштовно отримати ділянку землі.

Ініціатором подібних схем є, найімовірніше, великий регіональний агробізнес. По-перше, саме він є головним фактичним користувачем сільськогосподарських земель і, звичайно ж, зацікавлений в їхньому отриманні вже на праві власності.

По-друге, для реалізації цих схем вже зараз необхідно витрачати значні фінансові ресурси, які є тільки у великого бізнесу. Адже зовсім не факт, що абсолютно всі зібрані довіреності в результаті “вистрілять” в майбутньому (хтось не потрапить до переліку тих осіб, що мають право на приватизацію; хтось вже встигне реалізувати це право; хтось здогадається довіреність відкликати), а умовні 500 грн. якомога більшій кількості громадян треба роздавати вже зараз.

Крім того, ініціатори схем повинні бути впевнені, що їм не завадять місцеві управління Держгеокадастра та органи влади, а це вимагає відповідних адміністративних або, простіше кажучи, корупційних зв’язків.

Втім, не можна заперечувати й існування дрібних скупників, що оперують відносно невеликими сумами та діють на свій страх і ризик з метою в подальшому перепродати зібрані “пакети прав” вже в кілька разів дорожче.

Изображение удалено.

Тихі скупники

З огляду на те, що, в принципі, реалізація схеми скуповування прав на землю можлива за цілком, як я вказував раніше, законним сценарієм, то резонно виникає питання: а чому тоді про це відкрито не заявляють? Простіше кажучи, чому в містах не висять білборди з оголошеннями про покупку прав на землю?

Причин, думаю, кілька. І одна з головних — кінцеві бенефіціари не зацікавлені в розголошенні інформації щодо цілей своєї діяльності, особливо якщо вони одночасно є чинними депутатами. Адже наслідки того, що народний обранець не просто продовжує комерційну діяльність, а ще й використовує отриману в результаті депутатської діяльності інформацію для особистого збагачення, можуть виявитися надто неприємними. Те саме стосується бенефіціарів — представників органів влади або місцевого самоврядування.

Друга причина — відкрита інформація про скупку породжує, з одного боку, конкуренцію, а з іншого боку, збільшує самостійну оцінку людьми власних прав, що в результаті призводить до значного подорожчання всієї схеми. Саме так відбувалося в 1990-ті роки і пізніше при скупці горезвісних ваучерів, майнових сертифікатів, акцій і голосів учасників колективних підприємств. Найперші та найшвидші “тихі” скупники встигали брати їх в 100 або 1000 разів дешевше, ніж коли скупка ставала надбанням широкої громадськості.

Тим більше не потрібен розголос, якщо схема від самого початку шахрайська — коли людині обіцяють все оформити у власність і повернути, “тільки трохи покористуватися”. А насправді заздалегідь планують передати землю у власність третім особам.

Підсумовуючи, хочеться ще раз згадати про одвічну проблему синиці і журавля. Як показує час, якщо ви добровільно відмовляєтеся від наданого державою права на отримання частини колишнього державного або комунального майна, в майбутньому це практично неминуче означатиме для вас відчутні економічні втрати.

Але і реалізація такого права вимагає значних особистих зусиль. При цьому завжди знайдуться люди, які запропонують взяти ці зусилля на себе замість вас. Проте, за це вони, звичайно, захочуть левову частку наданих правом економічних вигод. Інакше просто не буває.

Тому потенційним латифундистам з народу варто все ж особисто розібратися в регулюванні відповідних правовідносин та можливостей, які відкриваються, або звернутися до кваліфікованого юриста. І тоді вже свідомо можна буде прийняти рішення про журавля в небі або синицю в руках.

Автор: Сергій Головко

Читайте також

Служу державі: Як бізнес може допомогти зростити унікальний сегмент справжньої української еліти

вт, 11/24/2020 - 08:00
Володимир Чеповий, шеф-редактор журналу БІЗНЕС, співзасновник платформи БІЗНЕС100

Втрата якості: нею обернеться податок на дорогу нерухомість

чт, 11/12/2020 - 14:15
Андрій Рижиков, СЕО і керуючий партнер девелоперської компанії DC Evolution Днями голова комітету податкової, митної та фінансової політики Верховної Ради Данило Гетманцев представив зміни до Податкового кодексу України, які нібито удосконалять систему оподаткування.

Чужий серед своїх: як боротися з шахрайством в компанії

чт, 11/05/2020 - 13:57
Катерина Сафроненко, менеджер відділу управління ризиками, форензик KPMG в Україні

Складна простота: що очікує бізнес від Ради реформ і Офісу простих рішень

пт, 10/30/2020 - 14:30
Станіслав Таршин, засновник групи компаній "ГрадОлія", член Української ради бізнесу, співінвестор БІЗНЕС100

"Єдина школа": приклад об’єднання влади, бізнесу та освіти

пт, 10/30/2020 - 11:30
Олексій Луганський, співзасновник TATL Technology, керівник  проекту "Єдина Школа"

Корпоративні інвестиційні фонди — шлях МСБ до фінансування

пн, 10/26/2020 - 14:10
Сергій Позняк, власник заставного сервісу Cronvest Проблематика існуючої банківської системи давно відома. І обумовлена вона чіткими факторами, що утворилися всередині як окремо банківської, так і фінансової системи взагалі. Зокрема, це низький ступінь довіри до банківських установ у зв’язку з втраченими громадянами, за різними даними, від $50 млрд до $80 млрд тільки на депозитах під час “банкопаду”. Не кажучи вже про кошти компаній, що навіки згинули на розрахункових та кореспондентських рахунках компаній.